ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА.

 

ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА.

Микулич О. Чи колись сміявся Борислав? // „Народне слово”. № 5 (425), 12-18.02.2009 р. – С. 8, іл.



Микулич О. Чи колись сміявся Борислав? // „Народне слово”. № 5 (425), 12-18.02.2009 р. – С. 8.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на автора.

Чи колись сміявся Борислав?

„Борислав сміється” – цей літературний, художньо-образний вислів нашого геніального письменника Івана Франка, яким він назвав свою однойменну, одну з найкращих у літературній творчості повість, приніс рівнозначно, як самому Івану Франку, так і місту Бориславу всесвітню популярність. І хоча всі події у Бориславі були письменником показані у літературно-художньому образі та майже 150 літньої давності, однак вони були в своїй більшості правдивими, як тоді, так і стали досить актуальними у нашій сучасності. Це відображається, насамперед, у структурі промисловості, фінансово-економічних та соціально-життєвих подіях його мешканців.
Це все відбулося після того, як колишнє шляхетське село Борислав із другої половини ХІХ ст. почало перетворюватися у нафтово-озокеритний, а згодом й газовий промисловий центр не лише України але й цілої Європи. І саме завдяки винаходу львівським магістром фармації Йоганном Зегом (1817-1897) у 1853 році технології промислової переробки бориславської нафти та озокериту, започаткувало й дало поштовх до розвитку місцевої, європейської і світової видобувної, переробної та торгової нафтової промисловості. У Європі таким промисловим центром став Борислав, де також ще у 1854 році львівським промисловцем Робертом Домсом було відкрите промислове родовище озокериту, єдине і одне з найбільших у світі за запасами та рівнем видобутку. Цей озокерит, близько 1865-1874 рр., використано для ізоляції міжконтинентального трансатлантичного телеграфного кабелю між Європою і США.
Через цей великий, шалений, майже неконтрольований та своєрідний розвиток нафтово-озокеритної промисловості Борислав одержав у художній літературі та різних писемних джерелах цілий ряд історичних, унікальних та неповторних назв: „Галицька Каліфорнія”, „Галицька Содома”, „Галицьке Пекло”, „Галицьке Ельдорадо”, „Галицьке Сан-Франциско” „Пекло Данте”, „Новий Клондайк”, „Клондайк Старого світу”, „Клондайк на Прикарпатті”, „Австрійська Сицилія” тощо. На це „чудо” промисловості приїздив подивитися 13 вересня 1880 року сам австро-угорський імператор, цісар і король Франц Йосиф І. Борислав приносив мільйонні прибутки як державі, так і нафтопромисловцям, власникам промислів, які проживали у сусідньому Дрогобичі, Львові, а також у Відні й інших містах Західної Європи. Промисловці були настільки багатими, що велися розмови про те, як один з них хотів викласти підлогу свого будинку золотими монетами не горизонтально, а вертикально, тобто на ребро. Натомість самі робітники у Бориславі мали важкі соціально-побутові умови. Їх не вирішували навіть і масові протести та страйки.
У 1903 році промисловий видобуток бориславського нафтового басейну становив понад 50 % від усієї видобутої нафти у Галичині. А в 1909 році він досяг свого апогею 1 920 500 тонн, це було 93 % від усієї видобутої нафти Галичини, а це 2 053 100 тонн, що становило на той час майже 5 % світового видобутку нафти. Найбільшою відомою свердловиною у Бориславі, за видобутком а також пожежею на ній, була в 1908 році нафтогазова свердловина „Ойл Сіті”. Також Борислав і надалі посідав перше місце світового видобутку озокериту. Отож він став найвідомішим, найстарішим, найбільшим і єдиним у Європі промисловим центром нафтово-озокеритної промисловості. На чому збагатилися переважно окремі підприємці та цілий ряд акціонерних і приватних фірм. Однак, поряд з цим, позитивно розвивалася промисловість, наука, освіта, медицина, культура, спорт, релігія і т. д.
У часі Польсько-української війни 1918-1919 рр. найбільші суперечки велися саме за територію Бориславського нафтогазового басейну, які не могли вирішити навіть кілька авторитетних закордонних Європейських військових делегацій. Тільки після того, як польська влада пообіцяла віддати нафтогазову промисловість Галичини іноземцям, головно французам, ці ж останні й допомогли польському війську захопити Галичину.
На підставі волі жителів Борислава Постановою Ради Міністрів Польщі від 1930 року до міста були приєднані навколишні поселення – м. Тустановичі, с. Баня Котівська, с. Губичі та с. Мразниця, які фактично 03.02.1931 року утворили так званий „Великий Борислав” площею 60 кв. км. із населенням 42 000 осіб. За своєю територію Борислав був третім містом після столиці Варшави та промислового м. Лодзі.
Розвиток міста перервала ІІ Світова війна. І вже на її початку, у вересні 1939 року, відбувалася суперечка між Гітлером та Сталіним за територію Бориславського нафтогазового басейну. Та згодом ця найбільша нафтогазова промисловість міста була по-варварському знищена першою радянською владою під час відступу перед німецькими військами у червні 1941 р. Відступаючи, вони спалили у Бориславі десятки нафтових свердловин, збірники нафти, підірвали електростанцію, затопили озокеритну шахту та зруйнували інші об’єкти нафтогазової промисловості.
Націоналізувавши усю промисловість міста радянська влада здійснювала комуністичну планову економіку та промислово-господарську діяльність. Її неефективність згодом відчули й мешканці міста. Найбільш резонансними подіями були: на початку 1950-х років закриття Карпатського науково-дослідного геологічного інституту та штучно створена аварійність та затоплення озокеритної шахти, аварії та пожежі на нафтопромислах, ліквідація 1962 року нафтошахти у мікрорайоні Мразниця, закриття та реформування ряду установ та організацій, велика трагедія 1972 року, коли від вибуху газу був повністю зруйнований двоповерховий цегляний будинок з магазином, де загинуло 18 жителів міста, руйнування історичних, мистецьких та релігійних пам’яток і т. п.
На кінець правління радянської влади в основних та допоміжних виробництвах нафтової промисловості працювало лише 3,5 тис. осіб, і це при тому, коли усе тодішнє населення міста складало понад 40 тис. осіб. В цей час у Бориславі налічувалося понад 20 великих і середніх різних промислових підприємств. Однак зі здобуттям Незалежності України розвиток міста постійно зменшувався. Майже усі ці підприємства не працюють. Це погіршило й надалі погіршує соціально-економічний стан нашого міста та його мешканців. Багато осіб виїхали й виїжджають у близьке та далеке зарубіжжя на заробітки, чим погіршується демографічний та сімейний стан жителів.
На сьогодні у місті проживає близько 38 тис. осіб. У нафтогазовій промисловості працює лише 2,7 тисячі осіб, а загальна кількість працюючих в усій промисловості міста складає близько п’яти тисяч осіб. А це все тягне за собою й усю міську комунальну інфраструктуру. Найбільшими проблемами серед них є: поганий стан доріг, вивіз міського сміття та постачання міста питною водою.
Постійну загрозу місту несуть щорічні природні чи техногенні події. Серед них найбільше – літні повені. За останнє століття було кілька великих і найбільш руйнівних повеней, в наслідок яких було зруйновано житлові та промислові будівлі, нафтові вежі, дороги, мости, було навіть кілька людських жертв. Це 1915, 1927, 1941, 1969 роки, була повінь на початку 1980-х років, 1997 року, а також й остання велика минулорічна липнева повінь. За рахунок державних субвенцій лише частину значних руйнувань міста вдалося відновити.
Отже ми нарешті повинні зрозуміти, що великий нафтовидобувний індустріально-промисловий розвиток м. Борислава, який починався з середини ХІХ ст., зупинився разом з іншою важкою та легкою промисловістю нашого міста. Тож потрібно у Київських владних кабінетах добиватися підтримки існування цієї незначної нафтогазової промисловості, задля збереження робочих місць, а не так, як щороку планують цю промисловість скоротити чи взагалі поступово закрити. Адже у Бориславському нафтогазовому районі щорічно видобувають близько 100 тисяч тонн нафти та 40 млн. куб. м газу, що становить майже усю нафтогазову промисловість Львівщини.
В тому числі потрібно опікуватися проблемами ліквідації загазованості, відновлення уже втретє недіючої, підтопленої Бориславської озокеритної шахти, де запас покладів озокериту фахівці оцінюють на 514 тисяч тонн. А місцевій владі розвивати середнє та дрібне приватне підприємництво, яке у 2007 році було представлене 458 юридичними та 2 215 фізичними особами.
І найважливіше це те, що сьогодні нам вкрай потрібно, як в багатьох містах і селах нашої країни та й країнах Європи і усього світу, розвивати у м. Бориславі історично-культурну, туристично-відпочинкову та лікувально-оздоровчу діяльність, бо підстав у нас для цього є достатньо. Це прекрасні ландшафтні гори, і численні лікувальні та мінеральні води типу „Нафтуся”, стратиграфічні, історичні та культурні пам’ятки історії промисловості й культури цілого міста.
Так що вислів Івана Франка „Борислав сміється” завжди був й надалі залишатиметься образним, і поки що нездійсненним для його мешканців.

Олег Микулич,
історик, член-кореспондент
Української нафтогазової академії.


© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на автора.


Создан 06 мая 2009



  Комментарии       
Всего 1, последний 4 года назад
taa1 27 дек 2011 ответить
Чудовий матеріал! То правда цілковита. Іван Якович писав про Борислав у трагічні дні, тому мав на увазі, що то сміх крізь сльози! Почитайме ще й Стефана Коваліва про той час (http://www.carpat.info/borlove.html) та й втямимо, що "Борислав" - то був русиньский православний монастир, а не місто чи село. Так було аж до 1430-х років! А вже потім... Наші землі загарбали глобалізатори із братньої Польщі...
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні