ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

 

ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

Микулич О. Борислав у творчості Стефана Коваліва. / Іван Зег. Серія: Видатні постаті у нафтовій історії міста Борислава. – Дрогобич, 2008. – С. 72-82.



Микулич О. Борислав у творчості Стефана Коваліва. / Іван Зег. Серія: Видатні постаті у нафтовій історії міста Борислава. – Дрогобич, 2008. – С. 72-82.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на автора.

ББК ТЗ (4Ук) 4/5 – 233
УДК 94:622.276](09)(477.83/86)„18”
М 59

Видання здійснено за підтримки:

Ігоря Михайлишина
начальника НГВУ "Бориславнафтогаз"
Михайла Драбчука
голови профкому НГВУ "Бориславнафтогаз"

Присвячується

155-річчю з дня винаходу Іваном Зегом промислової нафтопереробки
та 160-річчю з дня народження письменника Стефана Коваліва


М 59 Іван Зег. Серія: Видатні постаті у нафтовій історії міста Борислава. – Дрогобич: видавець Сурма С., 2008. – 112 с., іл.
ISBN 978-966-94956-4-7

У збірнику вперше публікується частина наукового монографічного дослідження Олега Микулича, де на основі архівних документів і фактів відтворено життєвий шлях, професійну та творчу діяльність Івана Зега – винахідника нафтової та озокеритної промислової переробки в Галичині. А також статі про Івана Франка та Стефана Коваліва, які жили з Й. Зегом в одному часі, і найбільше з усіх письменників висвітлили у своїй писемній творчості початки розвитку нафтово-озокеритної промисловості у м. Бориславі.
Видання адресоване широкому колу користувачів, зокрема для тих, хто цікавиться історією міста Борислава та нафтової промисловості України.
ББК ТЗ (4Ук) 4/5 – 233

ISBN 978-966-94956-4-7

© Усі права застережені. При використанні матеріалів посилання на видання обов'язкове.

© Музей нафтової і газової промисловості України, 2008
© Видавець Сурма Святослав, оформлення 2008

ПЕРЕДМОВА

Середина ХІХ ст. у м. Бориславі та інших місцевостях Галичини - початок розвитку спершу нафтово-озокеритної, а згодом й газової промисловості України. Власне з того часу м. Борислав займав, та й надалі займає, важливе місце в історичних подіях цієї промисловості. До її потужного розвитку прислужилися кілька десятків видатних та відомих постатей, незважаючи на різноманітну їхню фахову освіту, професійну діяльність, матеріальний, сімейний чи фінансовий стан, а також різну національність та віросповідання. Більшість із них часом були відомі вузькому колу спеціалістів чи громадськості і з тих та інших причин незаслужено призабутими (та й надалі такими залишаються), однак їх усіх об’єднують щирі людські прагнення, чесна, мало корисна та досить плідна праця на благо міста та їхніх мешканців, краю чи країни. Отож, сьогодні є вкрай необхідним та актуальним дослідження, висвітлення та популяризація цих постатей для широкого кола осіб. Адже, через свою діяльність, вони заслужено посідають місце серед когорти імен не лише місцевої чи регіональної але й світової нафтової промисловості.
У цьому виданні висвітлено життєву та творчу діяльність перших таких видатних осіб – Йогана Зега, Івана Франка та Стефана Коваліва. Перша постать – магістр фармації (перший аптекар у м. Бориславі з 1876 р.), дослідник, винахідник і засновник у 1853 р. промислової нафтово-озокеритної переробки та перший нафтопромисловець в царині нафтопереробки й розповсюдження нафтопродуктів, з яких розпочалася нафтово-озокеритна промисловість усієї Галичини та України, що сприяла її світовому розвитку. Дві наступні постаті – перші особи, які у своїй письменницькій творчості залишили для нащадків майже повний образ початків бурхливого розвитку нафтово-озокеритної промисловості у м. Бориславі та його околицях. Також ці три постаті мали й спільні творчі або життєві зв’язки чи шляхи, їх поєднувала між собою міцна дружба, бо проживали та працювали в одному часі, в одному краї.
У березні 2008 р. минуло 155 років з дня винаходу у м. Львові Йоганном Зегом промислової нафтово-озокеритної переробки. З цієї нагоди, а також для популяризації постаті Й. Зега, готується до видання окрема книга – монографічне наукове дослідження життєвої та творчої діяльності Й. Зега. У цьому виданні вперше публікується лише перша частина тієї науково- дослідницької праці.
Ще 25 грудня 1998 р. у м. Бориславі відбулися різноманітні урочистості, присвячені 150-річчю від дня народження С. Коваліва, а серед них й Всеукраїнська наукова конференція: „Стефан Ковалів та український літературний процес”. Доповіді 27 учасників цієї наукової конференції було заплановано видати окремим збірником. Однак вони опинилися в одного із співорганізаторів конференції – професора, тодішнього завідувача кафедри української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, голови Товариства „Просвіта” Михайла Шалати. Із суб’єктивних причин матеріали конференції так і не було ним видано, незважаючи на численні пропозиції, сприяння, допомогу, намагання та наполягання у їхньому виданні самими ж учасниками цієї конференції. Отож, в цьому виданні теж публікуємо наукову статтю: „Борислав у творчості Стефана Коваліва” – з неопублікованих матеріалів цієї конференції.
Тут, у збірнику, також ще вміщуємо дві популярні статті про літературну творчість Івана Франка та Стефана Коваліва, де матеріали цих публіцистичних статей вже були частково опубліковані у місцевому періодичному часописі.

Олег Микулич,
серпень 2008 р.

Борислав у творчості Стефана Коваліва.

Кожного року, 25 грудня, у м. Бориславі відбуваються урочисті святкування від дня народження нашого земляка, письменника, великого педагога, довголітнього директора тодішньої великої народної школи у м. Бориславі та одного з перших авторів української, історичної нафтово-озокеритної промислової термінології* Стефана Коваліва, який народився у с. Брониці Дрогобицького повіту.
З 1879 р. він сорок років, віддаючи усі свої сили, вірно працював на педагогічній ниві у найбільшій в цей час народній школі Галичини, одночасно займаючись літературною діяльністю до кінця своїх днів. Стефан Ковалів, безперечно, знаний як письменник та педагог в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ ст. І хоча через свої неординарні псевдоніми він навіть потрапив у „Книгу рекордів України” , то все одно він призабутий і маловідомий широкому колу громадян України.
За своє життя письменник друкувався у різних галицьких та буковинських часописах і виданнях, було видано дев’ять збірок його оповідань. Але і після смерті письменника його життєва та літературна творчість була маловідомою широкому колу людей, беручи до уваги навіть те, що невеликі за обсягом його оповідання вийшли друком у 20-х на поч. 30-х років у Радянській Україні в м. Харкові, та ряд збірок творів у 50-х на поч. 60-х років у містах Києві та Львові.
На сьогодні не опубліковано повністю життєвий шлях та про літературну творчість письменника. Не зібрано воєдино та не видано усіх його оповідань, нарисів, казок, публіцистичних, науково-популярних, педагогічних та методичних статей. Не опублікована повністю його епістолярна спадщина, щоденник та спогади про нього. Не складено та не опубліковано повної бібліографії, як самих творів письменника, так і статей та праць тих осіб, хто досліджував, писав чи просто згадував про письменника та його творчість – І. Франко, О. Маковей, М. Коцюбинський, І. Кревецький, В. Гнатюк, А. Кримський, В. Кушнір, Г. Хоткевич, К. Малицька, М. Грушевський, О. Грушевський, І. Калинович, С. Ковалів, Ю. Ковалів, М. Євшан, С. Єфремов, І. Денисюк, М. Горький, В. Лесин, А. Каспрук, П. Довгалюк, С. Дігтяр, П. Ящук, Д. Дереч, В. Лисенко, М. Рудницький, В. Гетьман, С. Дзьобан, О. Дзьобан, О. Петраш, Й. Петраш, П. Колесник, О. Засенко, М. Гнатюк, Л. Гнатюк, Л. Луців, Є. Титикайло, М. Івасенко, Р. Горак, О. Соловка, О. Колінько та інші. Не опубліковано захищені дисертації: С. Дігтяря – про життя і творчість С. Коваліва, 1955 р., та В. Гетьмана – Освітня діяльність і педагогічні погляди С. М. Коваліва, 1979 р. Остаточно не досліджено та не заявлено, що Стефан Ковалів не писав віршів. Бо ті вірші, що згодом публікувалися як С. Коваліва, писав син письменника Стефан Ковалів. Також разом не зібрано та не опубліковано тих віршів, які присвятили йому письменники та поети – І. Нижник, Є. Титикайло, І. Гнатюк, ін.
Крім літературної праці, як письменник, С. Ковалів був великий, педагог-гуманіст, педагог-новатор. Адже він понад сорок років працював вчителем та директором великої Народної школи в Бориславі. Прикладав великі зусилля до проведення навчання та згуртування всього колективу, бо в цей час у школі, як працювали вчителі, так і навчалися діти різних національностей та віросповідань. Він впевнено йшов до мети, не опускаючи рук, вірив у кращі часи. Про це ми дізнаємося з його творів і листів до І. Франка, О. Маковея та ін.
Його сумлінну працю в школі можна висловити словами його сучасника, який знав цю працю – російський письменник Лев Толстой (1828-1910): „Нічого немає легшого, ніж бути професором університету, і нічого немає важчого, ніж бути народним учителем: у першому випадку всі питання і складності вже передбачені, у другому – широта вимог вражає і жахає нас” .
Так, у 1884 р. С. Ковалів cам навчав у першому класі 250 дітей. Притому клас поділявся на три відділи (тобто зміни) . Крім того, роблячи наголос на зближення науки до практики, життя, він побудував з учнями ставок, де розводили різні види риб, обладнав чудові на цей час хімічну й фізичну лабораторію, невеликий зал для руханки (фізкультури), організовував екскурсії (переважно на нафтово-озокеритні промислові об’єкти, дистилярні), часто ходив з учнями в походи у Карпати, під час яких не тільки знайомив учнів з географією, багатствами рідного краю, але й виховував у них почуття любові до людей, до рідної природи . У школі організував учнівський хор . Виступав і був присутній на різних окружних та крайових учительських конференціях, семінарах, готував шкільні підручники та інше. Займався також різними громадськими роботами. Працював директором омброметричної (метеорологічної) станції у м. Бориславі . Був членом різних товариств і організацій. Серед них був дійсним членом Товариства „Бурси Св. Івана Хрестителя” у м. Дрогобичі .
У своїй письменницькій творчості С. Ковалів проявив себе не лише у художній літературі, але й в публіцистичних, науково-популярних та історико-краєзнавчих працях. Наприклад, це невеличка стаття „Лемки” 1917 р. та інші .
В „Історії Української літератури” вказано й те, що серед багатьох вчених, письменників та перекладачів Стефан Ковалів також працював над перекладами й переспівами твору „Слово о полку Ігоревім” . Однак, найбільшу славу, як письменник С. Ковалів одержав за свої оповідання, повісті, статі та нариси на бориславську тематику. Він після Івана Франка був другим і, мабуть, останнім, який так численно, майже бездоганно та правдиво описав життя мешканців і робітників нафтово-озокеритної промисловості у м. Бориславі. Скільки його оповідань, нарисів і статей, та дати їх написання чи публікацій, в яких описуються події та факти промислового м. Борислава або його сучасні мікрорайони (колишні села), то на даний час остаточно невідомо. Адже, як уже згадувалося, не всі праці письменника віднайдені чи надруковані.
Найбільш відомі оповідання та статі С. Коваліва на бориславську тематику – „Добрий заробок”, „Сорокаті штани”, „Хто винен?”, „Чічі”, „Котюзі по заслузі”, „Безконечний швіндель”, „Наслідки непорядності”, „Здрячі”, „Дезертир”, „Дрогобицький Найда”, „Ройтів шиб”, „Пригісник з Борислава”, „Світ учить розуму”, „На Дрімайловім пустарищу”, „Суєта про насущний”, „Андрій Кременяк”, „Nationalpartei”. Друга потопа Борислава”, „З грамоти пропащих. Образець з галицької Каліфорнії”, „Волоцюга”, „Кого тої неділі виб’ють. Образок з Галицької Каліфорнії”, „Поступ. Образок з Галицької Каліфорнії”, „Борислав (Історія галицької Содоми)”, „Нафтові терени й копальні у Підкарпаттю та незмірені користі з ропи”, „Небувала хапатня” та інші.
27 січня 1879 р. Дрогобицька окружна шкільна Рада призначила С. Коваліва на посаду тимчасового керівника 4-х класної школи у промислове м. Борислав, де нафтопромисли, які давали мільйонні прибутки їх власникам, приводили до масового розорення колишніх селянських господарств. Борислав поступово перетворювався в один із найбільших у Європі центрів нафтопромислового пролетаріату. С. Ковалів із болем спостерігав, як із колишніх селян виростають бідарі-ріпники: живуть у тісних халупах, а весь їх відпочинок пов’язаний з горілкою та пиятикою .
Побачивши на власні очі це життя та інші справи, події й стосунки у м. Бориславі, вони глибоко вразили свідомість С. Коваліва. Тож він одразу ж почав про це писати, про що ми довідуємося з його оповідань, статей і листів: „Хто не бачив власними очима Борислава, не прожив у ньому кільканадцять літ, не стежив зорким оком, що захланність людська і егоїзм можуть зділати, як там жидова зуміла вихівнувати конституційні закони в свою користь і всіх тих, що не порозумілися в сій конституції, замінила на рабів-каторжників – тому всякі описи про сю галицьку Содому. Народ із різних кінців світа, збігці з в’язниць, дезертири військові з заграниці, розуміється європейського племени – без імени, без усякої особистої свободи, знайшли тут приют, стали нині панами, володіють мов удільні князі, а тисячі білих рабів б’є чолом перед кумиром, об’юченим золотом. Страшне теє золото, страшне теє срібло! Ті атласові бекеші, ті шовки стоят потоки людського поту... Борислав! Де вже той Борислав нині незнаний, в якім закутку світа? Маленьке підгірське сільце, з мирними і освободженими з тяжкої неволі жителями, замінилося протягом двайцять п’ятьох літ у великанське зборище шинкарів, гандлярів і обманців! Хитрістю і насильством видерли хліборобови прадідну його землю і його живцем поховали, як скотину під лісом...”. Або, в своїй автобіографії, у листі до Осипа Маковея, від 2 лютого 1900 р., С. Ковалів про свій приїзд до Борислава писав відверто: „… мене перевели до Борислава, і тут я працюю по нині. Тут я побачив дива, яких до сеї пори не случалося мені видіти, стрічався з різнородними заграничними людьми з Америки, навіть Австралії, бачив нужду, деморалізацію нашого бідного беззащитного народа і кричати не міг „За що б’єш? Йой, йой! За що б’єш…” тож і почав писати, і тото мене втихомирило…”. А в листі, до того ж О. Маковея, від 27 лютого 1899 р., зізнався, що „… знаю тільки, що від того часу, як мене перенесли насилу проти моєї волі з учителя та управителя до тої Содоми, так в два літа пізніше я став писати…” .
У книзі „Історія Української літератури” знаходимо слова, які вказують на правдивість фактів, про які писав письменник: „Творчість С. Коваліва неширока за тематикою, але глибока й правдива за відображенням явищ тогочасної дійсності, примітна своєю безпосередністю, щирим співчуттям до скривджених і знедолених”. А збірки його „приваблюють багатством живих спостережень, конкретністю і яскравістю описів, живою народною мовою” . Отож, саме Борислав та його неординарність вплинули, як на загальну письменницьку діяльність педагога С. Коваліва, так, зокрема, й на його бориславську тематику, де до більшості назв цих оповідань письменник ще додавав: Образок з Галицької Каліфорнії.
У 1882 р. відбулося знайомство С. Коваліва з І. Франком, і ці найдружніші взаємини вони підтримували протягом усього подальшого життя . Великий Каменяр часто відвідував свого приятеля у м. Бориславі, бував у школі, де вчителював С. Ковалів, разом з ним ходив на нафтопромисли, слухав нові його художні твори, допомагав у друкуванні творів у тогочасних газетах і журналах, сприяв у виданні окремих книжок. Часто листувалися між собою .
На замовлення І. Франка С. Ковалів написав окремі оповідання, нариси, а також велику і досить цінну до історії м. Борислава статтю „Продукція нафти (скального олію) в Бориславі”, яка була надрукована у Львові 1903 р., у Літературно-науковому віснику, з примітками І. Франка .
Ця праця С. Коваліва, мабуть, є найперша написана українською мовою в популярно-науковому стилі про нафтово-озокеритну промисловість, бо містить цінні статистичні, біографічні, історичні та інші правдиві життєві факти. Про те, що письменник описував дійсні, реальні події, які відбувалися у нього на очах, досить яскраво писав про це, ще напередодні Першої Світової війни, ілюстрований каталог, виданий Українсько-руською видавничою спілкою: „Стефан Ковалів найцікавіший як письменник побутовий і добрий знавець деяких кутків нашого краю і нашого життя, який ніхто не обсервував, а бодай не обсервував так докладно та систематично. Як він се робив і міг робити, довгі роки сидячи на місці. Він власне спеціаліст бориславського життя, яке зображує в своїх оповіданнях від часу, коли в Бориславі почав народжуватися фабричний* промисел, до останньої хвилі, коли ми станули перед цілим пеклом новочасним. І тут ціла безодня мотивів та фактів відкрилася перед очима автора. Руїна селянських господарств, які понищено серед нових обставин, витворене типу людей, які служать фабричному молохови, атмосфера визиску, братоубійчої боротьби, гешефтярства жидів, які з жебраків стають міліонерами, піянства та повного морального занепаду а навіть здичіня, - оте все виходить в оповіданнях Ковалева яскраво та виразисто, і складється на оден гамірливий, збуджуючий відразу та обуренє образ „Галицької Каліфорнії”, як назвав сам Ковалів той куток нашого краю. І автор не фільосовує над тими всіми випадками, не старається їх зовсім заокруглювати при помочи власної фантазії, не гониться за ніякими артистичними ефектами. Він без ніяких майже претенсій як артист, до того степеня скромний навіть, що будить підозрінє, неначе б зовсім не старався обробити ту безодню сирого матеріалу. Але при читаню ті сумніви затихають. Супроти того богатства подробиць, фактів та спостережень, якими автор просто засипує читача, оповідаючи чи реферуючи легко, з темпераментом і певністю себе – затихає голос критики. Самі оповідання своїм змістом говорять за себе. Всі вони – правда життя, нефальшована ніякими видумками автора та погонею за ефектом. І тому вражінє від них сильне”.
Отож, тут згадаємо хоча б декілька найбільш відомих творів письменника, та процитуємо найбільш характерні описи промислового м. Борислава. В 1887 р. С. Ковалів написав оповідання „Світ учить розуму”, в якому знаходимо опис дійсних подій з побуту, життя і розвитку нафто-озокеритної промисловості у Бориславі. „Жидівський візник їхав по-свому, потягав батогом шкапи, віз гуркотів по камінню, а щохвиля в’їздили в річку Тисьменицю, виверталися то в сю, то в ту сторону, і підмітувало на возі повище драбин. Годину майже тривала ся трясуча їзда. Заїхали на бориславський ринок, оточений нужденними будками і домиками, віз застряг по самі підтоки у болоті.
Бідність, нехарність впадали в око, а болота доволі, де ногою ступиш. Яким надивився на многі дива, але такого не бачив нігде, як у Бориславі.
Борислав був колись невеличким сільцем; мирні господарі жили попід дебрами, по лісах над розтоками тисьменицькими, мало хто про них знав. Як стали копати нафту і віск земний, тоді промисловці з усіх кінців світу стали горнутися, переважно бідаки-жиди стали глядіти за щастєм. І не один знайшов його, збагатився, а не один погребав і те, що мав. З часом первісні жителі господарі, мусили уступити з прадідної землі під напором досвіду чужинців, не вміючи хіснувати з мільйонів, які крилися в землі під їх курними хижинами. Нині Борислав має більше як дванайцять тисяч жителів, самих синів ізраіля, і ті мешкають у нужденних нехарних домиках та займаються промислом: багатші купчають, бідніші дозорцями над робітниками-рудниками, а дуже бідні полочуть віск земний, лізуть до штольні під землю і копають за воском.
...Люди спішили, гнали кожде в свою сторону. Жиди-робітники, що приїздять кожного дня рано з Дрогобича, йшли хідником дерев’яним цілими компаніями, немов богомольці на відпуст, і зникали в темних кошарах і ямах під землею.
...Пішли оба хлопці, звернули з головної вулиці туди, до цвинтаря, під ліс. Вузонькі вулички роїлися робітничим людом, по кошарах фурчали млинки, парові машини свистали, дрюки, порушаючи помпами, пищали пролазливо різними голосами, вода текла рурами в різних напрямках, все було в руху: люди, будинки і ціла земля дрижала, як би мала запастися, а на її місці повстати великанське озеро!...”.
„… Катерина Копачиха від року повдовіла. Покійний її чоловік був надзирателем робітників у копальнях земного воску в товаристві французькім на Волянці. Раз вибух під землею пожар, і він ще з другим затикали отвір бічної штольні собою, щоби спинити огонь, більше як сто людей урятувалося через таке геройство, але він загинув страшною смертю, спалився в нафті.
Бідна вдовиця жила з хлопцем, бідувала тяжко, ходили обоє обертати млинком до ями, діставали за те денно чотири-п’ять шісток, як до часу: коли більше нагромадилося робітників, то підприємці платили менше, а коли було тісно за робітником, то дорожче”.
„на лікаря, на ліки, на житє треба, а грошей нема, от знаєш що, я лізу до ями, буде хоч вісім шісток”.
„Хлопці стояли, серце одному й другому тьохкало; дзвінок дав гасло, машина загуркотіла, зашуміла, Яким і Олекса очутилися під землею. Вилізли з коша, стали напружати зір, розглядатися. Всюди тягнулися довгі вулиці, хідники підземні, освічені блідим світлом гірничих ламп; туди ходили, як підземні духи, ямарі, кождий зайнятий був своєю роботою: одні розбивали джаганами кам’яні скали, другі накладали на візки глину, камінє з воском і пхали по шинах до головного вікна. Тут знов сипали з візків до коша, котрий машина тягнула вгору, а в долину спускала порожній кіш” .
Не менш яскраво і правдиво описані події в Бориславі та Східниці в оповіданні „З грамоти пропащих. Образець з галицької Каліфорнії” 1895 р. Про цей твір письменник сам пише у листі до товариства, яке могло б надрукувати його. „… суть то факти правдиві, уложені в певнім непорядку, щоби сіятельських лиць не компромітовати...” . І дійсно, ці факти були такі правдиві, що цей твір побоялися друкувати.
У 1913 р. видавництво Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові видає останню прижиттєву збірку творів С. Коваліва – „Образки з галицької каліфорнії”. Події які відтворені в цих оповіданнях повністю стосуються бориславського циклу його творів. Найбільш цінним оповіданням з цієї збірки – „На Дрімайловім пустарищу” 1912 р., де описано події однієї з найбільших свердловин „Ойл Сіті”, яка прославила Борислав на весь світ найбільшим видобутком нафти, і величезною пожежею 1908 р. Та безперечно унікальність ще цієї збірки полягає в тому, що вона містить 12 ілюстрацій, більша частина яких є фотографіями, а на них події що відображають зміст цих оповідань, а також найцікавіше є те, що на кількох фотографіях, серед присутніх, є й сам письменник .
Можна сказати, що тут було досягнуто апогею письменником у бориславському циклі. Але на тім літературна праця письменника не завершилася. Він і надалі плідно писав свої оповідання та статі уже й після І Світової війни, аж до останніх своїх днів. Прикладом цього може бути стаття „Нафтові терени й копальні у Підкарпаттю та незмірені користі з ропи” 1919 р., яка є цікавою з науково-популярної сторони нафтової промисловості загалом . А 6 липня 1920 р. львівська газета „Прикарпатська Русь”, крім коротенької біографії та некролога про смерть письменника, друкує ще й одне з двох недавно надісланих до редакції оповідань – „Небувала хапатня”. У ньому хоча коротко, але досить цікаво, критично та своєрідно описані події української влади у містах Бориславі та Дрогобичі, де письменник, крім реальних фактів, також згадує справжні імена та прізвища, що дозволяє впевнено й остаточно висловити твердження про нього, як ще про письменника історика-хроніста м. Борислава.
Отож, окрім І. Франка, ніхто в українській літературі так широко і яскраво не зобразив життя старого Борислава, як С. Ковалів. Тому недарма дослідники його творчості назвали його справжнім літописцем Борислава протягом чотирьох десятиліть, поєднуючи з важкою працею народного вчителя на користь людству .
Його друг І. Франко, ще у 1900 р., про невтомного трудівника С. Коваліва, писав: „… Гостра спостережливість, жвавість оповідання, гумор і щира любов до народу є його достоїнством…”. Він також справедливо поставив С. Коваліва в числі тих „талантів, яких не постидалася би ні одна далеко багатша від нашої література”.
Також, про С. Коваліва, можна сказати ще й словами одного з героїв його твору „Неоцінима Неля”: „… хто не живе для других, для щастя інших, для блага ближнього, для блага батьківщини, на користь людству – той не живе для себе самого” .

Джерела та література.

* Найпершими були Іван Франко та Стефан Ковалів, а згодом Юліан Медвецький, Роман Залозецький, Микола Бажалук, Северин Пастернак, Данило Желехівський, Микола Тимошик, Євген Врецьона, Петро Франко, Іван Озаркевич та ін.
Маценко Г. Книга рекордів України. – Львів, 1997. – С. 64.
Ковалів С. Вибрані оповідання. – Львів, 1952. – С. 171; Лист Стефана Коваліва до Осипа Маковея від 02.02.1900 р.
Журнал „Фізика та астрономія в школі”. Київ, 1996. № 2 (2). – С. 50.
„Нафтовик Борислава”. № 104 (6659) від 25.12.1996 р.
„Нафтовик Борислава”. № 88 (6851) від 16.10.1998 р.
Гетьман В. С. М. Ковалів-педагог-демократ. //„Радянська школа”. 1969. № 6. – С. 43.
Соловка О. Архів Стефана Коваліва із колекцій музею Дрогобиччина. / Борислав: минуле і сучасне. Збірник статей, повідомлень та доповідей. Упорядник Микулич О. – Дрогобич, 1998. – С. 38.
Справозданє Товариства Бурси Св. Іоана Крестителя в Дрогобичі за рік 1902/3. Накладом Товариства. Друком Іоана Брося в Дрогобичі, 1903. – С. 15.
Часопис „Наше Слово”. Варшава. Рік Х. № 50 (487), 12.12.1965 р.
Історія Української літератури. У восьми томах. Т. 1. Давня література (ХІ – перша половина ХVІІІ ст.). – Київ, 1967. – С. 147.
Ковалів С. Вибрані оповідання. – Львів, 1952. – 248 с.; Ковалів С. Твори. – Київ, 1958. – 722 с.; Українські письменники. Біо-бібліографічний словник. У 5-ти томах. Том ІІ. – Київ, 1963. – С. 423-426.
Соловка О. Вказ. праця. – С. 38.
Гнатюк М. Учитель життя людського. //„Дзвін”. Львів. № 7-8 (573-574), 1992.
Горак Р. Стефан Ковалів. До 150-річчя від народження. – Трускавець, 1998. – С. 26, 27, 121, 122, 126.
Історія Української літератури. У двох томах. Т. 1. – Київ, 1987. – С. 503.
Гнатюк М. Вказ. праця. – С. 132.
„Нафтовик Борислава”. № 86 (6849) від 09.10.1998 р.; „Радянське слово” № 192 від 28.09.1958 р.
Пятка С. Продукция нафти (скального олію) в Бориславі. // Літературно-науковий вісник. – Львів, 1903. Т. ХХІІ, кн. 5. – С. 100-113; Ковалів С. Похресник і інші оповідання. – Львів, 1909. – С. 30-48.
* Нафтово-озокеритна видобувна та переробна промисловість. (О. М.).
Ковалів С. Твори. – К., 1958. – С. 87-93.
Дзьобан С., Петраш О. Він писав про „Галицьку Каліфорнію”. //„Вітчизна”. Київ, 1973. № 11. – С. 185-189.
Ковалів С. Образки з Галицької Каліфорнії. – Львів, 1913; Микулич О. Від найвищої слави до найбільшої катастрофи. //„Галицька брама”. Борислав. – Львів. № 8 (32), серпень 1997 р. – С. 8-9.
Ковалів С. Нафтові терени й копальні у Підкарпаттю та незмірені користі з ропи. //„Прикарпатська зірка”. № 126 (2626), 21.10.1959 р.
„Прикарпатська Русь”. Ч. 69 (6), 06.07.1920 р.
Гетьман В. Невтомний трудівник. //„Галицька брама”. Борислав. – Львів. № 8 (32), серпень 1997 р. – С. 12, 13.
Гетьман В. С. М. Ковалів-педагог-демократ. //„Радянська школа”. 1969. № 6. – С. 45.

Олег Микулич,
грудень 1998 р.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на автора.


Создан 24 окт 2008



  Комментарии       
Всего 1, последний 4 года назад
taa1 27 дек 2011 ответить
Цінний доробок! Най світочі нашого краю (http://www.carpat.info/borSchooling.html) завше надихають творчою наснагою наших дітей та онуків - отак лем Карпатська громада здобуде омріяну ВОЛЮ і ДОЛЮ Христа ради! Звільниться од ярма невігластва та розбрату глобалізаційного.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні