ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА.

 

ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА.

Микулич О. Життєва і творча діяльність Йогана Зега. / Іван Зег. Серія: Видатні постаті у нафтовій історії міста Борислава. – Дрогобич, 2008. – С. 5-71.



Микулич О. Життєва і творча діяльність Йогана Зега. / Іван Зег. Серія: Видатні постаті у нафтовій історії міста Борислава. – Дрогобич, 2008. – С. 5-71.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на автора.

ББК ТЗ (4Ук) 4/5 – 233
УДК 94:622.276](09)(477.83/86)„18”
М 59

Видання здійснено за підтримки:

Ігоря Михайлишина
начальника НГВУ "Бориславнафтогаз"
Михайла Драбчука
голови профкому НГВУ "Бориславнафтогаз"

Присвячується

155-річчю з дня винаходу Іваном Зегом промислової нафтопереробки
та 160-річчю з дня народження письменника Стефана Коваліва


М 59 Іван Зег. Серія: Видатні постаті у нафтовій історії міста Борислава. – Дрогобич: видавець Сурма С., 2008. – 112 с., іл.
ISBN 978-966-94956-4-7

У збірнику вперше публікується частина наукового монографічного дослідження Олега Микулича, де на основі архівних документів і фактів відтворено життєвий шлях, професійну та творчу діяльність Івана Зега – винахідника нафтової та озокеритної промислової переробки в Галичині. А також статі про Івана Франка та Стефана Коваліва, які жили з Й. Зегом в одному часі, і найбільше з усіх письменників висвітлили у своїй писемній творчості початки розвитку нафтово-озокеритної промисловості у м. Бориславі.
Видання адресоване широкому колу користувачів, зокрема для тих, хто цікавиться історією міста Борислава та нафтової промисловості України.

ББК ТЗ (4Ук) 4/5 – 233

ISBN 978-966-94956-4-7

© Усі права застережені. При використанні матеріалів посилання на видання обов'язкове.

© Музей нафтової і газової промисловості України, 2008
© Видавець Сурма Святослав, оформлення 2008

ПЕРЕДМОВА

Середина ХІХ ст. у м. Бориславі та інших місцевостях Галичини - початок розвитку спершу нафтово-озокеритної, а згодом й газової промисловості України. Власне з того часу м. Борислав займав, та й надалі займає, важливе місце в історичних подіях цієї промисловості. До її потужного розвитку прислужилися кілька десятків видатних та відомих постатей, незважаючи на різноманітну їхню фахову освіту, професійну діяльність, матеріальний, сімейний чи фінансовий стан, а також різну національність та віросповідання. Більшість із них часом були відомі вузькому колу спеціалістів чи громадськості і з тих та інших причин незаслужено призабутими (та й надалі такими залишаються), однак їх усіх об’єднують щирі людські прагнення, чесна, мало корисна та досить плідна праця на благо міста та їхніх мешканців, краю чи країни. Отож, сьогодні є вкрай необхідним та актуальним дослідження, висвітлення та популяризація цих постатей для широкого кола осіб. Адже, через свою діяльність, вони заслужено посідають місце серед когорти імен не лише місцевої чи регіональної але й світової нафтової промисловості.
У цьому виданні висвітлено життєву та творчу діяльність перших таких видатних осіб – Йогана Зега, Івана Франка та Стефана Коваліва. Перша постать – магістр фармації (перший аптекар у м. Бориславі з 1876 р.), дослідник, винахідник і засновник у 1853 р. промислової нафтово-озокеритної переробки та перший нафтопромисловець в царині нафтопереробки й розповсюдження нафтопродуктів, з яких розпочалася нафтово-озокеритна промисловість усієї Галичини та України, що сприяла її світовому розвитку. Дві наступні постаті – перші особи, які у своїй письменницькій творчості залишили для нащадків майже повний образ початків бурхливого розвитку нафтово-озокеритної промисловості у м. Бориславі та його околицях. Також ці три постаті мали й спільні творчі або життєві зв’язки чи шляхи, їх поєднувала між собою міцна дружба, бо проживали та працювали в одному часі, в одному краї.
У березні 2008 р. минуло 155 років з дня винаходу у м. Львові Йоганном Зегом промислової нафтово-озокеритної переробки. З цієї нагоди, а також для популяризації постаті Й. Зега, готується до видання окрема книга – монографічне наукове дослідження життєвої та творчої діяльності Й. Зега. У цьому виданні вперше публікується лише перша частина тієї науково- дослідницької праці.
Ще 25 грудня 1998 р. у м. Бориславі відбулися різноманітні урочистості, присвячені 150-річчю від дня народження С. Коваліва, а серед них й Всеукраїнська наукова конференція: „Стефан Ковалів та український літературний процес”. Доповіді 27 учасників цієї наукової конференції було заплановано видати окремим збірником. Однак вони опинилися в одного із співорганізаторів конференції – професора, тодішнього завідувача кафедри української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, голови Товариства „Просвіта” Михайла Шалати. Із суб’єктивних причин матеріали конференції так і не було ним видано, незважаючи на численні пропозиції, сприяння, допомогу, намагання та наполягання у їхньому виданні самими ж учасниками цієї конференції. Отож, в цьому виданні теж публікуємо наукову статтю: „Борислав у творчості Стефана Коваліва” – з неопублікованих матеріалів цієї конференції.
Тут, у збірнику, також ще вміщуємо дві популярні статті про літературну творчість Івана Франка та Стефана Коваліва, де матеріали цих публіцистичних статей вже були частково опубліковані у місцевому періодичному часописі.

Олег Микулич,
серпень 2008 р.


Все, що мав у житті,
Він віддав для одної ідеї, –
горів, і яснів, і страждав,
трудився для неї...


Іван Франко


Життєва і творча діяльність Йогана Зега

У м. Ланьцуті,* в Західній Галичині, у будинку на площі Ринок, 145, другого вересня 1817 р. у римо-католицькій сім’ї Йогана Людовика Зега (Johannes Ludowicus Zeh) та Христини Йоанни Лібхерр (Christina Joannes Liebherr) народився син. Акушеркою була Катерина Кушачко. А сьомого вересня місцевий парох, кс. П. Тжонковскі, охрестив новонародженого, надавши йому ім’я Йоан (Joannes), хресними батьками були Йоган та Дорота Емільє (Johannes i Dorothea Emilie) .
Його батько був аптекарем. Про це довідуємося з пізнішого запису зарахування Йогана Зега в число студентів Віденьського університету. У записі вказано: "Zeh Johann, Geburtsort Lancut in Galizien, Phar. I anni, Vater Apotheker, arm." . Чи він був власником аптеки чи просто аптекарем однієї з численних аптек Галичини – невідомо, бо через Першу Світову війну не збереглися архівні акти як Аптекарської Спілки у м. Львові, так і в м. Ланьцуті, де росіяни у 1915 р. спалили кадастральні книги тих часів та архівні книги староства . Адже загальновідомо, що у 1914-1915 рр. окупаційна імперська російська влада та її війська, зайнявши Галичину, палили українські бібліотеки та вивозили українські архіви . Міг він також працювати в якійсь аптеці, що були в цей час при шляхетських дворах, і які називалися надворними . Ще аптечні заклади того часу різнилися між собою своїм призначенням і формами організації. Існували аптеки королівські, публічні, окружні, військові, монастирські, сільські, домашні, гомеопатичні та дроґерії .**
Ще на початку ХІХ століття в Австрії існували "реальні аптеки", права яких встановлював декрет надвірної канцелярії від 13 червня 1778 р. Згідно з цим декретом "реальні" аптеки поділялися на так звані персональні та вільнопродажні.
Персональні аптеки становлять невід'ємну частину будинку аптекаря і як такі вписані в земельні книги. Їх можна було вільно продати у власність будь-якій особі, навіть не фахівцю, проте керувати виробництвом лікарських засобів повинні були професіонали.
Вільнопродажні аптеки не вписувались у земельні книги і продаватися могли тільки людям, що здобули відповідну фармацевтичну освіту.
Постанова австрійського уряду від 24 жовтня 1843 р., видана спеціально для Галичини, запроваджувала систему персональної (особистої) непродажної концесії для всіх новоутворених аптек, залишаючи вже існуючим аптекам право вільного продажу і несплати будь-яких боргів .
З одних джерел довідуємося, що перша аптека у м. Ланьцуті виникла в 1824 р. Її заснував і працював там до 1873 р. Антоні Свобода (Antoni Swoboda) . Однак перший дослідник діяльності Йогана Зега, відомий професор хімії Яґелонського університету в м. Кракові, доктор Тадеуш Естрайхер вказує, що аптеку в м. Ланьцуті Свобода купує в 1849 р., в якій працює до 1876 р., тоді її власником стає Шульц (Szulc), а згодом – магістр Врублєвскі (Wróblewski), який її продає 1915 р. доктору Кіндрачуку (Kindraczuk), і той був її власником ще в середині 1930-х років .
Будинок, в якому народився Й. Зег, можливо, був власністю його батька. Та це остаточно в даний час невідомо, бо в 1854 р. цей будинок на площі Ринок уже був власністю Юзефа Бартмана (J. Bartman). Родина Бартманів проживала у м. Ланьцуті до Другої Світової війни, але вони не знали коли цей будинок і від кого купили їхні предки .
В архівних та друкованих працях зустрічається різне написання імені та прізвища Йогана Зега: латинською Joannes Zeh, німецькою Johan, Johann Zeh, Zech, Ze, Ceh, польською Jan Zech, Zeh та українською Іван Зег.
Галичина в цей час була під владою Австрії, а з 1867 р. Австро-Угорської імперії. Офіційною мовою для діловодства була німецька, але з 5 червня 1869 р., після надання Галичині автономії у 1867 р., було запроваджено в управлінні та судах Галичини другу офіційну мову – польську . Отож Й. Зег, як підданий Австрії, підписувався німецькою Johan Zeh, a польською – Jan Zeh. У правильному перекладі (читанні) з німецької мови на українську, його прізвище звучить як Ции або Цех, а з польської та латинської – як Зег.* Тому, зважаючи на історичну полонізацію та дотримуючись правильного читання прізвищ, ми приймаємо у написанні його прізвища польський варіант – Зег, а ім’я – як Йоган, Іван або Ян.
В даний час походження родини Зега за національністю невідоме. Адже в цей час як в самій Австрії, так зокрема і в Галичині, що після першого поділу Польщі у 1772 р. відійшла під австрійську владу, проживали кільканадцять народностей та національностей, окремі представники яких мігрували (переселялись, осідали) чи то в справах державної служби, військових дій, політичних подій, чи то в суто соціально-економічних та господарсько-торговельних справах. Саме тоді в Галичині виникли десятки новостворених так званих колоній (сіл, поселень). Їх жителі (колонізатори) були австрійського та німецького походження, і займалися переважно зразковим сільським господарством, а також деякими промислами та торгівлею .
Досліджуючи матеріали офіційного урядового перепису земельних угідь, їх власників та прибутків з них, у так званому Йосифінському поземельному кадастрі 1787-1788 рр., знаходимо відомості про тотожність прізвища Зег, що могло бути прототипом (патронічного походження) а згодом змінене, природним скороченням чи добавленим закінченням. Так у тодішньому Сяніцькому циркулі (окрузі) проживали три родини у с. Сторожі Великі з прізвищем "Зега" (Zega) та одна родина у с. Лукавиця з прізвищем Зеглин (Zeglin) . Ці поселення знаходилися на етнічних українських землях Лемківщини, тож мешканцями тих сіл були лемки, тобто українці.*
Ще в ХVІ столітті у м. Ланьцуті проживали представники кількох національностей, серед яких були і чехи. Одним із них був Фелікс Чех (Feliks Czech), що мав м’ясну ятку . Тож не виключено, що саме прізвище Чех (Czech) згодом почали писати як Зег (Zech, Zeh).
У середині XIX ст. в Австрії, у м. Відні, проживав і працював конструктором на фабриці машин ближче нам невідомий якийсь Йоганн Зег (Johann Zeh), який разом з директором цієї фабрики Джоном Гасвеллем (John Haswell) одержали 10 березня 1850 р. у м. Відні привілей** за № 1142 на винайдений ними спосіб вторинного використання водяної пари у локомотиві (паровій машині) . Ці привілеї видавались на підставі закону від 31 березня 1832 р. Цей же конструктор Й. Зег разом з працівником фабрики локомотивів Венцелем Ґюнтером (Wenzel Günther) одержали два привілеї від 4 серпня 1852 р. за № 5451 та від 6 грудня 1852 р., що стосувалися конструкції локомотивів . 4 жовтня 1857 р. цей же Й. Зег, уже в статусі інженера, отримав ще один привілей . А 4 червня 1859 р., будучи уже в статусі цісарсько-королівського старшого інженера у Відні, він одержав ще один привілей .
До речі, на початку 1850-х рр. у Відні ще якийсь Еміль Зег (Emil Zeh) отримав кілька привілеїв, один з них був виданий 1 червня 1855 р. У праці "Огляд результатів мінералогічних досліджень (пошуків) за 1856-1857 рр.", виданій у Лейпциґу в 1859 р., у розділі про термінологію, в підрозділі мінералогічна фізика, знаходимо ще прізвища ближче нам не відомих – П. Зех (P. Zech) та Й. Зех (J. Zech) .
У 1920-30-х рр. у Польському Геологічному Інституті у Варшаві працював науковець, геолог В. Зих (W. Zych), який друкував свої праці у фахових виданнях цього ж інституту та Львівського Наукового Товариства .
Отож родина Й. Зега була, мабуть, німецького, а можливо, австрійського чи угорського походження, що осіла в Галичині від двох поколінь, і ополячувалась, але підтримувала родинні зв'язки, бо, як згадував сам Й. Зег, під час польського листопадового повстання 1830-31 рр., двоє членів його родини, прибувши з Угорщини, брали участь у цьому повстанні . Самі ж імена та прізвища батьків Й. Зега вказують на їхнє німецьке походження.
Як довго у м. Ланьцуті проживав малолітній Й. Зег – невідомо. Можливо його родина кудись переїхала, бо спершу він, начебто, навчався у Дрогобицькій гімназії, * а відтак завершував навчання у Самбірській гімназії .**
Можливо, у виборі Й. Зегом подальшої своєї професії мав вплив і приклад його батька- аптекаря, тому він вирішив продовжити родинну професію.
Протягом століть на західноукраїнських землях аптекарями називали власників аптек – закладів, де готували ліки, фармацевтами – спеціалістів, що працювали в аптеці, але власної аптеки не мали. З приходом до влади австрійський уряд оточив увагою й опікою аптекарську професію, дбаючи про фаховий рівень і моральне обличчя служителів фармації. В аптекарській постанові 1807 р. зазначалося: "... щоб до аптеки приймати молодь з добрими звичками, яка могла б розуміти латинську мову, якщо не здатна нею розмовляти. Аптекарським суб'єктам не можна було переходити з однієї аптеки в іншу, якщо вони розміщені в одному місті".
Згідно з урядовими звітами, в Галичині у 1800 р. було тільки 72 аптекарі і 40 аптекарських помічників. У 1820 р. в краї вже налічувалося 135 фармацевтів, а в 1840 р. – 219. У цьому ж році в м. Львові працювало 20 магістрів фармації (з них 8 власників аптек), 12 провізорів і 18 учнів.
Аптечні працівники в той час у професійному плані поділялися на три ступені: учень, підаптекар, аптекар.
Учнями були молоді хлопці, які обрали цей фах і після закінчення гімназії наймалися на роботу за 30 злотих в аптеку. Згідно з положенням аптекарської постанови від 20 липня 1820 р., в якій йшлося про аптекарських учнів: "... до вступу на практику приймалися фізично здорові хлопці, після закінчення 4-х класів публічної гімназії, які добре володіли польською, німецькою та латинською мовами, а також вміли зрозуміло писати, щоб якимось чином не нашкодити хворому". Аптекарські учні мали обмеження у віці (з 14 до 18 років) і приймалися для проходження 3-4-річної практики в аптеці після складання іспитів з польської, німецької, латинської мов та основ арифметики, каліграфії. А довідка про добрий стан здоров'я та довідка місцевого професійного товариства аптекарів дозволяли учневі приступити до практичної роботи.
Лікарська рада пильно стежила за набуттям професійної кваліфікації майбутніми фармацевтами. Від аптекарів, у яких учні проходили практику, вимагалися звіти про стан їхньої підготовки, а також пропозиції щодо поліпшення системи навчання.
У одному звіті на адресу австро-угорського уряду керівник аптеки зазначав, що аптекар повинен записати учня до того консиліуму (професійного товариства), в районі якого розміщується аптека. Протягом кількох років учень перебував на практиці. Першого року навчання він повинен навчатися розпізнавати ліки рослинного, тваринного та мінерального походження в сирому і рідкому стані, вміти відрізняти лікарську форму, вигляд, колір, смак, запах, а також вивчити гербарій лікарських рослин і латинські назви лікарських форм. Другий рік – праця в лабораторії під наглядом старшого фармацевта. На третій рік учні виготовляють ліки і визначають їхню ціну під наглядом аптекаря, а також здобувають теоретичні знання з органічної і неорганічної хімії.
Після закінчення практики учень письмово звертається до відповідного аптекарського консиліуму призначити термін складання іспиту перед трьома членами екзаменаційної комісії. Далі відбувалося складання теоретичного і практичного іспиту. Протокол іспиту і описання порядку виготовлення ліків надсилалися головному інспекторові Служби здоров'я, де їх розглядала Лікарська рада і видавала патент, а учень склав присягу й міг приступати до обов'язків аптекарського помічника І, ІІ або ІІІ класу (клас визначався оцінкою на іспиті) .
У 1830 р. Й. Зег був уже учнем у самбірській аптеці, де навчався аптекарської практики як помічник аптекаря,* там же він зустрічався з селянином на прізвисько Байтала, який, мабуть, походив з околиць Борислава або с. Нагуєвичі. У 1830-1840 рр. він приносив до самбірської міської аптеки на продаж дистилят нафтової ропи. Це була рідина майже безбарвна, рідка, з різким запахом і легкозаймиста. Дистилював він нафтову ропу у залізному горшку, до якого прикріпив цівку рушниці. Були це переважно найлегші нафтові вуглеводні, отримувані в результаті дистиляції нафтової ропи при температурі щонайбільше 100-120° C. Байтала розносив свій товар майже по усій Галичині і, наскільки відомо, продавав його як ліки для овець проти мотилиці .
У 1835 р. тільки в Бориславі було уже 30 діючих дучок, з яких ріпники видобували щоденно по 4 кварти (16 літрів) нафтової ропи, тобто близько 15 тисяч літрів річно. Збирали її за допомогою мітел з поверхні води, нагромадженої у цих дучках. А геолог професор Ґеорґ Ґоттліб Пуш (Geogr Gottlieb Pusz (Pusch), Jerzy Bogumił Koreński 1790-1846), який у 1817-1830 рр. здійснив 18 довгих подорожей, проводячи інтенсивні геологічні дослідження, оцінив загальний видобуток нафтової ропи на Прикарпатті в сумі 12 тисяч кубічних стіп (290 тон) річно .
Після 1840 р. Й. Зег уже не зустрічав Байталу, можливо, тому, що вичерпалися поверхневі прояви нафтової ропи, або через інші причини. Можливо, тому, що згідно постанов державного управління у Відні від 17 жовтня 1838 р. та 30 листопада 1840 р., нафтову ропу, природний бітум, асфальт і природну смолу знову було віднесено до державної монополії і на гірничий видобуток якої знову потрібно було одержати офіційний дозвіл .
Відбувши практику, Йоган Зег намагався у подальшому стати аптекарем. Для здобуття титулу магістра*** фармації вимагалося декілька років практики, яка у нього уже була, та ще навчання і складання магістерського іспиту при університеті. Тож у 1844 р. він записується на навчання у Віденський університет, де вивчав фармацію .
У цей час там також навчалися галичани, бо Львівський університет тоді ще не мав самостійних фармацевтичних студій, їх відкрили тільки у 1853 р. (Studium Farmaceutyczne) при філософському факультеті, і перший випуск магістрів-фармацевтів відбувся щойно в 1856 р., а Яґелонський університет знаходився у так званому Вільному Місті Кракові Королівства Польського, після приєднання Кракова в 1846 р. до ґабсбурської монархії (Австрії) і тоді було утворене так зване автономне Велике Князівство Краківське, що входило до Королівства Галичини і Володимерії .
Правда, ще 13 січня 1773 р., у м. Львові було відкрито медичну колегію (Collegium medicum) для підготовки хірургів, акушерів, цирульників і аптекарів. Колегія стала також головним медико-санітарним органом у Галичині. Навчання в колегії тривало два роки. Однак, низький рівень теоретичної підготовки майбутніх фармацевтів став причиною того, що Медичну колегію за 11 років її існування закінчили лише 60 аптекарів.
7 червня 1784 р. Імператорська канцелярія видала декрет про відкриття у Львові університету, де 16 листопада 1784 р. розпочалися перші заняття на теологічному, юридичному, філософському і медичному факультетах. У той самий час Медична колегія передала університетові частину своїх функцій: тут розпочали складати іспити лікарі і провізори. З 1790 по 1797 рр. на медичному факультеті навчалася порівняно невелика кількість студентів: 33 медики, 85 хірургів, 54 акушерки та 13 аптекарів. Це пояснювалося тим, що на факультет зараховувалися студенти, які закінчили ліцей, пройшовши там трирічний курс філософії .
Аптекарські помічники залежно від свого класу (І або ІІ) проходили в аптеці дворічну або трирічну практику. Постанова також вимагала від них навчання на провізорських хіміко-фармацевтичних курсах у Медико-хірургічній академії або в університеті. Після цього Лікарська рада приймала іспит з мінералогії, ботаніки, зоології, хімії, фармакогнозії і перевіряла здатність аптечних помічників надати невідкладну допомогу при нещасних випадках.
Провізор (університетське звання), як і помічник, теж проходив дворічну або трирічну практику. Іспит перед Лікарською радою включав ті ж самі дисципліни, але в більш повному обсязі. Практичний екзамен складався з одного хімічного аналізу і приготування трьох складних лікарських препаратів. Австрійська служба здоров'я ставила високі вимоги щодо професійної кваліфікації фармацевтів. Причому вводилась офіційна різниця між знаннями, які мали здобути аптекарі-власники і провізори-службовці.
У "Витягу додаткових уряджень для аптекарів" з протоколу засідання Найвищої лікарської дирекції від 5 квітня 1808 р., зокрема, зазначено: "Ніхто не може займати посаду аптекаря, якщо не пройшов п'ятирічної практики в аптеці. Провізор після цього зобов'язаний лише скласти іспити, а аптекар – прослухати аптечно-фармацевтичний курс і представити докази своєї праці – зібраний ним власноручно "Herbarium Virum" як лікарських, так і інших ботанічних рослин".
Вести аптеку в той час міг тільки аптекар – магістр фармації. Провізор, який не був зобов'язаний закінчувати найвищі студії, мав право керувати аптекою на користь вдови померлого лікаря.
Кандидат на посаду провізора подавав свідоцтва про відпрацьовану практику і складені іспити з хімії, ботаніки, фармації, фармакогнозії, поліційно-судової хімії і номенклатури лікарських засобів окремо перед кожним професором. Як уже зазначалося, вимоги до провізора, який буде служити в аптеці, були нижчими, ніж до аптекаря, який буде вести аптеку, і не включали "наук торговельних".
Кандидати, крім усного іспиту з теорії, складав також практичний іспит в лабораторії й отримував ступінь провізора І, ІІ або ІІІ класу.
Якщо ж провізор мав бажання одержати ступінь аптекаря або магістра фармації, він повинен був відпрацювати річну практику, після цього проходив хіміко-фармацевтичний курс і складав іспити з математики, фізики, ботаніки, зоології, загальної та поліційно-судової хімії, фармації, фармакології, давньої та нової номенклатури, лікарських засобів і бухгалтерії, курсу монет, мір та ваг.
Аптекар І, ІІ або ІІІ ступеня був найвищим професійним титулом. Поділ на ступені означав: І – відмінно, ІІ – задовільно і ІІІ – посередньо, і був введений Тимчасовим лікарським комітетом, проте ніяким чином не впливав на практичну роботу.
Аптекарський статут 1844 р. визначав права і обов'язки аптекарів і провізорів:
п. 12. Аптекар може мати лише одну аптеку;
п. 14. Право утримування власної аптеки належить лише кваліфікованим аптекарям;
п. 15. Провізори першого і другого класу мають право лише на утримування вже існуючих аптек;
п. 17. Кваліфіковані аптекарі, провізори, помічники та учні, доки виконують свої обов'язки в аптеці, звільнені від покликання до війська;
п. 22. Аптекарям і аптекарським помічникам суворо заборонено займатись лікарською практикою .
У Віденському університеті Й. Зег, можливо, навчався у лабораторії професора аналітичної хімії Йозефа Радтенбахера (J. Radtenbacher) .* Важливим і цікавим є те, що незадовго до цього відомий німецький хімік, природознавець, металург, філософ, доктор, член ради Пруської академії наук, барон Карл Людвіг фон Райхенбах (Carl (Karl) Ludwig von Reichenbach, 12.2.1788, Stuttgart-19.1.1869, Leipzig) здійснював хімічні дослідження різних вуглеводнів та смол, відкривши таким чином ряд нових речовин. Саме із деревної смоли шляхом сухої дистиляції він одержав воскоподібну, прозору, кристалічну речовину (субстанцію), яку назвав парафіном (paraffine)** за свою нездатність до хімічних реакцій, й одразу це опублікував у німецькому науковому журналі в серпні 1830 р. Тоді ж, англійський хімік, шотландський лікар-токсиколог доктор Роберт Хрістісон (dr. Robert Christison, 18.07.1797-23.01.1882), з м. Едінбурґ (Edinburgh), досліджуючи нафту з Ранґун (Rangoon),*** одержав таку ж речовину, й назвав її петроліне (petroline). Про це він повідомляв у Королівському медичному та фізичному Товаристві в м. Едінбурзі на початку 1831 р. Однак так, як Райхенбах був першим, хто відкрив цю речовину, тож за нею й збереглася назва парафін.
Тоді ж, себто в першій половині 1830-х рр., у хімічних і медичних установах, про парафін було відомо такі фізико-хімічні властивості: що він білий, твердий, кристалічний, без смаку та запаху, але при температурі 111° F парафін стає прозорою й безколірною рідиною олійної консистенції, а при значно вищій температурі дистилюється з білим випаровуванням. Він не проводить електричного струму (діелектрик), опирається дії найсильніших кислот, лугів та хлору і калію. Його густина в твердому стані складала 870. При звичайній температурі легко розчиняється у терпентиновій (oil of turpentine) (скипидарній) оливі, у смоляній (вар, дьоготь, гудрон) (oil of tar) оливі та нафті (лігроїні) (naphtha). За допомогою тепла розчинний також в жирних оливах. Не розчиняється у воді. Помірно розчиняється в холодному алкоголі, а в киплячому алкоголі тільки до 3,5 %. Поєднуючи його з камфорою (camphor), нафталіном (naphthaline) та пеком (pitch), не виявлено жодних реакцій, але він поєднується з воском (wax), стеарином (stearine) та цетилом (cetine). Горить парафін без диму світлим полум’ям, як віск. Запалюється він важче, але в цьому його перевага, бо маса повільніше поглинається полум’ям, що згодом може бути дешевшим у застосуванні та кращим для виробництва свічок (candles), якими освітлюватимуть прекрасні модні салони. Його можна одержувати особливо з нафти, так, як вона є дуже значним природним продуктом у деяких країнах. Райхенбах також припускав, що парафін може використовуватися у виробництві мастила для коліс у транспорті та машинного устаткування .
Відомий французький хімік, інженер, професор хімії на факультеті природничих наук у м. Бордо (Bordeaux) та в Парижі, член закордонних королівських наукових товариств, музикант і художник Огюст Лоран (Auguste Laurent, 14.09.1808, La Folie – 15.04.1853, Paris) шляхом лабораторної дистиляції одержав у 1830 р. парафін із бітумних сланців (bituminous schist) та здійснював лабораторні дослідження кам'яновугільної смоли (coal-tar) і нафти (petroleum) . Згодом відомий французький хімік, вчений та політик Жан Батіст Андре Дюмас (J. B. A. Dumas, 14.07.1800-1884), також, одержав у 1835 р. парафін, але уже із кам'яновугільної смоли .
Тут важливо зазначити, що парафін у нафті був частково відомий давно, властиво ще до його відкриття. Так, ще в 1809 р. Фуш (J. N. Fuchs) у нафті (petroleum, Tegernsee oil) із містечка Теґернзее (Tegernsee) у Верхній Баварії, Німеччина, знайшов тверді вуглеводні. З цієї ж нафти О. Бухнер (О. Buchner) у 1819-1820 рр., виділив їх у чистому вигляді з назвою "гірський жир" (mountain-fats), а також ці тверді вуглеводні були визнані Ф. фон Кобеллем (Fr. von Kobell) у 1835 р. як парафін. Згодом i доктор Крюмер (Krümer, Kraemer), досліджуючи нафту з Теґернзее, встановив, що в ній є 4 % парафіну .
Тоді ж і львівський фармацевт, винахідник і відомий дослідник мінеральних джерел у Галичині, видатний учений-хімік Теодор Торосевич (1789-1876) у своїй аптекарській* лабораторії здійснював дослідження та дистиляцію нафти з сіл Небилів та Трускавець. Про це він у 1836 р. розповів у своїй науковій праці . А в 1838 р. Т. Торосевич опублікував статтю "Рафінація олії з описом апарату" .
У німецькому фармацевтичному періодичному виданні "Archiv und Zeitung des Apotheker-vereins in Norddeutschland", виданому у 1842 р., також є згадки про нафту (naphta, petroleum) та хімічний склад парафіну (paraffin) .
Отже про нафту та проведень з нею різні лабораторні дослідження знав не тільки Й. Зег під час свого навчання, а й інші студенти та викладачі, вона була на порядку денному в науковому середовищі.
Під час навчання Й. Зег закінчив практичну екзаменаційну роботу за темою: "Sulfuret. livix. Acid. formic.". 8 серпня 1846 р. склав екзамен "Rigorosum"* з оцінкою "sufficienter"**, а наступного дня, 9 серпня 1846 р., захистив ступінь магістра фармації, і був підтверджений присягою після одержання диплому без застереження . Від оплати за навчання він був звільнений, оскільки був незаможнім .
Із здобуттям ступеня магістра фармації Й. Зег починає працювати у Львівській аптеці "Під зіркою" 2/4 (другий квартал) на тодішній вулиці Breite Gasse (Широкій), сучасна вул. Коперника, 1*** власника Петра Міколяша (P. Mikolasz, 26.06.1805-04.05.1873). Дозвіл на заснування цієї аптеки мав у 1826 р. Леопольд Реніг (Рессіґ), де розпочав у 1826 р. працювати П. Міколяш після закінчення фармацевтики в університеті у Відні. Після смерті в 1831 р. власника аптеки та другого одруження вдови у 1835 р. з П. Міколяшем останній згодом отримав особисте право власника цієї аптеки . Успішному функціонуванню аптеки значною мірою сприяло дуже вигідне територіальне розташування. Вона була в тому місці, де у першій половині ХІХ ст. почав формуватися новий історичний центр Львова. У той час тут інтенсивно велася забудова ділянок, прилеглих до теперішніх вул. Коперника, просп. Свободи і пл. Міцкевича.
П. Міколяш виявив неабиякі менеджерські здібності, вміло передбачивши добрі перспективи для розпочатої ним справи. Уже на першому етапі свого існування завдяки зразковому керівництву, старанності й сумлінності власника аптеки, що поєднувалися з великою працьовитістю, вона стала кращим підприємством у Галичині і здобула заслужений авторитет у клієнтів, а П. Міколяш швидко розбагатів і ввійшов до складу львівської аптекарської еліти.
Спочатку тут виготовлялася значна кількість ліків із напівфабрикатів та хімічної сировини, що закуповувались переважно у Відні. У 1845 р. П. Міколяш розпочав постійне постачання ліків до публічних лікувальних закладів м. Львова.
Він також був громадським діячем та займався публічними міськими справами, займаючи в 1845-1847 рр. посаду судового оцінювача в торговому суді при магістраті. У 1847 р. був обраний другим, а в 1851 р. – першим сеньйором Галицької Спілки Аптекарів. 20 липня 1848 р., від імені Аптекарської Спілки, підписав попереднє Положення до реорганізації Міського Відділу м. Львова. Після тимчасового припинення 7 грудня 1848 р. діяльності Міського Відділу увійшов до складу призначеної владою 40-особової комісії для управління справами міста, в якій був членом відділу публічних робіт. У нових виборах до Міського Відділу 1-3 березня 1849 р. був обраний членом Відділу, в якому займав посаду до 29 жовтня 1861 р.
В ці часи виробнича діяльність аптеки відбувалася у спеціальному підрозділі аптеки, який називався лабораторією (від латинського слова labor – працювати). Провізори, які працювали в ній, володіли глибокими знаннями лікарської справи, ботаніки й хімії, мали ґрунтовну фахову підготовку і досвід практичної роботи.
У зв'язку з відсутністю в той час хімічної промисловості в регіоні аптечні лабораторії стали центрами синтезу і аналізу хімічної продукції для задоволення потреб молодої галицької промисловості. Такого напряму роботи лабораторій аптек Галичини вимагав і асортимент лікарських засобів, який у ХІХ ст. на 70 % складався з препаратів, виготовлених на хіміко-фармацевтичних підприємствах Європи. Очевидно, що ця продукція була дорогою для галицьких споживачів і не вигідною для реалізації в приватних аптеках Галичини. Тому кожна аптечна лабораторія почала розширювати свою виробничу діяльність, продукувати лікарські засоби, на які був постійний попит. Власники галицьких аптек прагнули сповна його задовольнити, тому й створювали належні умови для функціонування цих виробничих підрозділів. Окремі ж підприємливі фармацевти, враховуючи кон'юнктуру ринку, розширювали цю своєрідну виробничу базу для того, щоб не лише забезпечити потреби власної аптеки, але й відпустити для реалізації частину продукції іншим аптечним закладам, які не мали відповідного обладнання та сировини, кваліфікованих фахівців для такого виробництва, а тому змушені були користуватися послугами інших аптек, стаючи фактично посередником у збуті їхньої продукції. Аптеки з розвиненою лабораторною базою були постачальниками і лікарень краю. Вони налагоджували у своїх лабораторіях масовий випуск продукції, зокрема хіміко-фармацевтичних препаратів, у кількостях, що дозволяли забезпечувати їхній попит на місцевому ринку .
Тож у 1852 р. при аптеці "Під зіркою" почала діяти хіміко-фармацевтична лабораторія, організована П. Міколяшем в окремому будинку на передмісці Львова, яка істотно розширювала можливості фармацевтичного закладу і згодом перетворила його у виробничий комплекс, що постачав свою продукцію багатьом провінційним аптекам . Лабораторія, мабуть, знаходилася тоді на сучасній вул. Опришківській, 6-8 (бічна вул. Б. Хмельницького). Тоді це була вул. Дроґа Кісєлькі (також вул. Кісєлькі, Жулкєвска бічна направо V), з 1871 р. вул. Компєльна, з 1943 р. вул. Трепфельбауґассе, з липня 1944 р. знову вул. Компєльна, а з 1946 р. вул. Опришківська. У 1910 р. на базі хімічно-фармацевтичної лабораторії було створено фармацевтичну фірму (фабрику) "Лаокоон" (Zakłady Chemiczne "Laokoon") .
До середини ХІХ ст. аптека П. Міколяша стала найбільшим фармацевтичним закладом у Галичині, з яким майже не могли конкурувати інші аптеки краю. В цій аптеці фактично вироблялася стратегія розвитку фармації на перспективу .
У лабораторії виготовляли багато оригінальних лікувальних препаратів, таких, як мазі, пластирі, трав’яні мішанки, виготовлені на підставі його власної рецептури і доставлені провінційним аптекам, а також різного ґатунку лікувальні вина, які, зважаючи на їх досконалу якість, приносили П. Міколяшу розголос і значні прибутки. Він також здійснював виробництво спирту і содової води, до розповсюдження якої значно спричинився. Зібрав у себе спеціальну гомеопатичну аптечку, яка стала головним цього ґатунку складом у Галичині. Дістати працю у його аптеці вважалося молодими фармацевтами за великий успіх, бо П. Міколяш підбирав персонал дуже старанно. Вони мали там можливість доброго підвищення кваліфікації у професії завдяки застосованим П. Міколяшем поділу на спеціалізації . Працівників було багато: самостійних маґістрів фармації, помічників-продавців, лаборантів, учнів-практикантів, не рахуючи обслуговуючого персоналу. Аптечна лабораторія була достатньо забезпечена обладнанням, знаряддям праці, посудинами, сировиною, хімікатами. У ній можна було виконувати дослідні роботи та спроби заміщення привезених ліків із закордону місцевими .
Наявність фахівців високої кваліфікації, добре оснащеного найсучаснішим устаткуванням виробництва дозволила вже у 50 рр. ХІХ ст. налагодити виготовлення медикаментів у досить великих обсягах і освоювати наявний ринок їхнього збуту. Споживачами продукції ставали регіональні аптеки, лікарні, військові шпиталі та населення усього регіону. П. Міколяш підтримував також партнерські контакти з відомими європейськими фірмами "Є. Мерк" у Дармштаті, "Фрідріх Баєр" у Леверкисені, "Людвиг Кнолль" у Людвігшафені, "Гоффман – Ля Рош і К°" у Базилеї та іншими, користувався їх інвестиціями і одержував торгові знижки на імпорт продукції. Все це приносило значні прибутки .
І саме в цій аптечній хіміко-фармацевтичній лабораторії у 1852 р. розпочинається діяльність аптекаря Й. Зега у нафтопереробній справі. А до цього спричинився тодішній дрогобицький торговець Абрагам Шрайнер (Аbraham Schreiner, ?-1889,* м. Дрогобич) . Він народився у с. Бориславі і був сином жидівського пропінатора (корчмаря) Гіллела Самуеля Шрайнера (Hillel Samuel Schreiner). А. Шрайнер, можливо, займався примітивним виготовленням та торгівлею свічок* з бориславського озокериту, а згодом проживав у м. Дрогобичі . В цей час, десь на початку 1850-х рр., у м. Дрогобичі збільшився промисел виготовлення колісної мазі з нафтової ропи, яку найбільше збирали й видобували поруч у сусідній місцевості, в с. Бориславі. Про цей промисел ще у 1903 р. писав, за словами Івана Франка, „на мою просьбу не на основі технічно-наукових дослідів, а з місцевого переказу”, один з добрих знавців бориславського життя, відомий український письменник і педагог, а з 1879 р. директор однієї з найбільших у Галичині народних шкіл Стефан Ковалів (25.12.1848, с. Брониця-26.06.1920, м. Борислав): „... Пізніше жиди з Лану дрогобицького (передмістя Дрогобича) перейняли сей примітивний виріб мазі від бориславських селян, утворили собі хімічну лабораторію на полі за „окопищем” (жидівським кладовищем у Дрогобичі), стали самі продукувати мазь до возів, стали заглядати щораз частіше в Борислав за ропою, стали нишпорити по нових дучках та заохочувати селян: „Копай глибше, копай, то буде більше ропи”. З цього повстала така надпродукція возової мазі в повіті, що селяни і за дурно не хотіли її брати. Се було причиною, що деякі меткіші а голодні жидки стали за окопищем дальше смажити, себто дистилювати ропу; одержали плин справді чистий, але не прозірчастий...”.
Тоді ж А. Шрайнер, дізнавшись про випадок самозапалення гірської олії, вирішив вважати її горючою олією (Brennöl).* Щоб здійснити свій задум, він змушений був перед тим спробувати зробити речовину рідшою і світлішою. Добре знаючи спиртове виробництво, розпочав дистилювати гірську олію подібним способом. Для цієї мети, наскільки дозволяли засоби, замовив собі у гончаря виготовити відповідний великий горщик, приблизно у дві кварти,** до нього замість охолоджувального пристрою застосував звичайну стічну трубку, і зроблений таким чином свій апарат поставив на вогонь у відкритому полі. Остання його дія була просто-таки вдалою, бо заледве встигло витекти близько ½ кварти нафти (Nafta)*** чи скельної олії, як горщик від сильного нагрівання вибухнув. Самому А. Шрайнеру вдалося уникнути неприємностей.
Одержана скельна олія була світла, тож він вважав свою спробу вдалою. Це спонукало його до нових випробувань, і, щоб попередити подальші вибухи, замовив невеличкий казан,**** приблизно на 8 кварт, з допомогою якого вдалося без перешкод одержати 2 кварти скельної олії. Виготовлений продукт продав аптекарю в м. Дрогобичі, і це був його перший ґешефт***** зі скельною олією.
Працюючи далі, за два наступні дні отримав 4 кварти, з яких аптекар з м. Самбора купив у нього тільки половину, а для решти не найшов покупця, і через це був змушений привезти її назад.
Тепер А. Шрайнер поставив собі за мету зібрати більшу кількість скельної олії і спробувати збути її у м. Львові. Після клопіткої роботи він вирушив туди з одним центнером****** скельної олії, адже примітивну дистиляцію доводилося здійснювати у себе вдома, в невеликому будиночку поблизу цвинтаря у м. Дрогобичі .
У спогадах Йогана Зега та пізніших опублікованих працях вказано, що до м. Львова у 1852 р., можливо, восени, А. Шрайнер разом із своїм спільником Лейбою Штієрманом (L. Stierman)* привіз декілька бочок цієї дистильованої нафтової ропи, яку привозили з с. Борислава та примітивним способом дистилювали у м. Дрогобичі .
Однак у м. Львові А. Шрайнер зазнав розчарування у своїх сподіванках, бо ні аптекарі, ні постачальники міського освітлення, ні гендлярі** не хотіли купувати його продукту. І тоді він зрозумів втрату цілого свого статку, який він вклав у цей захід, оскільки не був спроможним покрити кошти на зворотній транспорт для свого дорогого і цінного товару. Тож йому не випадало нічого іншого, як залишити його, але в А. Шрайнера із цим виникла нова проблема. Його шкільний друг і товариш юності, господар, у якого він зупинився у м. Львові, не хотів приймати цього продукту через його поганий запах. І тільки після багатьох прохань і умовлень закопали бочку під купою гною, а самому А. Шрайнеру довелося йти додому пішки до м. Дрогобича, віддаленого на 12-13 миль*** від м. Львова.
Однак А. Шрайнер, блукаючи по місту, випадково помітив аптеку, в якій ще не був. Він зайшов і показав свою пробну пляшечку одному старшому панові, після чого цей пан, а це був аптекар Петро Міколяш, відразу запитав його про кількість і ціну. Закопаний центнер скальної олії А. Шрайнер запропонував йому за 20 флоринів,**** проте опустив до 15 та ще й приніс пляшечку, за це він отримав названу суму, сплачену срібними двадцятками. Тоді ж П. Міколяш занотував його прізвище на випадок подальшої потреби та попрощався з ним, надіючись в найближчому часі знову замовити його товар .
Зі спогадів Й. Зега, та інших друкованих праць відомо, що П. Міколяш купив у А. Шрайнера два центнери цього продукту, або дві бочки, чи близько 100 кг, але ця розбіжність у кількості продукту зовсім несуттєва, адже Й. Зег писав свої спогади аж через 36 років, у 1889 р., а важливий сам факт продажу, який підтверджується кількома різними джерелами.
Сповнений радості, А. Шрайнер повернувся додому, щасливий з того, що вдалося повернути бодай частку своїх витрат і що його спроби принесли певні результати, а це мало б його стимулювати до нової роботи. Однак через страх від збитків, а ще тому, що 15 флоринів не могли покривати його витрат він на довший час відійшов від звичайних занять. Проводив лише невеличкі досліди, і зовсім не працював у справі дистиляції нафтової ропи, оскільки не знаходив збуту для свого продукту .
Отже у цей час, і А. Шрайнер, тай інші вважали застосування цього дистиляту лише як медичний препарат. Тому й пропонувалося його виключно фармацевтам, а не іншим галузям промисловості чи науковим установам. Хоча у м. Львові, недалеко аптеки П. Міколяша, на розі сучасних вулиць Театральної та Вірменської, уже діяла з 1844 р. Технічна Академія, себто сучасний Національний університет „Львівська політехніка”, і де з 1852 р. здійснювалося викладання хімії та хімічних технологій .
Отож, купивши у А. Шрайнера цей продукт, П. Міколяш, звичайно, вважав його за медичний препарат і доручив Й. Зегу здійснити у лабораторії його очистку, щоб можна було застосувати для потреб аптеки. П. Міколяш, мабуть, знав, що з нафтовою ропою можна проводити дослідження. Він ще мусів добре пам’ятати, як два львівські аптекарі, голови аптекарського об'єднання Юзеф Шюпф (J. Schöpf) і Ґабріель Мюллінґ (G. Mülling) у 1837 р. освітлювали газом приміщення своїх аптек та житлові кімнати. Газ вони виготовляли із суміші нафтової мазі та нафти, а виробниче та освітлювальне обладнання виготовляв тодішній львівський майстер бляхар Трампіш (Trampisch). Аптека Ю. Шюпфа називалась "Під угорською короною" та знаходилась на пл. Бернардинській, 1, сьогодні це аптека № 11 на пл. Соборна, а аптека Ґ. Мюллінґа "Під золотим орлом" на вул. Галицька, 19, нині вул. Галицька, 5. І все це було тоді ж описано та опубліковано . Варто зазначити, що до середини ХІХ ст. у Європі уже було грунтовно та науково досліджено хімічний склад та фізичні властивості газів, які широко застосовувалися для освітлення.
Отож, Й. Зег, як лаборант, і мабуть, як керівник лабораторії цієї аптеки, розпочав працю над очищенням і розділенням (дистиляцією, ректифікацією) цього недосконалого дистиляту, напівфабрикату, з дуже неприємним запахом. Узявшись за цю справу, Й. Зег, будучи аптекарем, мав спочатку на думці, як і П. Міколяш, так звану італійську білу скельну олію (Oleum petrae album), яку за великі кошти доставляли в аптеки з-за кордону . Її застосовували для косметичних цілей, і як лікувальний засіб при відмороженні, ревматичних болях, хворобах шкіри у людей та тварин. А також у дозі 10-15 крапель на цукор проти глистів та як сечогінний засіб . Знав також Й. Зег і про цю олію місцевого виробництва, яку виготовляв і розповсюджував вище згаданий селянин Байтала.
Центнер цієї скальної олії коштував тоді 100 ґульденів .* Вона була обов’язковим аптечним препаратом ще з 1774 р. та відома аптекарям з австрійської фармакопеї "Oesterreichische Privinzial" 1790 р., де вказувалося, що так, як її немає у достатній кількості, то цю олію можна виготовити в певний спосіб з жовтої чи червоної скельної олії шляхом дистиляції . Подавався і спосіб її отримання: "Береться жовту або червону скельну олію у довільній кількості та наповнюється нею велику скляну реторту,** наступно, доливаючи до нього близько десятикратну кількість води, встановлюється продовження приймальної посудини, закривається отвори і розпочинається дистиляція на піску у кулястій посудині".
Маючи стерпну посаду в аптеці П. Міколяша, мав Й. Зег і свої обов'язки, тож він міг тільки вночі проводити свої дослідження та експерименти з нафтою. Попри брак відповідного устаткування він одразу ж із витримкою та самозабуттям взявся за справу, щоб цю з різким запахом та легкозапальну речовину пристосувати для потреб людини. Як звичайна людина, він, ламаючи першу кригу в галузі нафтової промисловості, постійно терпів на запаморочення та головні болі, коли чад і смердючі гази спричиняли навіть удушення. Люди його обминали, бо, наскрізь просякнутий нафтовим чадом, він одразу ж привертав до себе увагу. Його мали, мабуть, за божевільного, бо не один раз йдучи якоюсь бічною вулицею, він сам чув, як старші жінки, вказуючи на нього, говорили між собою: "оце йде той нещасливий" і тому подібне.
Декілька тижнів, забувши про відпочинок, він трудиться ночами та шукає способу очищення нафти. І врешті-решт йому вдалося цей недосконалий дистилят так очистити і розділити на фракції, що його продукт, у порівнянні із сировиною, був майже без запаху та добрим матеріалом для освітлення і впевнено міг конкурувати з найкращою італійською скальною олією .
Це, власне, не було випадковою справою, що в аптечній лабораторії вдалося здійснити дистиляцію нафтової ропи. Адже тодішні аптеки були єдиними після вищих навчальних закладів, що мали обладнані лабораторії та забезпечені хімічною апаратурою, а їхні працівники належали до тих осіб, що мали відповідний рівень фахових знань .
В цей же час, в аптеці П. Міколяша, працював також Іґнацій Лукасєвіч (Jan Józef Ignacy Łukasiewicz). Він народився 8 березня 1822 р. в с. Задушнікі, Західна Галичина (сучасна Польща), в польській родині, що походила з дрібного шляхетського роду. Після смерті батька, 6 листопада 1836 р., через брак коштів, закінчив тільки чотири класи ґімназії отців Піярів у м. Жешові. Із 27 червня 1836 р. проходив практику в аптеці маґістра Антонія Свободи у м. Ланьцуті. Уже тоді він був причетний до підпільної діяльності і у поліційних справах значився, як політично підозрюваний. У 1840 р., можливо, закінчив ще два класи ґімназії у м. Жешові та, здавши екзамен "Tirocinium",* став помічником аптекаря. З 6 жовтня 1841 р. залишив, аптеку у м. Ланьцуті і почав працювати помічником в аптеці свого опікуна маґістра Едварда Гюбля (E. Hübl) у м. Жешові.
За участь у підпільному русі 19 лютого 1846 р. був заарештований австрійською владою та перебував у в'язниці м. Жешова, а з 8 травня 1846 р. – у в'язниці м. Львова до 27 грудня 1847 р. Після звільнення з в'язниці (тоді його брат Францішек працював правником у львівському магістраті) він 15 серпня 1848 р. був прийнятий на роботу власником львівської аптеки "Під зіркою" П. Міколяшем на посаду помічника аптекаря. За рекомендацією і допомогою П. Міколяша з 15 вересня 1850 р. до 23 березня 1852 р. І. Лукасєвіч навчається фармації на філософському відділі Яґелонського університету в Кракові. А з 1852 р. він продовжує навчання у Віденському університеті. Тут 30 липня 1852 р. склав екзамен "Ріґоросум" та одержавши ступінь маґістра фармації повернувся працювати до аптеки П. Міколяша .
Після винайдення Й. Зегом способу очищення нафтового продукту А. Шрайнера до ступеня "Oleum petrae album", П. Міколяш спочатку спробував його широко використати в торгівлі як аптечний (фармацевтичний) препарат, замінник італійської скельної олії. Тож власник аптеки та його два працівники, мабуть, вирішили створити спілку "П. Міколяш, Й. Зег, І. Лукасєвіч" з капіталом 2400** ґульденів, давши утрьох по 800 ґульденів на закупівлю нафти для подальшої її очистки та продажу.
І. Лукасєвіча вислали для об'їзду місцевостей, щоб він закупив для спілки відповідну кількість нафтової ропи. Спочатку він побував у с. Бориславі, тодішнього Самбірського повіту, потім у Солотвині та Богородчанах Коломийського повіту, закупивши там декілька тисяч ґарнців нафтової ропи, що була доставлена до Львова для дистиляції .
В одній із публікації, а інші видання це повторили, вказано, що І. Лукасєвіч спершу побував у Солотвині на Станіславщині, де існували кілька криниць на декілька десятків стіп*** глибини, тут подібно використовували нафтову ропу, як у Бориславі, але її збут був дуже обмежений. На кінець І. Лукасєвіч прибув до Печиніжена Коломийського повіту, де ще у XVIII ст., за часів Польщі, була стара глибока криниця, з якої видобували нафтову ропу. І хоча вона знаходилася на селянській приватній землі, однак, згідно тодішнього гірничого законодавства, була державною власністю. Після поділу Польщі вона перейшла у власність австрійської влади, яка її не експлуатувала, а згодом віддали в оренду єврейському торговцю. Не знайшовши доброго збуту нафтової ропи, він заборгував кошти за цю оренду. Тоді за рішенням суду уся видобута нафтова ропа у кількості декількох десятків тисяч гарнців була забрана державним управлінням. Згодом саме цю нафтову ропу за невелику ціну, а також нафтовий дистилят, що залишився після виробництва асфальту у м. Косові, Івано-Франківська обл., було закуплено у 1853 р. спілкою "П. Міколяш, Й. Зег, І. Лукасєвіч" для подальшої їх лабораторної промислової переробки .
Після дистиляції нафтової ропи в лабораторії аптеки П. Міколяш порозсилав для продажу проби цього дистиляту, як італійську скальну олію, до Відня, Праги, Трієсту*,... а ціну знизив до 80 ґульденів за центнер. Ці проби отримали аптеки, аптечні склади та фабриканти еластичних виробів (еластичної гуми), що розчинялася у нафтовому дистиляті. Згодом приходили замовлення, але невеликі: то на один фунт**, то на три, вісім... фунтів. Писали також і свої зауваження. Одні, що має різкий запах, інші, що не блищить кольорами райдуги і тому подібне .
Незважаючи однак на те, що П. Міколяш на 20 % знизив ціну, його надії на значний продаж "Oleum petrae album" не справдилися, і, можливо, тому, що цей медичний препарат уже виходив з широкого вжитку. Підтвердженням цього може бути те, що діюча в цей час в Австрії "Pharmacopea Austriaca Editio Quarta" з 1834 р. не містила у списку сировин та ліків цього фармацевтичного препарату, хоча у народному лікуванні він застосовувався ще дуже довго .
Отож продаж цього нового продукту як аптечного препарату не давав прибутку, а капіталу в спілки майже не було. Єврейські торговці щораз просили купувати в них більше цього їхнього напівфабрикату для подальшої очистки, стверджуючи можливість застосовування його як продукту для освітлення, адже так робив Корнецкі і заробляв гроші. Він мішав її з олією і, цією сумішшю освітлював м. Львів завдяки чому збив чималий маєток у м. Львові .
Тут торговці вказували на барона, а з 1844 р. – графа Романа Вавринця Карніцкого (1794, м. Рудки – ?), гербу Косьцєша, депутата галицьких сеймиків, власника сіл Борислав та Попелі . Адже він був тоді одним із перших нафтопромисловців у краю, будучи власником у с. Бориславі Камфінової*** фабрики (Camphinfabrik) де здійснювали дистиляцію нафтової ропи .
Дистилят нафтової ропи, який почали застосовувати для освітлення, спершу офіційно та популярно називали камфіною або новою камфіною, а підприємства (фабрики), де здійснювали також і переробку нафтової ропи, називали Камфінфабрика (Camphinfabrik) .
Остаточно не відомо, де згодом спілка "П. Міколяш, Й. Зег, І. Лукасєвіч" продовжувала дистилювати нафтову ропу: в цій же лабораторії аптеки "Під зіркою" власника П. Міколяша, чи в спеціально обладнаній спілкою, у лютому 1853 р. в окремому приміщені чи будівлі першої дистилярні, як вказується у деяких публікаціях . Можна лише здогадуватись, що ця хімічна лабораторія (дистилярня) знаходилась десь на Личакові, її навіть відвідував Кароль де Ланце (К. de Lance), секретар Торговельної Палати* у м. Львові .
Отож було вирішено використати нафтовий дистилят для освітлення, адже в цей час повсюдно почали розповсюджуватися відомості про нове освітлення піноліною** та камфіною, а в тодішніх часописах повідомлялося про спеціально винайдені лампи до піноліни та камфіни . На цей час уже набули розповсюдження спиртові лампи для освітлення, тому австрійська фармакопея у 1855 р., вказуючи на мінімум приладів та посудин, що їх повинна мати кожна аптека, називає і спиртові лампи .
У аптечній лабораторії почали здійснювати проби із застосуванням цього нафтового дистиляту для освітлення у лампах . Спочатку пробували використати для цього різні лампи, але ці лампи не дуже надавалися для цього. Відповідних ламп тоді ще не було. І тільки львівський бляхар Адам Братковскі (A. Bratkowski) значно спричинився до розповсюдження у нас нафтового освітлення .
Адам Братковскі, мабуть, народився у шляхетській родині на Подолі . Не виключено, що він міг належати до давньої, національно-свідомої української шляхти, яка жила в Браславськім та Волинськім воєводствах . Прагнучи знань і пригод, він ще в молодості вирушив "за хлібом" на Захід. Працював у Швейцарії, Парижі, Гамбургу, Берліні та Відні, де зарекомендував себе як інтелігентний і винахідливий ремісник. Близько 1840 р. він оселився у м. Львові, заснував майстерню бляхарських виробів і почав розповсюджувати здобутий досвід, створюючи, між іншим, різні конструкції ламп для різних продуктів пального. З подорожі привіз похвальні дипломи, надані йому цехами металевих ремесел. Його справа йшла так добре, що близько 1845 р. він виконав замовлення губернатора Галичини у 1832-1846 рр. австрійського ерцгерцога тосканської лінії Габсбургів архикнязя Фердинанда д’Есте (F. d’Este 1781-1850), у справі освітлення вулиць міста олійними ясно освітлюваними ліхтарями з пальниками Арґанда .
Женевський хімік, Айме Арґанд (А. Argand 1755-1803), працюючи в Парижі, був одним з тих, хто наприкінці ХVІІІ ст. значно удосконалював та покращував конструкції тодішніх олійних ламп. Він принципово удосконалив олійну лампу, сконструювавши у 1782-1784 рр. пальник простої, але зовсім іншої конструкції. Застосувавши в ньому плоский ґніт,* згорнутий у формі трубки, що мав доступ повітря як із середини, так із зовні, та пристосований також до застосування скляної заслони (коминка). Так виник пальник, названий, від прізвища творця, пальником Арґанда. Цей пристрій мав істотний вплив на пізніші конструкції і покращення цього джерела світла . Згодом й інші дослідники покращували ефективність освітлювальних ламп.**
Отож вони й звернулися до бляхаря А. Братковського, адже виготовлення ліхтарів та ламп входило до компетенції слюсаря або майстрів слюсарного цеху, фабрик, підприємств чи фірм. Так А. Братковський для них спершу виготовив настінну нафтову лампу, яку встановили в аптечній лабораторії П. Міколяша. Як подають численні публікації, ця перша нафтова лампа засвітилася в аптечній лабораторії П. Міколяша у березні 1853 р. Як матеріал горіння в цій лампі було застосовано вперше для освітлення власний нафтовий дистилят – продукт переробки нафтової ропи . І тому уже пізніші публікації подають дату 30 березня 1853 р., як день застосування і загального впровадження нафтового освітлення для офіційного відзначення цієї події .
Почали освітлювати цим дистилятом й саму аптеку П. Міколяша. Освітлення нафтовими лампами було сильніше, ясніше та більш рівне у порівнянні з світлом олійних ламп . Це була велика подія, що мала значний вплив на майбутній прогрес, зокрема на розвиток нафтової промисловості у світі .
Після здійснення вдалих спроб із застосуванням нафтового дистиляту для освітлення у лампах спілкою "П. Міколяш, Й. Зег, І. Лукасєвіч" було вирішено зайнятися значним виробництвом нафтового дистиляту для продажу його, тепер уже для застосування в технічних цілях, себто як освітлювальний продукт. Для виготовлення уже більшої кількості освітлювального дистиляту потрібно було Й. Зегу і більшої кількості сировини. Тому, одразу ж, у березні 1853 р., у м. Дрогобич до А. Шрайнера приїхав з м. Львова Й. Зег. Зустрівшись з ним, він запитав, чи виготовляє скельну олію, скільки в нього є в запасі і яку просить ціну, бо хотів купити 10 центнерів. А. Шрайнер йому відповів, що справді виготовляє скельну олію, але не має в запасі такої кількості, однак зможе йому доставити її до певного часу, якщо Й. Зег заплатить 20 флоринів за центнер. До ділової угоди вони так і де дійшли, оскільки Й. Зег не хотів платити більше за центнер, ніж колись заплатив П. Міколяш. При від’їзді пообіцяв А. Шрайнеру написати листа зі Львова .
Під час цього візиту до А. Шрайнера в Дрогобич Й. Зег не оглядав і навіть не мав такого бажання оглядати примітивний дистиляційний апарат А. Шрайнера через звичайно йому зрозумілу дискрецію* . Адже Й. Зег був професійним, дипломованим магістром фармації і дуже добре знав, де, в чому, та як здійснюється дистиляція рідин, бо й сам її здійснював.
І справді через декілька днів А. Шрайнер одержав від П. Міколяша замовлення на 10 центнерів скельної олії, яку він повинен був привезти йому до Львова. А. Шрайнер відразу ж взявся до роботи і, через 4 тижні зібравши цю кількість продукту, відвіз до Львова, за що отримав 200 флоринів, з яких йому після вирахування коштів і додаткових видатків залишилось 90 флоринів.
Цей ґешефт був для А. Шрайнера подією дня, а також поштовхом до того, що багато хто звертався до нього з пропозицією працювати з ним разом. Вони зрозуміли що можна на цій продукції заробляти гроші. Тож А. Шрайнер з Лейбою Штоєрманом (Steuerman)* з Дрогобича уклав угоду, щоб він постачав йому продукт, а також платив його помічникові 4 флорини на тиждень, а готовий продукт або гроші за нього ділити між ними порівну .
Так, мабуть, у травні 1853 р., утворилася перша, неофіційна приватна спілка нафтових підприємців у м. Дрогобичі, де Л. Штоєрман доставляв з Борислава нафту, а А. Шрайнер зі своїм помічником-робітником її примітивно переробляли дистиляційним способом з надією в подальшому одержати значні прибутки після збуту цього напівпродукту.
А тим часом у м. Львові Й. Зег продовжив дистилювати та очищати хімічним способом 10 центнерів цього нафтового напівпродукту, купленого аптекою П. Міколяша у А. Шрайнера, з метою широкого застосування в технічних цілях як матеріал до ламп для освітлення.
Уже очищений нафтовий продукт аптека П. Міколяша розпочала широко рекламувати і розповсюджувати, як добрий та дешевий освітлювальний матеріал. З цим також були клопоти, бо, незважаючи на вичерпні пояснення, як поводитися з дистилятом, не кожен міг ним безпечно користуватися, а особливо львівські слуги та кухарки проклинали цей новий винахід. Відчувалася дійсна відсутність відповідних ламп. І тільки уже згаданий львівський бляхар А. Братковский значно спричинився до розповсюдження у нас нафтового освітлення. Він спершу переробляв існуючі олійні та інші лампи для освітлення, а потім виготовляв малі господарські лампи з пристроєм до підтягування ґнота. У ті часи були ці лампи дуже практичні. Застосовували їх для освітлення коридорів, передпокоїв і кухонь, купували їх господарі та передміщани, і навіть не один студент працював при них уночі.
Для кращого розповсюдження нафтового дистиляту П. Міколяш закуповував з Берліну та Саксонії лампи для освітлення, а Адам Братковський їх переробляв або поправляв, бо в Німеччині в той час для освітлення застосовували дистилят з кам'яного вугілля, так званий фотоген, тож ці лампи не підходили до нафтового дистиляту .
Після продовження численних і вдалих досліджень з нафтовою ропою Й. Зег вирішив займатися уже виключно нафтопереробкою у промислових цілях. Для цього, щоб це офіційно здійснювати, оскільки він сам відкрив раціональну дистиляцію та очистку, потрібно було одержати привілей на здійснення офіційної промислової діяльності.
Тож 27 травня 1853 р. Й. Зег подає у м. Львові до цісарсько-королівського губернаторського управління (k. k. Landesgubernium) заяву про винахід з проханням видачі йому привілею на пріоритетність . У заяві, що написана на офіційному аркуші, із зображенням відтиснутого державного герба та вартості документа у 30 крейцерів,* Й. Зег писав:
"Високошановне цісарсько-королівське губернаторське управління. Я, мешкаючи у Львові, № 9, перший квартал, повідомляю цим самим належним чином про здійснене нове відкриття, яке, по суті, полягає у очищенні гірської нафти (Berg-Naphta), яка добувається у місцевих землях хімічним способом, що робить її готовою для безпосереднього використання у технічних цілях.
Точний опис, складений згідно з положеннями § 12 найвищого патенту** від дня 15 серпня 1852 року, подається у додатку та уклінно прошу про збереження таємниці вище згаданого.
На цей повідомлений та згідно з вимогами описаний винахід, який я, нижче підписаний прохач привілею, перебуваючий у доброму здоров'ї та при здоровому глузді, вважаю за підлягаючий новому привілеюванню згідно з положеннями вище згаданого найвищого статуту і тим самим на мій власний ризик та відповідальність здобуття привілею за відповідаючий закону, клопочу про привілей на вказаний винахід такого виду, у якому він представлений у доданім захищенім печатками описі, згідно з положеннями та умовами закону на два роки, також мною покриється повністю збір за привілей, який виникає згідно з § 11 вище згаданого найвищого патенту, у сумі 40 гульденів конвертованою монетою (Conventionelle Münze),* а також подається прохання про виготовлення урядового сертифікату для забезпечення моїх претензій на пріоритетність. Львів, 27 травня 1853. Йоган Зег. Магістр фармації".
Подаючи опис свого винаходу на офіційному аркуші із зображенням відтиснутого державного герба та вартості документа у 10 крейцерів, з вхідним реєстраційним № 3952, Й. Зег пише:
"Гірська нафта (Berg-Naphta) знаходиться у цьому краю в її природному стані, змішана з асфальтом та іншими бітумінозними субстанціями, і в цьому стані непридатна для безпосереднього використання у технічних цілях.
Сутність мого винаходу полягає в тому, що вище згадана гірська нафта повністю очищається шляхом простого хімічного процесу від домішок і таким чином вона стає безпосередньо придатною для технічний цілей.
Цей метод полягає у наступному:
1. Спочатку піддається дистиляції (Distillation) гірська нафта у звичайному дистиляційному апараті та дистилюється до того часу, доки її питома вага не досягне 0,790. Цей дистилят змішують з сірчаною кислотою** у відношенні 1/6 – 1/4 маси дистиляту та залишають на 6-8 днів з частим перемішуванням. Після того, як чорна маса осяде на дні, верхню прозору рідину змішують з гідроокисом кальцію*** до зникнення запаху сірчаного ангідриду,**** після цього ще раз очищають водою.
Таким чином, одержаний продукт у всіх показниках заміняє терпентинову олію та цілковито подібний до італійської скельної олії (Petreoleum).
2. Дистиляція продовжується до питомої ваги 0,870. Цей дистилят знову змішують з 1/6-1/4 сірчаної кислоти, залишаючи на декілька днів при частому перемішуванні, після цього видаляють утворений сірчаний ангідрид за допомогою гідроокису кальцію, і одержаний продукт може бути використаний для освітлення в лампах, змащування шкіри і т. п.
3. Залишки у дистиляторі можуть бути застосовані для обробки дерева з метою захисту від вологості й тим самим збільшення його стійкості".
Й. Зег одразу ж у касі губернаторства сплачує 40 гульденів на видачу йому привілею, і на це йому видають офіційну документальну розписку (квитанцію) про прийняття грошей. У цьому невеликому заповненому канцеляристом бланку із зображенням відтиснутого державного герба та вартості документа у 6 крейцерів написано:
"З цісарсько-королівської каси у Львові. Запис з щоденного реєстру № 3953/184 від 27 травня 1853 р. Квитанція. Ми, вкінці підписані, засвідчуємо тим самим, що сьогоднішнього числа Паном Йоганом Зегом, мешкаючим у Львові № 9 ¼, сплачено сорок гульденів конвертованою монетою готівкою при касі, як збір за привілей терміном на два роки, за очищення гірської нафти хімічним способом, з метою одержання останньої для технічних цілей. Засвідченням тому є наші власноручні підписи. Львів, вище вказаного 1853", та два власноручних підписи працівників ц. к. каси .
Усі ці три документи були направлені Й. Зегом до високошановного губернаторського управління у м. Львові, де на звороті одного з документів було зроблено канцеляристом записи про що і з якою метою подані документи. Там з гори до низу читаємо:
"Поступили до вхідної пошти 27 травня 1853 року о 11 год. ранку. До Високошановного цісарсько-королівського губернаторського управління. Йоган Зег, магістр фармації, мешкаючий у Львові № 9 ¼ просить про надання привілею на очищення звичайної гірської нафти хімічним методом терміном на два роки, із захищеним печатками описом та збором за привілей у розмірі 40 флоринів конвертованою монетою". Також на документі внизу зазначено вхідний № 22000/3025 .
Отже, вище неведені історичні офіційні державні документи остаточно і незаперечно підтверджують, що Й. Зег першим винайшов хімічний метод дистиляції та очистки звичайної (природної) нафти. Розділив її на три фракції, одну з яких пропонував застосовувати як продукт для освітлення у лампах, а інші дві – у технічних цілях. Старався одержати привілей, щоб згодом офіційно у промисловій кількості переробляти звичайну нафту. Натомість А. Шрайнер в цей час, та й згодом, у своїй примітивній, тільки одній (без очистки) дистиляції одержував тільки одну фракцію (напівпродукт), яку пропонував використовувати, а залишки після дистиляції викидав.
Не тільки сама дистиляція, але й винайдення Й. Зегом способу хімічного очищення нафти, особливо від неприємного запаху, що краще сприяло застосуванню її в освітленні. Бо дистильована нафта, тобто за допомогою високих температур розділена на фракції, не була придатна для практичного застосування у різних технічних цілях. Це ж згодом, через 38 років, у 1891 р. підтвердив і кандидат природничих наук Варшавського університету, професор Львівської політехніки Броніслав Павлєвскі (B. Pawlewski, 1852-1917), який писав, "що нафта для освітлення, одержана тільки при дистиляції, не може бути застосована до освітлення в лампах тому, що має цілий ряд недоліків: горить кіптявим полум'ям, має неприємний запах, небажаний темний колір, низький пункт запалення, може мати цілий ряд інших тіл, забруднень, які погано впливають на процес і саме явище горіння. Через здійснення відповідного очищення можна одержати нафту, яка буде вільна від згаданих вад".
Це ж, власне, й вдалося вперше успішно здійснити Й. Зегу, що дало перший і значний поштовх до розвитку нафтової промисловості. І ці основні засади технології переробки нафти, винайдені Й. Зегом, застосовувались згодом багатьма промисловцями, застосовуються вони і в наш час .
А в цей час у м. Дрогобичі А. Шрайнер разом з Л. Штоєрманом та своїм помічником продовжував примітивно дистилювати (розділяти) нафту. Він виготовив 20 центнерів цього дистиляту, але даремно чекав на покупця. У зв’язку з цим А. Шрайнер написав листа до П. Міколяша з пропозицією знову купити у нього його дистилят, та П. Міколяш йому відповів, що він вже сам дистилює гірську олію, і тому знає, скільки коштує скельна олія і не хоче платити подвійну ціну . Тобто Й. Зег у лабораторії аптеки П. Міколяша на той час уже винайшов вище описаний раціональний спосіб переробки нафти і займався значною дистиляцією та навіть подав документи на привілей свого винаходу.
Тому, А. Шрайнер, прибувши до Львова, з труднощами доставив свій товар до П. Міколяша та продав йому його за 11 флоринів за центнер, не маючи змоги заробити жодного ґульдена за свій товар. Але і це ще не було усе. Коли А. Шрайнер повернувся додому, то побачив, що продукт у бочці наполовину витік. Довелося знову працювати, щоб заповнити втрачене.
Труднощі, які переслідували А. Шрайнера при кожній його спробі, дистилювати нафту, знову зіграли свою роль. При наповненні бочок загорілася з невідомих причин скельна олія, після чого котел вибухнув і спричинив власникові чималої шкоди. Через цей вибух і пожежу А. Шрайнер, окрім втрат, був покараний політичною громадою 24-х годинним арештом та штрафом компенсувати збитки. Окрім того, йому і його спільникам, було заборонено надалі здійснювати вдома дистиляцію. І продану напередодні П. Міколяшу певну кількість дистиляту А. Шрайнер зміг доставити лише після того, як вмурував свій дистиляційний котел у відкритому полі .
В одній із своїх поїздок до Львова А. Шрайнер представив Й. Зегу іншого свого спільника Ейхеля Герза (Герца, E. Herz), який був кмітливим, але й підступним, бо вмовляв Й. Зега, щоб той, якнайдовше тримав у таємниці від А. Шрайнера спосіб дистиляції нафти. Хитруючи, Е. Герз вдавав по відношенню до свого спільника, що до дистиляції потрібні якісь певні додатки зілля чи то порошки. Насправді ж він і сам не мав жодного поняття в очищені, а тим більше розділення її на сорти .
Тим часом подане Й. Зегом прохання на привілей було направлене на розгляд до Відня. Після його розгляду, тобто 28 червня 1853 р., міністерством торгівлі був направлений лист розпорядження за № 4761 до львівського губернаторського управління, як відповідь на лист за № 22000 у справі прохання Й. Зегом привілею.
На офіційному листі-бланку у верхньому лівому куті відтиснений штамп з написом: "MINISTERIUM fir HANDEL, GEWERBE und ÖFFENTLICHE BAUTEN", а вкінці тексту запис та підпис: "Відень, 28 червня 1853 р., за міністра торгівлі завідуючий сектора". На звороті цього листа, уже у Львові, канцеляристами було зроблено кілька записів. В одному із них читаємо: "Поступив до вхідної пошти 5 липня 1853 р. Представити до львівського цісарського повітового уряду у зв'язку з розпорядженням високошановного міністерства торгівлі від 28 червня поточного року за № 4761. Львів, 8 липня 1853 р." .
Треба відзначити, що нафтовою справою в цей час цікавилися та розпочинали займатися й інші особи. Примітивно її дистилювали і продавали, що спричинило жваву роздрібну торгівлю у пляшечках-зразках . Нафтову ропу дистилювали в полі також службовці солеварні у с. Стебнику. Пробу цього дистиляту одержав Й. Зег від трускавецького священика, і був це такий самий з неприємним запахом дистилят як і той що його А. Шрайнер раніше продав П. Міколяшу у м. Львові .
Серед тих, хто в значній кількості, починаючи з 1851 р., планував та розпочинав займатися нафтовою промисловістю, був і львівський промисловець (фабрикант) німецького походження Роберт Домс (R. Doms 1815-04.05.1893, м. Львів) . Він також після подання документів до львівського губернаторського управління отримав 7 червня 1853 р. терміном на п'ять років відкритий (без збереження таємниці винаходу) привілей за № 84, що стосувався промислових (фабричних) справ, пов'язаних із кам'яною олією (Steinöl) або нафтою (Naphta), бітумних (bituminöfen) проявів та камфінових ламп (Camphin-Lampen) .
Та для значної переробки нафти потрібно було ще й збільшення видобутку самої сировини, її доставки до м. Львова та широкого рекламування для масового промислового застосування. А цим тільки розпочинали займатися промисловці. Оскільки ж поклади нафти були у Бориславі, що розташований поряд з Дрогобичем, то А. Шрайнер і надалі продовжував її успішно дистилювати в котлі у відкритому полі невеликими партіями. Цей продукт продавав І. Лукасєвичу та іншим особам . Після здійснення подальшої очистки цього продукту в лабораторії аптеки П. Міколяша, спілка "П. Міколяш, Й. Зег та І. Лукасєвіч" домовилась про закупівлю від них цього дистиляту Загальним крайовим шпиталем* на Личакові,** так званим у Піярів,*** для здійснення його освітлення. Бо продукт для освітлення вони запропонували по нижчій ціні, ніж інші. Постачанням дистиляту до шпиталю та замовлення на виготовлення відповідної кількості ламп для цього у львівського бляхаря А. Братковського, мабуть, зайнявся І. Лукасєвіч.
Тож закупивши у спілки 500 кг дистиляту, у липні 1853 р. львівський шпиталь розпочав лампами А. Братковського освітлення своїх приміщень. Спочатку освітлювали нафтовими лампами коридори та господарські будинки шпиталю. Коли спроби виявились добрими, тоді започаткували освітлення не тільки в палатах для хворих, але й в амбулаторіях, лікарських кімнатах та операційних залах . Це освітлення виявилося досить економічним, вигідним і гігієнічним . Так, лікар-хірург Заорські (Zaorski) вперше як вказують деякі пізніші публікації, 31 липня 1853 р., вночі здійснив складну операцію хворому Владиславу Голєцкому (Holecki) при освітленні нафтовими лампами .
А тим часом між Львовом та Віднем продовжується довготривала офіційна переписка державних управлінь у справі надання Й. Зегу привілею. Львівський цісарсько-королівський повітовий уряд надсилає до львівського губернаторського управління лист, в якому читаємо:
"Високошановне ц. к. губернаторське управління. Повідомлення львівського ц. к. повітового уряду від 3 серпня 1853 р. за № 11613, у справі опису привілею Йогана Зега. Керуючись високим указом від 8 липня 1853 р., № 28999, як додаток надається Високошановному ц. к. управлінню виконаний власноручно опис привілею Йогана Зега для використання в урядових справах. Львів, 3 серпня 1853 р."
Цей лист 6 серпня 1853 р. надійшов до вхідної пошти львівського губернаторського управління та був зареєстрований за № 34566/4914 .
А міністерство торгівлі у Відні 19 вересня 1853 р. надсилає львівському губернаторському управлінню листа, де читаємо:
"Відсилається ц. к. губернаторському управлінню з дорученням включити до документації разом з указом від 28 червня цього року за № 4761 даний екземпляр і його два додатки та відповідно у завершеній формі представити хід справи. Від ц. к. міністерства торгівлі. Відень, 19 вересня 1853 р."
Надійшов цей лист до вхідної пошти львівського губернаторського управління "26 вересня 1853 р." і був зареєстрований за № 6749 .
А тим часом Й. Зег також цікавився не тільки дослідженням нафтової ропи, але й інших бітумних мінералів, серед них земним воском (озокеритом). Тож він разом із І. Лукасєвічем здійснив очищення озокериту, щоб з нього можна було виготовляти у промислових цілях свічки для освітлення. Для цього вони 10 жовтня 1853 р. разом подали до львівського губернаторського управління спільну заяву про одержання привілею на свій винахід.
У заяві, що власноручно написав Й. Зег та підписав І. Лукасєвіч, на офіційному аркуші із зображенням відтиснутого державного герба та вартості документа у 30 крейцерів, читаємо:
"Високошановне ц. к. губернаторське управління. Ми, Йоган Зег та Іґнаци Лукасєвіч, мешкаючи у Львові, № 9 перший квартал, повідомляємо цим самим належним чином про здійснене відкриття, яке, по суті, полягає у виробництві з наявної у місцевих землях земляної смоли (Erdharz) та її різновидів парафінових свічок (Paraffin-Kerzen). Точний опис складений згідно з положеннями § 12 найвищого патенту від дня 15 серпня 1852 року, подається у додатку і ми просимо уклінно про збереження таємниці вище згаданого.
На цей повідомлений та згідно з вимогами описаний винахід, який ми, нижче підписаний прохачі привілею, перебуваючи у доброму здоров'ї та при здоровому глузді, вважаємо за підлягаючий новому привілеюванню згідно з положеннями вище згаданого найвищого статуту і тим самим на наш власний ризик та відповідальність здобуття привілею за відповідаючий закону, клопочемо про привілей на вказаний винахід такого виду, у якому він представлений у доданому захищеному печатками описі, згідно з положеннями та умовами закону на один рік, також нами покриється повністю збір за привілей, який виникає згідно з § 11 вище згаданого найвищого патенту, у сумі по 20 гульденів конвертованою монетою, а також подається прохання про виготовлення урядового сертифікату для забезпечення наших претензій на пріоритетність. Львів, 10 жовтня 1853 р. Йоган Зег. Магістр фармації. Іґнаци Лукасєвіч. Магістр фармації".
На звороті цього листа канцеляристом зроблено запис до адресата:
"Високошановне ц. к. губернаторське управління. Йоган Зег та Іґнаци Лукасєвіч, мешкаючи у Львові, № 9 ¼, просять про надання привілею на виробництво парафінових свічок із земляної смоли терміном на один рік з захищеним печатками описом та оплатою за привілей у розмірі 20 гульденів". Там же, зверху, є запис надходження до вхідної пошти: "10 жовтня 1853 р., о 9 год. ранку", а внизу реєстраційний № 44439/6373 .
Розглянувши прохання Й. Зега та І. Лукасєвіча, міністерство торгівлі у Відні надіслало до львівського губернаторського управління лист за № 8629 від 23 листопада 1853 р. з наданням їм привілею. Там читаємо:
"До ц. к. губернаторського управління. Високе міністерство торгівлі, згідно декрету* від 23 листопада 1853 р., за № 8629, надало магістрам фармації Йогану Зегу та Іґнацію Лукасєвічу у Львові, привілей на винахід, виробництво з земляної смоли та її різновидів парафінових свічок, згідно з положеннями закону про привілеї від 15 серпня 1852 р., термін дії один рік.
Опис винаходу для привілею, про таємницю якого було подано клопотання, зберігається у ц. к. архіві привілеїв.
Виходячи з цього, ц. к. губернаторське управління ознайомлюється для виконання та, враховуючи наступні додатки повідомлення від 13 жовтня цього року за № 44439, з дорученням, надіслати особам, які подали прохання, даний зареєстрований документ про привілей та розпорядитися опублікувати інформацію про надання цього привілею на урядовій сторінці місцевого урядового часопису. Відень, 23 листопада 1853 р. За міністра торгівлі завідуючий сектора".
На звороті цього листа із запису довідуємося про надходження його до вхідної пошти губернаторського управління: "3 грудня 1853 р.". Лист був зареєстрований за № 53163/7615. Там же канцеляристами зроблено ще декілька записів про подальший хід цієї справи:
"Львівський цісарський повітовий уряд. Зберігати до... цісарському повітовому уряду доводиться до відома... документ про привілей та його клопотання, як додаток для наступних урядових дій. Львів, 5 грудня 1853 р.
8 грудня 1853 р. Для ознайомлення. Стосовно розміщення на урядовій сторінці львівського часопису інформації про те, що міністерство торгівлі надало магістрам фармації Йогану Зегу та Іґнацію Лукасєвічу привілей на винахід, а саме виробництво із земляної смоли та її різновидів парафінових свічок на один рік. Розміщено".
В офіційному друкованому виданні ц. к. архіву привілеїв, де публікувалася у таблицях щомісячна інформація про привілеї – списки зареєстрованих, наданих, продовжених, перенесених та тих привілеїв, котрі уже втратили силу (термін їхньої дії), у частині № 5, на сторінці 40, у розділі А. Verliehene Privilegien, за порядковим № 40, було опубліковано:

№ 40

Ім'я та прізвище, вид діяльності та місце проживання особи, якій надається привілей:
Йоган Зег та Іґнацій Лукасєвіч, обоє магістри фармації у Львові.
Предмет привілею:
Винахід: виготовлення парафінових свічок із земляної смоли та її різновидів.
Дата привілею:
23 листопада 1853 р.
Термін дії привілею:
Один рік.
Чи подавалося клопотання про зберігання у таємниці опису чи ні:
Так, зберігати у таємниці.


Також в цей же час міністерство торгівлі у Відні 2 грудня 1853 р. направляє лист за № 8937 до львівського губернаторського управління про надання Й. Зегу привілею на винахід ним очищення хімічним способом звичайної гірської нафти. У ньому читаємо:
"До ц. к. губернаторського управління у Львові. Високе ц. к. міністерство торгівлі підтверджує надання Йогану Зегу, магістру фармації у Львові, привілею на винахід – очищення звичайної гірської нафти хімічним способом, що робить її придатною для безпосереднього використання у технічних цілях, згідно з положеннями найвищого закону про привілеї від 15 серпня 1852 р., тривалістю на два роки.
Опис винаходу для привілею, про таємницю якого було подано клопотання, знаходиться на зберіганні у ц. к. архіві привілеїв.
Виходячи з цього, ц. к. губернаторському управлінню доводиться до відома доручення для виконання цього повідомлення від 28 вересня цього року за № 42498, його додатків, за винятком опису привілею і попередніх повідомлень ц. к. губернаторства, які стосуються цієї справи, розпорядитися про надіслання поштою прохачу доданий зареєстрований документ привілей та оприлюднити інформацію про надання цього привілею на урядовій сторінці місцевого урядового часопису. Відень, 2 грудня 1853 р. За міністра торгівлі, завідуючий сектором".
На звороті цього листа із запису довідуємося про надходження його до вхідної пошти губернаторського управління: "12 грудня 1853 р.", де він був зареєстрований за № 54426. Там же канцеляристами зроблено ще декілька записів про подальший хід цієї справи:
"Львівський цісарський повітовий уряд. Зберігати до... У відповідності до декрету міністерства торгівлі від 2 грудня та... доводиться до відома доручення для виконання повідомлення від 3 серпня цього року за № 11613, повідомити особі, яка клопоталася про привілей, Йогану Зегу, про вище згадане, і тій же особі надіслати поштою доданий документ привілей. Львів,...
Оголошення..., що у відповідності до декрету міністерства торгівлі від 2 грудня цього року за № 8937 доводиться до загального відома. Львів, 18 грудня 1853 р."
Так, тепер уже остаточно, Й. Зегу було видано на руки привілей на хімічне очищення нафти, оголошено про це у місцевій урядовій пресі та опубліковано в офіційному друкованому виданні ц. к. архіву привілеїв. Там у частині № 6, на сторінці 49, у розділі А. Verliehene Privilegien, за порядковим № 6, читаємо:

№ 6

Ім'я та прізвище, вид діяльності та місце проживання особи, якій надається привілей:
Йоган Зег, магістр фармації у Львові.
Предмет привілею:
Винахід: очищення гірської нафти хімічним способом так, щоб вона завдяки цьому стала придатною до використання у технічних цілях.
Дата привілею:
2 грудня 1853 р.
Термін дії привілею:
Два роки.
Чи подавалося клопотання про зберігання у таємниці опису чи ні:
Так, зберігати у таємниці.


Розповсюдження нафтового дистиляту набувало щораз більшого значення, і не тільки у Львові та інших місцевостях Галичини, але й у столиці країни Відні . Уже в 1853 р. дрогобицький торговець збіжжям Мендель Сахс (Закс, M. Sachs) доставляв до Відня нафтовий дистилят, який, можливо, купував у А. Шрайнера . Тож це, мабуть, уже значно зацікавило споживачів у столиці, бо в жовтні 1853 р. у Дрогобич до А. Шрайнера приїхав якийсь покупець, щоб купити у нього скельну олію. Та, не заставши А. Шрайнера вдома він залишив йому листа з дорученням надіслати йому до Відня сорти (зразки) скельної олії. А. Шрайнер надіслав йому чотири сорти гірської та скельної олії разом з нотатками про ціну. Згодом А. Шрайнеру була надіслана з Відня ділова угода, яку підписав Тох (Toch). Але справжнім укладачем ділової угоди був інспектор Північної залізниці (Nordbahn) імені цісаря Фердинанда (лінія Відень-Краків) інженер А. Прокеш (А. Prokesch), який, очевидно, не хотів фігурувати як задіяний у цій справі .
Угода передбачала щорічне постачання від А. Шрайнера до Відня нафтового дистиляту у кількості 10000 кг . Ця велика кількість нафтового дистиляту, який був потрібний Північній залізниці для освітлення залізничних сигналізацій, значно стривожила А. Шрайнера, адже він сам один не зміг би виготовляти таку велику кількість, а інші особи спочатку не хотіли приєднуватися до такої непевної та небезпечної справи .
А. Шрайнер звернувся до П. Міколяша та Й. Зега з пропозицією про співпрацю, доставляючи таким чином Й. Зегу нафту для переробки. Про це свідчить лист Й. Зега від 1 січня 1854 р., який до Другої світової війни зберігався у родині А. Шрайнера.* У ньому було написано: "Львів, 1 січня 1854. Пану Маркусу Шрайнеру в Дрогобичі. Постараюся незабаром прислати 2 центнери білої легкої нафти до пана Міколяша. Зег".
Отож А. Шрайнер і надалі співпрацював з Й. Зегом та П. Міколяшем. Однак І. Лукасєвіч, мабуть, наприкінці 1853 р. або на початку 1854 р., залишив працю в лабораторії аптеки П. Міколяша. Він, можливо, одержав від спілки "П. Міколяш, Й. Зег, І. Лукасєвіч", що займалася нафтопереробкою, 1000 гульденів та переїхав до Західної Галичини у м. Ґорліце (Gorlice), сучасна Польща. Там він в орендованій Яном Томанєвічем (Jan Tomaniewicz) від вдови колишнього власника аптеки Юліуша Бартка (Juliusz Bartko) працював аптекарем і декілька років спершу професійно займався лише фармацією в аптеках міст Ґорліце, Ясло та Бжостек . А в зв'язку з браком коштів та через ряд інших причин займатися нафтовими справами уже не міг. І тільки згодом на пропозицію землевласника та гірника Титуса Тшецєскєґо (Tytus Trzecieski) вони спільно з землевласником Віктором Кльобассою (Wiktor Klobassa) створили в 1856 р. спілку для копання нафтових ям-криниць у с. Бубрка (Bóbrka), маєтку Кльобасси. Цього ж року вони збудували в с. Улашовіцах (Ułaszowice) поблизу м. Ясла (Jasło) дуже примітивну дистилярню, яка згодом згоріла, й тоді вони збудували іншу в с. Полянці (Polanka), маєтку Т. Тшецєскєґо .
Причина переїзду І. Лукасєвіча зі Львова до Ґорліц невідома. Найбільш вірогідно припустити, що вона була у характері** молодого, розумного, енергійного, але амбітного аптекаря. Незважаючи на численні благородні почесті та характеристики, які щедро йому приписували вже пізніше його друзі та біографи, й то це тільки за останнє десятиліття його активної нафтопромислової, політичної, громадської та меценатської діяльності, він усе-таки був неговіркий, потаємний, впертий і непоступливий, різкий, навіть запальний, важкий у співпраці, спритний, мав непорозуміння чи конфлікти із спільниками. Можливо, на це вплинули колишні судові процеси та арешти, під час яких його характеризували, як твердий та упертий, незважаючи на його очевидну провину .
В цей час дрогобицький торговець Мендель Сахс вирішив також офіційно займатися промисловою нафтопереробкою. Він звернувся до Й. Зега, щоб той продав йому свій привілей. Але той його не продав, бо зважав на спокій інших промисловців, а також на те, що сам мав намір надалі займатися у краю нафтопромисловістю.
Через отримання привілею Й. Зег насправді хотів забезпечити собі вибір довільного місця дистиляції та продажу очищеної нафти, але він ніколи не мріяв про монопольне право в галузі крайової нафтопромисловості .
Отож Й. Зег на підставі одержаного привілею зміг тепер одразу ж офіційно розпочати власну справу у галузі промислової нафтопереробки. Він остаточно відійшов від фармації і займався лише переробкою нафти, і, можливо, уже поза лабораторією аптеки П. Міколяша, в окремій своїй фабриці у м. Львові. Нелегко було йому розпочинати свою справу, бо на це не було ні капіталу для великого підприємства, ні робітників. Однак він був радий, що багато інших співвітчизників з його праці та винаходу отримують прибуток .
Й. Зег дистилював нафту, а її розповсюдження спочатку відбувалось через П. Міколяша, так, що Північна залізниця закупила в П. Міколяша у Львові 300 центнерів дистиляту по 20 флорінів за центнер . Нафтовий дистилят як новий освітлювальний матеріал зміг конкурувати з уже визнаними освітлювальними матеріалами гідрокарбуром та фотогеном, яких помалу, але впевнено випирав з ринку. В цей час нафтовий дистилят у Відні коштував 29 гульденів за центнер, а гідрокарбур 43 гульдени, хоча за перші доставки, мабуть, платили 43,50 флорінів за 50 кг. Північна залізниця потребувала значної кількості дистиляту, можливо, 700 центнерів щорічно, який доставляли й інші підприємці.
Тут варто зазначити, що в 1851 р. у м. Лондоні, в Гайд парку, у спеціально спорудженому для цього величному Кришталевому Палаці "Crystal Palace" відбулася перша загальна світова виставка "Great Exhibition". Цю міжнародну виставку відкрила сама королева Вікторія. Усе виглядало грандіозно. На виставці можна було побачити передові світові досягнення того часу. Представлені експонати дали поштовх не тільки фантазіям Жуля Верна, але й реальному науково-технічному прогресу: від перших у світі електродвигунів до бутерброда лорда Сандвіча. Демонструючи високий рівень розвитку суспільства результатами промислових та технічних винаходів Лондонська світова виставка започаткувала чудову традицію демонстрації світових досягнень, згодом відбулося ще декілька міжнародних виставок – у містах: Корк 1852 р., Нью-Йорку 1853 р., Дубліні 1853 р., Мюнхені 1854 р. та Парижі 1855 р., де також були збудовані такі кришталеві палаци, як у м. Лондоні .
У цей час відбувалися також місцеві та регіональні виставки. Перша Промислова виставка проводилася у м. Львові, в 1851 р., організована Львівською торгово-промисловою палатою. Саме тут уперше застосовували виставкові торговельні павільйони, які розміщувалися поблизу Єзуїтського парку. Імпреза нараховувала 650 експонатів, а всі витрати взяло на себе місто. Наступні такі виставки відбулися: у Львові (1852 р., 1853 р. – дві), Станіславові (1852 р.), Жешові (1852 р.), Улашківцях (1853 р.), Тарнові (1853 р. та 1854 р.) .
У Німеччині загальні промислові виставки проходили у м. Майнці (1842 р.), м. Берліні (1844 р.) та м. Лейпцігу (1850 р.), а в Австрії – у м. Відні (1850 р.). Натомість у 1853 р. у Німеччині було вирішено провести в наступному році першу велику міжнародну виставку. Для цього у м. Мюнхені (München, анг. Munich), на північній стороні старого ботанічного саду Королівської академії наук, на замовлення короля Баварії у 1848-1864 рр., Максиміліана ІІ (28.11.1811-10.03.1864) було збудовано відомий Скляний Палац (Glaspalast) для проведення виставки. Проект виконав відомий архітектор Август фон Войт (August von Voit, 17.02.1801-12.12.1870). Серед його відомих архітектурних будівель була й Хімічна Лабораторія відомого німецького професора хімії у Мюнхенському університеті з 1852 р., президента Баварської академії наук з 1860 р. Юстуса фон Лібіґа (Justus von Liebig, 12.05.1803-18.04.1873), збудована у 1852-55 рр.
Прекрасний Скляний Палац збудували за період з 31.12.1853 р. до 07.06.1854 р., на зразок Кришталевого Палацу у м. Лондоні, повністю з чавуну та скла, довжиною 234 м, шириною 67 м та висотою 25 м, встановивши 37000 скляних вікон. Вартість будівлі склала 800000 гульденів. І ось, уже через п'ять тижнів у цьому Скляному Палаці, 15 липня 1854 р. відкрилася "Перша Загальна Німецька Індустріальна Виставка" (Erste Allgemeine Deutsche Industrieusstellung) або "Загальна Виставка Німецької промисловості і торгівлі промисловими товарами" (Allgemeine Ausstellung deutscher Industrie- und Gewerbeerzeugnisse), яка тривала три місяці, до 15 жовтня 1854 р.
Й. Зег, мабуть, з часописів довідався про організацію цієї виставки й вирішив, можливо, на прохання чи пропозицію Петра Міколяша взяти в ній участь, представити свій продукт промислової нафтопереробки, адже в цей час Й. Зег, працюючи у своїй фабриці, продовжував й надалі здійснювати досліди над кращим та раціональним очищенням нафтової ропи. Про успішні його дослідження свідчить те, що він у 1854 р. надіслав свій продукт дистиляції та очистки нафтової ропи на цю Міжнародну виставку у м. Мюнхен. За цей винахід він був відзначений похвальною грамотою, в якій було вказано: “Johann Zeh, Magister der Pharmacie & Privilegiums-Inhaber in Lemberg – Oesterreich: Belobende Erwähnung für vollkommen rectificirtes Steinoel”, – "Йоган Зег, магістр фармації і власник привілею у Львові – Австрія: похвальне визнання за повну дистиляцію скельної олії".
Ця похвальна грамота мабуть таки додала йому віри та впевненості у розпочатій ним промисловій нафтопереробці, бо всього на цій виставці було представлено 6588 експонатів, майже стільки ж, скільки на світовій виставці Нью-Йорку в 1853 р., в тому числі 2331 експонат із Баварії та 1477 експонатів з Австрії. На виставці було представлено широкий спектр об'єктів експозиції, від фортепіано до локомобілів, її відвідали десятки тисяч осіб з усіх кутків світу, серед них були й короновані особи. В ніч на 6 червня 1931 р. Скляний Палац підчас великої пожежі згорів .
Отож якщо на усіх тих попередніх великих та малих, міжнародних та регіональних промислово-господарських виставках не були представлені промислові продукти нафтопереробки, бо про них тоді ще мало знали як у світі, так і в краю, то вже згодом, як бачимо, у 1854 р. їх вперше для промислового використання на міжнародній виставці у м. Мюнхені представив Й. Зег. І за це він одержав похвальну грамоту. Це є свідченням міжнародного визнання його винаходу, тобто методики високоякісного промислового очищення нафти і, зокрема, вдалого використання ним для цього сірчаної кислоти. Адже це дозволило йому видаляти з продукту ароматичні вуглеводні, які надавали дистиляту дуже неприємного запаху, а при згоранні в лампах утворювали багато кіптяви .
Тепер, після виставки у м. Мюнхені, промисловий продукт нафтопереробки Й. Зега став загальновідомим, на нього з'являється попит, його починають широко застосовувати у різних галузях господарства. Так, уже у 1854 р. у Бориславі, Дрогобичі та інших місцевостях Галичини виникає, як "гриби після дощу", безліч малих підприємств з переробки нафтової ропи, так звані "камфінові фабрики" або "дистилярні нафти", які дуже часто горіли, бо їхнє обладнання було виконане не фахівцями. Борислав почав перетворюватися у справжню Каліфорнію,* з її тодішніми порядками . Із попитом на нафту збільшується і її видобуток. Борислав охопила так звана "нафтова лихоманка". Усьому тому також сприяли офіційні, державні законодавчо-правові акти.
Так австрійське міністерство фінансів ще 18 квітня 1854 р. видало розпорядження за № 3445, яким визначило, що нафтова ропа не належить до земельної власності. Відділивши її таким чином як "res nullius" (нічия), вона підлягала гірничій свободі (Bergfreiheit). Цей мінерал міг видобувати кожний, якщо отримав від влади на це дозвіл. Тобто на вільний гірничий пошук, так зване "шурфування" (szurfowanie) . А 23 травня 1854 р. за № 2452 австрійський уряд видав новий загальний гірничий закон, яким визначав правові та технічні стосунки в гірництві, замість колишніх статутів і пошукових дозволів. Він був одним з перших і найкращих гірничих законів у тодішній усій Європі, бо дав поштовх до створення численних та значних підприємств гірничої промисловості, остаточно визначив колишнє гірниче поняття "реґалія" (regale), які з ХІІІ ст. були прийняті у центральній Європі та неоднозначно трактувалися.
У 3 параграфі цього гірничого закону зазначалося, що мінерали є "res nullius", тобто нічиєю власністю. Другий абзац цього параграфу визначав так звані застережені мінерали, головного права монарха, які підлягали виключному розпорядженню монарха. Серед застережених мінералів, які були означені, як "der auschliesslichen Verfügung des Allerhöchsten Landesfürsten", була також і земна живиця (Erdharz), однак не вказано яка саме.
У 5 параграфі вказувалося, що пошук і видобуток мінералів здійснюється тільки після одержання на це дозволу від гірничої влади, сюди входило надання пошукових (шурфових) площ, визначення гірничих мір і гірнича концесія.** Надання пошукових площ могло бути двояке: або це є поодинокий дозвіл на пошук у певному зазначеному просторі, де кілька осіб одночасно можуть здійснювати пошуки (§ 13-16, 19, 20, 21), або це є дозвіл виключного права пошуку на певному наданому законом просторі, тобто так зване право вільного пошуку, надане одній тільки особі протягом певного часу (§ 22 і 31). Площу вільного пошуку (шурфу) визначає § 31, який вказує, що на поверхні кола радіусом 224 віденських сажнів, себто на поверхні 157.532 сажнів квадратних, тільки один пошукач (szurfujący) має право бути. Гірнича міра, як вказує § 42, це простір 12.544 сажнів квадратних формою прямокутного квадрату довільної глибини і висоти.
Згідно цьому закону власник землі був зобов'язаний відступити землю гірничому підприємцю за винагороду. А коли землевласник не захоче відступити гірничому підприємцю землю за відповідну винагороду, тоді земля може бути в нього забрана. Це було потрібне для того, щоб не зупиняти розвитку гірництва. Така ситуація гарантувала гірництву сприятливий розвиток, адже ним могли зайнятися особи, які володіли капіталом та технічними знаннями. Право на отримання гірничих дозволів до надбання та володіння копальнями належало тим, хто міг придбати та володіти нерухомістю.
У питаннях нагляду державної влади над гірництвом вказував 225 параграф цього закону, де передбачалося утворення трьохступеневого гірничого управління. Владу першої інстанції становили гірничі староства, що були підлеглі крайовій політичній владі як другій інстанції. Третьою і останньою інстанцією у гірничих справах було Міністерство Фінансів .
А тим часом А. Шрайнер для виконання зобов'язань підписаної вище згаданої угоди звернувся до Тоха з проханням надати йому завдаток для здійснення дистиляції нафтової ропи. Тох надав йому 400 флоринів, що значно покращило фінансове становище А. Шрайнера. До нього приєднався ще й дрогобицький торговець Мендель Сахс. Він одразу ж поїхав до Відня і отримав подальший завдаток у 2000 флоринів, після чого почалися доставки. Тох вислав з цією метою бляшані посудини, по 6 штук у кожному ящику, приблизно 3 центнери кожен. Перша відправка складалася з 50 центнерів скельної олії І-го та ІІ-го сорту ціною 30 і 28 флоринів за центнер. Ціни були добрі, але А. Шрайнер та М. Сахс зазнали багато збитків через втрату ваги під час транспортування, оскільки бляшані посудини були погано запаяні. Тоді А. Шрайнер взявся за дерев'яні посудини, але й вони протікали з усіх сторін. Тоді він змастив бочки смолою (Pech), шелаком (Schellack)* та висушеною глиною, але й це мало що допомогло, аби ліквідувати нестачу.
Ґешефт був у великому русі, і це змусило тих, кого А. Шрайнер даремно перед тим просив приєднатись, змінити думку. Та оскільки він відтепер не хотів, уже їх більше приймати, то їхнє ставлення до нього перетворилося у ненависть та переслідування. Вони доносили і жалілись владі, що А. Шрайнер хоче отруїти місто і т. д., тому він змушений був переселитися за межі міста Дрогобича. Купив трактир,** що окремо стояв при дорозі до Борислава й збудував там свою фабрику .
Стрімкий розвиток гірничої та нафтопереробної промисловості почали одразу ж статистично фіксувати та офіційно публікувати у державних виданнях.
Так, у складеному рапорті (звіті, повідомленні) Торгово-промислової палати у м. Львові до високого цісарсько-королівського міністерства торгівлі, промисловості та громадського будівництва про стан торгівлі та промисловості у нашому регіоні за 1854-1856 рр., а виданого окремою книгою у м. Львові в 1859 р., подається інформація про усі тодішні офіційно зареєстровані фабрики, підприємства та фірми, що належали Львівській Торгово-промисловій палаті.
У розділі "Гірська олія, Нафта" (Bergöl, Naphta) вказується, що "Дистиляція гірської олії у звітному періоді, якого стосується цей рапорт, значно набула поширення та використання, так звана Камфінойл (Camphinöles) знаходить щораз більше розповсюдження для освітлення, через інтенсивне світло та відносну дешевизну.
Дистиляцією наявної у великих кількостях гірської олії у регіоні, а саме вздовж гірського ланцюга Коломийського, Станіславського, Стрийського, Самбірського та Саноцького повітів, займаються наступні фабрики:
1. Цісарсько-королівська з виключними правами привілейована Камфінфабрика (Camphinfabrik) Йогана Зега у Львові з 2 дистиляційними апаратами та 2 чанами,* працюють 4 робітники. Ця фабрика у 1854 р. переробила сировини 600 центнерів гірської нафти. З цього було вироблено:
Asphalt** (асфальт, нафтовий бітум) – 80 центнерів;
Rectificirtes Brennöl (ректифікована освітлювальна (горюча) олія) – 230 ц;
Steinöl (кам'яна олія, гас, нафта) – 80 ц;
Wagenschmiere (мастило для возів, вагонів, вагонне мастило) – 60 ц;
Сировина постачалася з Борислава (тодішнього – О. М.) Самбірського повіту, з Коломиї та Богородчан Станіславського повіту. Продукти продавалися більшою мірою у країні, а незначна частина була вивезена у західні коронні землі та до Прусії.
2. Камфінфабрика Генріха Ліхтнера & Соmp. у Львові з 2 дистиляційними апаратами. Персонал фабрики: 1 директор, 1 робітник при дистиляції, 4 робітники. Ця фабрика споживає щорічно 460 ц гірської олії і виробляє з неї у середньому 100 ц білої освітлювальної олії (Brennöl), 200 ц жовтої освітлювальної олії та 100 ц гудрону (Gudron).***
3. Камфінфабрика Роберта Домса у Львові (про це підприємство будь-які дані відсутні).
4. Камфінфабрика у Бориславі Самбірського повіту. Власник граф Роман Карніцкий, орендар Мендель Сакс. 1 паровий котел. Персонал фабрики: 1 керівник фабрики, 6 працівників. Фабрика переробляє у рік 4000-5000 ц гірської олії, яка добувається на місці, та виробляє з цього 4000-4500 ц нафти, котра як напівфабрикат знаходить свій збут у Галичині. Невеликі партії були відіслані до Відня для проби.
5. Камфінфабрика у Тустановичах. Власник Г. Ліхтнер & Соmp., цісарсько-королівська солеварня, як орендар. 1 паровий котел, 1 керівник, 4 робітники. Переробляє видобуту гірську олію на місці та виробляє з цього 3000 ц нафти у рік як напівфабрикат.
Ціни у Львові в 1854 р. були:
Asphalt – 26 флоринів;
Rectificirtes Brennöl – 36 фл.;
Steinöl – 40 фл.;
Gudron – 6 фл.;
За умов великих капіталів та вищої підприємливості могло б виробництво нафти створити у цьому регіоні вагому виробничу галузь" . Згодом так і сталося. У Галичині створилася велика нафто-озокеритна промисловість країни з центром у Бориславі.
Отож з цього рапорту видно, що уже в цей час у Галичині було п'ять офіційно зареєстрованих підприємств (фабрик, заводів), що переробляли близько 9560 ц (535 т 360 кг) нафтової ропи на 8350 ц (467 т 600 кг) нафтопродуктів. Лише одне підприємство Й. Зега промислово переробляло нафтову ропу аж на чотири фракції, тоді як усі інші на меншу кількість фракцій або тільки на одну, тобто напівфабрикат. Це вказує про кращу технічну й хімічну переробку та очистку нафтової ропи на підприємстві Й. Зега.
Підприємство львівського промисловця Роберта Домса, мабуть, тимчасово не працювало, бо він офіційно почав займатися пошуками гірських мінералів. Так підчас цих робіт у 1854 р. він відкрив у Бориславі на берегах р. Тисмениці серед соляного мулу в супроводі кам'яної солі значні промислові поклади земного воску (озокериту), який почав видобувати і також, можливо, хотів його використати для освітлення. Так, із рапорту цісарсько-королівського гірничого радника Рудольфа (Rudolff) у м. Самборі, який був опублікований у цісарсько-королівських річниках геологічного відділу, написано, що Р. Домс у Бориславі з трьох шахт (Schächten) глибиною від 8 до 12 сажнів видобув 6 центнерів озокериту . Але із 1856 р. він, мабуть, займався уже лише видобутком нафтової ропи .
Один з продуктів переробки нафтової ропи, що застосовувався у лампах для освітлення, офіційно називався "нафтою". Адже ще на початках ХVІІІ та ХІХ ст. словом "нафта" (naphta, nafta) означали речовину, подібну до нафтової ропи, але більш рідку, прозору і легкозаймисту, яка довго горить, оскільки це була найлегша частина (фракція), одержана при дистиляції .
Також і в другій половині ХІХ ст. мінеральну олію, що застосовувалась для освітлення, називали "нафтою" . Був це продукт дистиляції, переробки гірської нафти, середньо-легкий з температурою кипіння 150-200 °С. Бо до легких продуктів відносили нафтовий ефір і бензин з температурою кипіння 40-150 °С, а до важких – різні оливи (мастила) і асфальт . У польській мові слово "нафта" означало й надалі означає одну з фракцій дистиляції нафтової ропи яку застосовують у лампах для освітлення. Мовою англійською "naphtha" – нафта, бензино-лігроїнова фракція, важкий бензин .
Відтоді слово „нафта” твердо увійшло в побут жителів багатьох країн, у тому числі й Галичини. Ним офіційно й популярно називають освітлювальний продукт, а лампи, що вживалися для його спалювання, – нафтовими.
Отож із наведених вище історичних фактів бачимо, що значний промисловий видобуток та переробка нафтової ропи почалася у Галичині в 1853 р., а одним із перших хто започаткував цю важливу для людства промисловість, був Йоган Зег. Згодом професор Краківського університету, доктор Владислав Шайноха (W. Szajnocha, 1857-1928) у своїй праці "Нафтове гірництво у Галичині крізь гірниче законодавство", виданій 1881 р., напише, що "минає близько 30 років, як джерела скальної олії у Галичині знову були відкриті, і як нафтова ропа з простого мастила до возів стала цінним продуктом для освітлення" .

Джерела та література.

* Сучасне м. Ланьцут – Підкарпатське воєводство, Республіка Польща. 1816 р. по спадку Ізабелли Любомірської м. Ланьцут отримали її внуки, сини відомого мандрівника та письменника Яна Потоцького. Після поділу в 1823 р. ланьцуцькі родинні маєтки дістались старшому внуку Альфреду Потоцькому, який встановив ординацію. Першим ординатором був Альфред, потім також Альфред, згодом Роман та останній Альфред ІІІ Потоцький у 1915-1944 рр.
Центральний державний історичний архів України, м. Львів (Далі ЦДІАЛ). Ф. 146, оп. 63, спр. 712, арк. 3; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Ilustrowany Kurier Codzienny” z dnia 17. IX. 1934 r.; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Kronika farmaceutyczna”. R. XXXIII. № 20. 16.10.1934. – C. 328; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 9; Копія листа від доцента, д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденьського університету за № 522/73 від 02.08.1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові; Микулич О. Іван Зег – піонер промислової нафтопереробки. // "Нафтовик Борислава", № 23 (7307), 26 березня 2003 р. – С. 2; Pabis T. Jan Zeh. Wynalazca nafty. – Tuchów, 2004. – S. 5.
Копія листа від доцента, д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденського університету за № 522/73 від 02.08.1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Ilustrowany Kurier Codzienny” z dnia 17. IX. 1934 r.; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Kronika farmaceutyczna”. R. XXXIII. № 20. 16.10.1934 r. – S. 328; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 9.
Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 9-10.
Воротиленко М. Заповіт Петра І. – Київ, 2007. – С. 64-66.
Бенюх Н. Історія фармації Галичини (XIII-XX ст.). – Львів, 1999. – С. 39.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 42, 63.
** Дроґерія [пол. drogeria] – крамниця (магазин) санітарії і гігієни, парфюмерії та деяких аптекарських товарів. [Польсько-український словник. У двох томах. – Київ, 1958. Том 1. А-N. – C. 198; Українсько-польський, польсько-український словник. Уклад.: М. Юрковський, В. Назарук. – Київ, 2003. – С. 605].
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 76-77.
Jaworski Z. Przyczynek do badań nad stanem biologicznym ludności Łańcuta w okresie zaboru austriackiego. / Szkice z dziejów Łańcuta i okolic. Pod red. I. Sapetowej. – Rzeszów, 1987. – S. 151-155; Łańcut. Studia i szkice z dziejów miasta. Pod red. Włodzimierza Bonusiaka. – Rzeszów, 1997. – 118.
Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 10.
Ibidem (Там же, далі Ibid.). – S. 10.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, 91; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Kronika farmaceutyczna”. R. XXXIII. № 20. 16.10.1934 r. – S. 328; Pabis T., op. cit. – S. 5; Schreiner A. Boryslav und seine producte, entdeckung und entwicklung derselben. – Drohobycz, 1886. – S. 8; Tomanek L. Ignacy Łukasiewicz. – Miejsce-Piastowe, 1928. – S. 22, 118; Maślankiewicz K., оp. cit. – S. 268.
Kramarz H. Schematyzmy galicyjskie jako źródło historyczne. // "Studia Historyczne". 1982. R. XXV. Z. 1 (96). – S. 31; Czapliński M., Łoś A., Maroń J., Mrozowicz W. Historia w datach. – Warszawa, 1997. – S. 266.
* У неправильному написанні закінчення його прізвища, як диграф: [ch] з французької мови читається, як [к], з англійської – [ч], з німецької та польської – [х], однак у правильному написанні літера [h] з латинської та польської мови читається – [г].
Fras Z., op. cit. – S. 16, 24-26.
ЦДІАЛ. Ф. 19, оп. 15, спр. 52, 63; Красовський І. Прізвища галицьких лемків у ХVІІІ ст. – Львів, 1993. – С. 73.
* У середині XIX ст. у цілій тодішній Галичині, яка з 13.05.1803 р. складалася із Західної Галичини (сучасна Польща), де проживала переважна більшість осіб польської національності, та Східної Галичини (сучасна Україна), де проживала переважна більшість осіб української національності, поляки становили 45,9 % населення, українці – 45,4 %, жиди – 7,1 %, інші – 1, 6 %. [Довідник з історії України. – Київ, 2001. – С. 363].
Łańcut..., op. cit. – S. 15.
** Привілей, [лат. privilegium < privus – особливий + lex – закон]. 1. Перевага, пільга, право, надане законом окремим особам, групам людей або певному станові, класові чи класам. 2. Грамота, якою за феодалізму стверджувалися привілеї окремих осіб. [Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів/ За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Дубічинського. – Харків, 2006. – С. 716]. Також, у сучасному значенні, як патент, [лат. patentis – відкритий, явний]. 1. Документ, що посвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку; перен. Виключне право когось на що-н. 2. Свідоцтво про право займатися торгівлею, промислом і т. ін. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 641]. Саме ж австрійське патентне управління, у сучасному розумінні, почало видавати патенти у 1899 р., а до цього вживали слово привілей. [Malinowski J. 150-lecie Przemysłu naftowego – nowe spojrzenie na dawne dokumenty. 03.07.2003 r. Wietrzno. // http://przodek.pl/index.php?option=com_content&task=view&id=267& Itemid=204].
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 84, арк. 55.
Там же, спр. 89, арк. 45.
Там же, спр. 89, арк. 47.
Там же, спр. 90, арк. 14.
Там же, спр. 95, арк. 461.
Там же, спр. 97, арк. 278.
Там же, спр. 94, арк. 510.
Uebersicht der resultate mineralogischer forschungen in den jahren 1856 und 1857. Entworfen von dr. Adolf Kenngott. – Leipzig, 1859. – S. 245, 247.
Геология и полезные ископаемые Западных областей УССР. Под редакцией Н. А. Быховера. – М.-Л., 1941. – С. 527.
Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 9; Maślankiewicz K. Zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Problemy”. R. XI. 1955. № 4 (109). – S. 268.
У 1820 р. місто Ланьцут значно потерпіло від пожежі. [Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1884. T. V. – S. 582].
Jan Zeh (Sylwetka). // „Nafta”. 15.02.1897, z. 13. – C. 28; Brzozowski S. Ignacy Łukasiewicz. – Warszawa, 1974. – S. 57.
* В м. Дрогобичі, ще у 1775-1784 рр., діяла стара вища школа (гімназія). [Kultys Ź. Historia gimnazyum Drohobyckiego. – Drohobycz, 1908. – S. 9]. А з 1813 р. (1825 р.) діяла нормальна (народна) школа отців Василіан, яка, мабуть, давала значну освіту, адже після її закінчення можна було працювати народним учителем. Згодом у цій школі навчалися відомі письменники Стефан Ковалів у 1859-1862 рр. та Іван Франко у 1864-1868 рр. [Пастух Р., Сов'як П. Історія Дрогобича в датах, подіях і фактах. – Львів, 1991. – С. 12, 15; Горак Р. Стефан Ковалів. До 150-річчя від народження. – Трускавець, 1998. – С. 76-77].
Копія листа від доцента, д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденського університету за № 522/73 від 02. 08. 1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові; Maślankiewicz K., оp. cit. – S. 268.
** Самбірська гімназія почала діяльність в 1774 р. і з такою назвою існувала до 1817 р. У 1817-1918 рр. називалась Самбірська гімназія ім. Принцеси Єлизавети. [Філіал Львівського обласного державного архіву в Самборі. Путівник. – Львів, 1962. – С. 24]. При Самбірській державній гімназії діяла також українська кахетура, заснована галицьким митрополитом Михайлом Левицьким. [Семкіяш М. В плині віків. – Надвірна, 2005. – С. 48].
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 64.
Там же. – С. 65-66.
* В цей час в м. Самборі, мабуть, було непогане медичне та практичне навчання, адже ще у вересні 1773 р. крайовий лікар Галичини Анджей Крупинський (11.11.1744-27.04.1783) розробив для Самбора та інших міст Галичини заходи для відкриття медичної і фармацевтичної школи. А 1825 р. у м. Самборі було збудовано міську лікарню на 45 ліжок з відділеннями терапевтичним, хірургічним та інфекційним. [Семчинський В. Короткий хронологічний літопис міста Самбора. – Самбір, 1992. – С. 21, 23; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 36, 190].
Zeh J. Pierwsze objawy przemysłu naftowego w Galicyi. // „Czasopismo Towarzystwa Aptekarskiego”. – Lwów, 1889. – № 12. 18 czerwca. – S. 201; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 10-12; Bonusiak W. Życie i działalność Ignacego Łukasiewicza. – Rzeszów, 1985. – S. 50; Микулич О. Нафтовий промисел Східної Галичини до середини ХІХ ст. Видання друге, доповнене. – Дрогобич, 2004. – С. 24.
Микулич О. Вказ. праця. – С. 24; Brzozowski S., op. cit. – S. 45.
Zeh J., op. cit. – S. 202.
Muck J. Der Erdwachsbergbau in Borysław. – Berlin, 1903. – S. 12, 17-18; Микулич. О. Вказ. праця. – С. 24-25.
** Магістр (лат. magister – вчитель) – перший учений ступінь в деяких країнах, що присуджується після спеціального іспиту та захисту дисертації; учений ступінь, середній між бакалавром та кандидатом (або доктором) наук. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 458].
Копія листа від доцента д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденського університету за № 522/73 від 02. 08. 1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 10-11.
Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 11; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 69.
Fras Z., op. cit. – S. 16, 34.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 68-69.
Там же. – С. 66-68.
Brzozowski S., op. cit. – S. 57; Pilecki J. Polski prometeusz. O Ignacym Łukasiewiczu twórcy przemysłu naftowego. // "Problemy". R. 10. 1954. Nr. 6. – S. 396; Bonusiak W., op. cit. – S. 63.
* Прізвище професора Радтенбахера в інших публікаціях написане, як Редтенбахер (Redtenbacher). [Копія листа від доцента д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденського університету за № 522/73 від 26.07.1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові], як Реденбахер (Redenbacher). [Mierzecki R. Przemysł naftowy w Polsce w XIX i XX wieku. // "Analecta". 1999. R. VIII. Z. 2. – S. 57; Mierzecki R. Stosowanie ropy naftowej w Galicji w XIX w. // "Wiek Nafty" Nr 3 (28), wrzesień 1999. – S. 6] та, як Реттенбахер (Rettenbacher). [Anczyc W. Ignacy Łukasiewicz. // "Kłosy". Czasopismo illustrowane tygodniowe. Poświęcone literaturze, nauce i sztuce. – Warszawa, 1882. T. XXXIV. Od Nr 862-887. Nr 875. – S. 222], а ім'я – як F. [Historia polskiego przemysłu naftowego. Praca zbiorowa pod redakcją Ryszarda Wolwowicza. – Brzozów-Kraków, 1994. – T. I. – S. 16, 19].
Freiher Dr. Karl Ludwig von Reichenbach:http://www.stuttgart.de/sde/menu/frame/top.php?seite=http%3A//www. stuttgart.de/sde/item/gen/16373.htm; Baron Dr. Carl (Karl) Ludwig von Reichenbach: http://www.nationmaster.com/ encyclopedia/Carl-Reichenbach&prev; Paraffin: http://www.nationmaster.com/encyclopedia/Paraffin#_ref-0
** Парафін [лат. parum – мало + affinis – суміжний, причетний]. Воскоподібна речовина, біла або жовтувата маса без запаху, суміш твердих, граничних вуглеводнів складу С18 Н38 – С35 Н72. t пл. 40–65 °С; густиною 0,880–0,915 г/см³ (15 °С). Одержують в основному із нафти. Застосовують у паперовій, текстильній, поліграфічній, лакофарбовій та інших галузях промисловості, для приготування парафінистого паперу, просякнення деревини у сірниковому та олівцевому виробництвах, для просякнення тканин, в електротехніці – як ізоляційний матеріал, як хімічна сировина тощо. У медицині застосовується розплавлений П. у парафінолікуванні з лікувальною метою при артритах, міозиті, радикуліті тощо. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 634; Словарь по геологии нефти... Вказ. праця. – С. 488; Советский энциклопедический словарь. – Москва, 1989. – С. 980].
*** Ранґун (Rangoon) – назва річки, провінції та колишня назва м. Янгон (Yangon, з 1989 р.), у 1886-2005 рр. Ранґун столиця Бірми (з 1989 р. – Федеративна Республіка М'янма).
John Rose Cormack. A treatise of the chemical, medicinal and physiological properties creosote, illustrated by experiment of the lower animals: with some considerations on the embalment of the Egyptians. Being the harveian prize dissertation for 1836. – Edinburgh, 1836. – P. 3-6; Redwood B. Petroleum: its production and use. – New York, 1887. – P. 18; Encyklopedia techniczna. – Warszawa, 1892. – S. 572; Большая Энциклопедія. – С.-Петербургъ, 1903. Т. 14. – С. 689; Laky J. Вказ. праця. – S. 41, 181; http://www.uky.edu/ KGS/ emsweb/history/predrake.htm
Redwood B., op. cit. – P. 18; Auguste Laurent: A Remarkable Nineteenth Century French Chemist: http://www. accessmylibrary.com/coms2/summary_0286-28404855_ITM
Paraffin: http://chestofbooks.com/reference/The-New-Student-s-Reference-Work-Vol3/pp0312.html; Jean Batiste Dumas: http://www.bookrags.com/Jean-Baptiste_Dumas
Neues Repertorium für Pharmacie. Herausgegeben von A. Bucher. Band XI. – München, 1862. – P. 286; Redwood B. Petroleum: its production and use. – New York, 1887. – P. 17, 20; Pawlewski B. Technologia nafty i wosku ziemnego. – Lwów, 1891. – S. 88; Paraffin: http://www.1911 encyclopedia.org/Paraffin
* Теодор Торосевич, вірменин за походженням, на підставі губернаторського розпорядження від 06.12.1816 р. та постанови магістрату від 22.12.1816 р. заснував і відкрив 1817 р. аптеку у м. Львові з назвою "Під імператором Титусом". У доробку вченого-аналітика є 218 друкованих праць, з яких 106 – наукові. Він був обраний почесним і дійсним членом ряду крайових та закордонних лікарських, фармацевтичних та наукових товариств. Був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги з короною. [Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 46, 100].
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 46, 98-108.
Handwörterbuch reinen und angewandten chemie. Begründet von Dr. J. Von Liebig, Dr. J. C. Poggendorff und Dr. Fr. Wühler. Bearbeitet in Vorbindung mit gelehrten und redigirt von Dr. H. v. Fehling und Dr. H. Kolbe. Achter Band. – Braunschweig, 1861. – S. 277.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 107.
* Rigorosum (лат.) – докторський екзамен, усний екзамен при наданні звання. [Sondel J. Słownik łacińsko-polski dla prawników s historyków. – Kraków, 1997. – S. 846].
** Sufficienter (лат.) – достатньо, задовільно. [Sondel J., op. cit. – S. 846].
Archiv und Zeitung des Apotheker-vereins in Norddeutschland. Vierter band im geiger'schen vereinsjahr. – Hannover, 1842. XXX. – S. 78, 309. XXXII. – S. 209.
Копія листа від доцента д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденського університету за № 522/73 від 02.08.1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 63, спр. 712, арк. 3.
Копія листа від доцента д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденського університету за № 522/73 від 02.08.1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 11.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 109, спр. 7, арк. 52 зв.; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 14; Mierzecki R. Przemysł naftowy..., op. cit. – S. 56.
*** У радянський час – аптека № 318, нині аптека № 24. [Ходосевич Л. Т., Паньків З. М. Аптека-музей у Львові. – Львів, 1989. – С. 11; Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ-ХХ століття. – Львів, 2001. – С. 29, 121].
Polski Słownik Biograficzny. (Далі PSB) – Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1976. – T. XXI. – S. 73-74; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 15, 46, 121.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 121, 123; PSB, op. cit. – S. 73-74.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 109.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 121; Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 222; PSB, op. cit. – S. 73; Dębski J. Ignacy Łukasiewicz. Narodziny przemysłu naftowego. – Warszawa, 1955. – S. 57.
Мельник Б. В. Вказ. праця. – С. 44; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 130; PSB, op. cit. – S. 73-74.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 123.
PSB, op. cit. – S. 73.
Dębski J., op. cit. – S. 57, 59-60.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 121, 123, 127.
* В одній публікації вказано такі роки життя А. Шрайнера (1805-1891). [Wróbel T. Ludzie Borysławia. Opowieść o ludziach niezwykłego miasta. – Warszawa, 2005. – S. 140].
Schreiner A. Boryslaw und seine producte, entdeckung und entwicklung derselben. – Drohobycz, 1886. – S. 8; Zeh J., op. cit. – S. 203; Mściwujewski M., op. cit. – S. 130, 132; Held L. A Tyśmienica nadal płynie. – Warszawa, 1991. – S. 24; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 14-15.
* Мабуть, такий традиційний вид торгової діяльності частково існував ще з 1521 р., коли польський король видав декрет про дозвіл торгувати євреям лише чотирма видами товарів: шкірою, сукном, волами та бджолиним воском.
Held L., op. cit. – S. 9-20; Wróbel T., op. cit. – S. 140-141.
П’ятка С. Продукція нафти (скального олію) в Бориславі. // Літературно-науковий вісник. Видає наукове Товариство ім. Шевченка у Львові. Редакційний комітет: В. Гнатюк, М. Грушевський, др. І. Франко. – Львів, 1903. – Т. ХХІІ, кн. 5. – С. 100-101; Ковалів С. Похресник і інші оповідання. – Львів, 1909. – С. 30.
* Brennöl – горюча олія.
** Кварта, [лат. quarta – четверта]. 1. Міра рідких і сипких тіл у деяких країнах. 2. розм. Те саме, що кухоль. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 393].
*** Nafta, (нафта) – тут, у тодішньому значенні, це назва продукту дистиляції сирої нафти.
**** Казан, великий чавунний або мідний котел (іноді на ніжках або вмазаний (вмурований) у піч) для приготування їжі, кип'ятіння, води тощо. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 377].
***** Ґешефт, [нім. Geschäft – справа, торгова угода]. Спекулятивна, вигідна угода; вигода, бариш, зиск. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 223].
****** 1 центнер австрійський (віденський) = 56 кг.
Schreiner A., op. cit. – S. 6-7; Mściwujewski M. Z dziejów Drohobycza. Część II. – Drohobycz, 1939. – S. 132.
Zeh J., op. cit. – S. 203.
* Тут, згадується і Л. Штієрман, можливо, тому, що він згодом був спільником А. Шрайнера та доставляв їхній продукт до м. Львова.
Zeh J., op. cit. – S. 203; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Kronika farmaceutyczna”. R. XXXIII. № 20. 16.10.1934. – C. 328; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 14-15; Brzozowski S., op. cit. – S. 50; Bonusiak W., op. cit. – S. 54; Janowska D., Wieliczko M. Lampy naftowe ze zbiorów Muzeum Okręgowego w Krośnie. – Rzeszów, 1990. – S. 7; Mierzecki R. Przemysł naftowy..., op. cit. – S. 57.
** Гендель [нім. Handel]. Торгівля, комерція з метою легкої наживи. Гендляр той, хто займається гендлем, торгівлею з метою власної наживи. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 186].
*** Миля [англ. mile]. Міра довжини, була розповсюджена у національних неметричних системах мір. Сухопутна миля = 7,468 км. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 476; Советский энциклопедический словарь. – Москва, 1989. – С. 817].
**** Флорин (флорін, флорен), в Австрійській та Австро-Угорській імперії назва срібної монети, що карбувалась в Австрії у 1753-1892 рр. і була головною обіговою монетою (до 1899 р.) на західноукраїнських землях. [Зварич В. В. Нумізматичний словник. – Львів, 1972. – С. 48].
Schreiner A., op. cit. – S. 7-8; Mściwujewski M., op. cit. – S. 132.
Zeh J., op. cit. – S. 203; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Kronika farmaceutyczna”. R. XXXIII. № 20. 16.10.1934. – C. 328; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 15; Brzozowski S., op. cit. – S. 50; Bonusiak W., op. cit. – S. 54; Janowska D., Wieliczko M. Lampy naftowe ze zbiorów Muzeum Okręgowego w Krośnie. – Rzeszów, 1990. – S. 7; Микулич О. Іван Зег – піонер промислової нафтопереробки. // "Нафтовик Борислава". № 23 (7307), 26 березня 2003 р. – С. 2; Мончак Л. Зародження нафтової промисловості Прикарпаття. // „Геолог України”. № 3-4, липень-грудень 2003. – С. 96.
Бенюх Н. Хто засвітив лампу? Уточнюючи історичний факт. // "За вільну Україну". № 62 (578), 27 травня 1993 р.; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 115.
Мончак Л., Бойко Г. Львів – батьківщина нафтової освітлювальної лампи. // "Галицька Брама". № 1 (25), січень 1997 р. – С. 12.
Schreiner A., op. cit. – S. 8.
Турчин С. Національний університет „Львівська політехніка”: http://politeh.ridne.net/lpnu
Schöpf J., Mülling G. Oświecenie gazem dwóch aptek we Lwowie. // "Gazeta Lwowska" z dnia 8 lipca 1837. Nr 79. – S. 473-474; Schöpf J., Mülling G. Oświecenie gazem dwóch aptek we Lwowie. // "Pamiętnik Farmaceutyczny Krakowski". 1836. Nr 3. – S. 321-325; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 41, 44, 54-55, 116; Ruziewicz Z. Ludzie i dzieła. Studia nad historią chemii na ziemiach Polskich. – Wrocław, 1998. – S. 57-66; Mierzecki R. Przemysł naftowy..., op. cit. – S. 56; Mierzecki R. Stosowanie ropy naftowej w Galicji w XIX w. // "Wiek Nafty". Rok IX. Nr 3 (28), wrzesień 1999 r. – S. 5.
Энциклопедический словарь юного физика. – Москва, 1984. – С. 46.
Zeh J., op. cit. – S. 203; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 15; Гургула С. В., Павенцкий А. Л., Мончак Л. С. Новые данные о зарождении нефтяной промышленности в Прикарпатье. // "Разведка и разработка нефтяных и газовых месторождений". 1980. № 17. – С. 137; Бенюх Н. Хто засвітив лампу? Уточнюючи історичний факт. // "За вільну Україну". № 62 (578), 27 травня 1993 р.; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 115.
Dębski J., op. cit. – S. 60; Orlewski J. Kariera nafty. – Warszawa, 1965. – S. 23.
Morawski S. Światek boży i życie na nim. – Rzeszów, 1871. – S. 51.
* Ґульден (нім. Gulden від golden – золотий) – назва золотого флоріна (флорин, флорен), але в Австрійській та Австро-Угорській імперії назва срібної монети, що карбувалась в Австрії у 1753-1892 рр. і була головною обіговою монетою (до 1899 р.) на західноукраїнських землях. Ґульдени ще називалися флоринами, рейнськими (ринськими) левами, золотими (золотий ринський). [Зварич В. В. Нумізматичний словник. – Львів, 1972. – С. 48].
Orlewski J., op. cit. – S. 23; Brzozowski S., op. cit. – S. 51.
** Реторта, [лат. retorta – повернута назад]. 1. Металева, скляна або фарфорова лабораторна хімічна посудина грушоподібної форми з повернутою вбік шийкою для перегонки й розкладення речовини нагріванням. 2. Герметична посудина з вогнетривкого матеріалу, у якій у спеціальних печах нагрівають вироби і матеріали. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 763].
Roeske W. Ignacy Łukasiewicz 1822-1882. Wyd. II. – Warszawa, 1974. – S. 39; Bonusiak W., op. cit. – S. 57.
Zeh J., op. cit. – S. 203-205; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 15-16; Павенцкий А. Л., Мончак Л. С. Вказ. праця. – С. 137.
Bonusiak W., op. cit. – S. 51.
* Tirocinium (лат. – початковий, перший), в даному випадку – іспит на помічника аптекаря. [Sondel J., op. cit. – S. 944; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 69].
Копія листа від доцента д-ра Франца Галля (F. Gall) з архіву Віденського університету за № 522/73 від 26.07.1973 р. до магістра фармації Софії Гургули, завідуючої аптеки-музею у м. Львові; Anczyc W., op. cit. Nr 874, Nr 875. – S. 222; Pilecki J. Ignacy Łukasiewicz. Założenia i problemy przygotowywanej monografii. // "Kwartalnik Historii Nauki i Techniki". 1957. Nr. 1. – S. 104-105; Bonusiak W., op. cit. – S. 10-14, 28-41; Orlewski J., op. cit. – S. 21-22, 26, 28; Brzozowski S., op. cit. – S. 5-196; PSB, op. cit. – S. 73-74; Dębski J., op. cit. – S. 57; Historia..., op. cit. – S. 13-17; Ludzie kopalni ropy naftowej w Bóbrce. // "Wiek Nafty". Nr 3. 2004 r. – S. 26; Bóbrka naftowe dziedzictwo. Pr. zb. pod red. S. Sozańskiego. – Krosno, 1996. – S. 8-10.
** В інших публікаціях вказана помилкова сума – 2500 ґульденів. [Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 222; PSB, op. cit. – S. 73].
Morawski S., op. cit. – S. 51, 52; Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 222; PSB, op. cit. – S. 73.
*** Стопа або фут, [англ. foot – ступня]. В Англійській та старій російській системі мір – нестала міра довжини, що відповідала опорній частині ноги, що = 30,48 см (12 дюймів), а також міра різної довжини в деяких інших країнах (Австрії, Нідерландах, Парагваї та ін.). [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 913]. Віденську стопу рахували на 31,6 см.
Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 222; Tomanek L., op. cit. – S. 22; Kossowski J., op. cit. – S. 21; Brzozowski S., op. cit. – S. 53; Pilecki J., op. cit. – S. 13.
* Трієст (Trieste), м. у Північній Італії, сучасний адміністративний центр провінції Трієст та області Фріулі-Венеція-Джулія. Порт у Трієстській затоці Адріатичного моря. З ХІV ст. до 1919 р. був у володінні Австрії. Серед численних галузей промисловості міста є і нафтопереробна. [Советский энциклопедический словарь. – Москва, 1989. – С. 1367].
** Фунт (від. лат. pondus, нім. pfund – вага, важок), основна одиниця маси в системі англійських мір (в Англії, Бельгії та ін.). 1 Ф. (аптекарський і троїстий або монетний) = 0,37324177 кг. 1 Ф. (торговельний) = 0,45359237 кг. 1 Ф. на території Росії, України та Білорусії, що застосовувався з Х ст. до запровадження метричної системи мір = 409,5 г. [Советский энциклопедический словарь. – Москва, 1989. – С. 1453; Зварич В. В. Вказ. праця. – С. 131-132; Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 912-913].
Morawski S., op. cit. – S. 51, 52; Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 222; PSB, op. cit. – S. 73.
PSB, op. cit. – S. 73; Bonusiak W., op. cit. – S. 57; Janowska D., Wieliczko M., op. cit. – S. 8; Historia..., op. cit. – S. 17.
Morawski S., op. cit. – S. 51, 52; Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 222; PSB, op. cit. – S. 73.
Dodatek do herbarza Polskiego ks. Kaspra Niesieckiego. Zebrany i ułożony przez Jana Nep. Bobrowicza. – Lipsk, 1844. – S. 213; Schematismus universi venerabilis cleri Ruthenorum catholicorum Dioeceseos Premisliensis, Samboriensis et Sanocensis. – Premisliae, 1830. – S. 103; Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. – Warszawa, 1909. T. VI. – S. 210.
*** Камфіна – терпентинна (живиця з хвойних дерев або скипидар) змішана із спиртом (етиловим алкоголем). Камфора, [грец. kamphora]. Безбарвна кристалічна речовина із сильним характерним запахом, що застосовується в медицині й техніці. Терпентин, [грец.], смолиста пахуча рідина, яка виділяється хвойним деревом при його надрізуванні і складається із соляних кислот та скипидару; живиця. Скипидар – безбарвна або жовтувата рідина з їдким запахом, що є результатом перегонки смоли хвойних дерев. [Brzozowski S., op. cit. – S. 61; Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 381, 805, 854; Dębski J., op. cit. – S. 80; Historia..., op. cit. – S. 17; Pilecki J. Polski prometeusz. O Ignacym Łukasiewiczu twórcy przemysłu naftowego. // "Problemy". R. 10. 1954. Nr. 6. – S. 392].
Bericht der Handels – und Gewerbekammer in Lemberg in den Jahren 1854, 1855 und 1856. – Lemberg, 1859. – S. 111.
Kossowski J., op. cit. – S. 76; Tomanek L., op. cit. – S. 14, 24; Mściwujewski M., op. cit. – S. 132; Orlewski J., op. cit. – S. 42; Mierzecki R. Stosowanie ropy naftowej w Galicji w XIX w. // "Wiek Nafty". Rok IX. Nr 3 (28), wrzesień 1999 r. – S. 6.
Bericht der Handels..., op. cit. – S. 52.
H. G. [H. Gintl]. // "Neue Freie Presse". Wien. 09.08.1878; Tomanek L., op. cit. – S. 118; Roeske W. Ignacy Łukasiewicz i Jan Zeh. // "Farmacja Polska". R. III, lipiec-sierpień, 1947. Nr 7-8. – S. 288; Estreicher T. W sprawie Ignacego Łukasiewicza i Jana Zeha, twórców przemysłu naftowego. // "Farmacja Polska". R. III, wrzesień, 1947. Nr 9. – S. 344.
* Торговельна Палата (Izba Handlowa), згодом Львівська промислово-торгова Палата (lwowska Izba przemysłowo-handlowa), була утворена австрійським міністерським розпорядженням у 1850 р., охоплювала промисловість, торгівлю та рукоділля. [Lwów dawny i dzisiejszy. Praca zbiorowa pod redakcją B. Janusza. – Lwów, 1928. – S. 157].
Morawski S., op. cit. – S. 54; Brzozowski S., op. cit. – S. 54; Bonusiak W., op. cit. – S. 57; Historia..., op. cit. – S. 17; Wolwowicz R. Szkic historyczny o nafcie na Zachodnim Podkarpaciu. // "Wiek Nafty". Rok IX. Nr 3 (28), wrzesień 1999 r. – S. 2; „Wiek Nafty” № 1. 2004. – S. 22.
** Піноліна – фотоген або гідрокарбур змішаний з ріпаковою олією. [Brzozowski S., op. cit. – S. 61; Historia..., op. cit. – S. 17].
Morawski S., op. cit. – S. 52.
Roeske W. Ignacy Łukasiewicz 1822-1882. Wyd. II. – Warszawa, 1974. – S. 66; Bonusiak W., op. cit. – S. 45.
Morawski S., op. cit. – S. 52.
Morawski S., op. cit. – S. 52; Zeh J., op. cit. – S. 204; Orlewski J., op. cit. – S. 35-36.
Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S. J. powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. – Lipsk, 1839. T. II. – S. 286-288; Uruski S., op. cit. T. I. – S. 380-382; Malinowski J. Przemysł naftowy – nowe spojrzenie. 25.06.2006 r. // http://przodek.pl/index.php?option=com_content&task= view&id=266&Itemid=204
Шевчук В. Діамант у попелі. Про Данила Братковського як поета й людину. / Отчий край '85. Історико-літературний збірник. Упорядник Д. С. Чередниченко. – Київ, 1985. – С. 42-45; Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. – Львів, 1993. – Т. 1. – С. 173; Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. Доповнення і виправлення. – Львів, 2003. – Т. 11. – С. 274.
Brzozowski S., op. cit. – S. 60; Malinowski J., op. cit.; Janowska D., Wieliczko M., op. cit. – S. 8; Fras Z. Galicja. – Wrocław, 2002. – S. 136.
* Ґніт – стрічка або шнур, що використовується для горіння в деяких освітлювальних та нагрівальних приладах (гасових лампах, каганцях, керогазах, свічках тощо); спеціальний шнур для запалення чого-н., проведення вибухів тощо. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 223]. Тут варто зазначити, що олійні лампи, з плаваючим ґнотом для освітлення вперше були винайдені і застосовувалися в побуті ще в 2700 р. до н. е. у Єгипті. [www.wynalazki.mt.com.pl]. А в українських писемних джерелах слово ґніт зустрічаємо, як "за кгноты" у 1616 р. та "на gноти" у ХVІІІ ст. [An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language: 2 Vols. / By Jaroslav B. Rudnyc'kyj. Етимологічний словник української мови: У 2-х т. / Укл. Ярослав Рудницький. Volume I: A-G. Том І: А-Ґ. – Вінніпеґ, 1962-1972. – С. 849].
Orgelbrand S. Encyklopedia powszechna z ilustracjami i mapami. – Warszawa, 1901. T. IX. – S. 137; Pilecki J. Polski prometeusz. O Ignacym Łukasiewiczu twórcy przemysłu naftowego. // "Problemy". R. 10. 1954. Nr. 6. – S. 392; Janowska D., Wieliczko M., op. cit. – S. 24-25; W kręgu światła lampy naftowej. By the Light of the Paraffin Lamp. – Krosno, 2001. – S. 14.
** Так австрійський хімік барон Кароль Ауер (К. Аuer von Welsbach 1858-1929) одного разу в 1885 р. проводив серію експериментів з окислювання різних речовин – наносив їх на невеликий шматок тканини і поміщав у полум'я пальника. Перевіряючи чергове з'єднання, Ауер побачив, що тканина не прогоріла наскрізь, а тільки розжарилася і світиться яскравим жовтогарячим світлом. Принцип використання розжареного предмета як джерела світла було покладено в основу спочатку масляних і нафтових ламп, а потім і лампочки розжарення. [W kręgu światła lampy naftowej... – S. 18-19; Хай буде електричне світло! // "Всеукраїнська технічна газета". № 14 (170), 06.04.2006 р. – С. 16].
Zeh J., op. cit. – S. 204; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 18; Pilecki J. Polski prometeusz...., op. cit. – S. 393; Dębski J., op. cit. – S. 80; Orlewski J., op. cit. – S. 37; Коваль І. А. Аптека-музей у Львові. Ілюстрований путівник. – Львів, 1976. – С. 32, 42; Brzozowski S., op. cit. – S. 61; Bonusiak W., op. cit. – S. 45; Ходосевич Л. Т., Паньків З. Вказ. праця. – С. 11; Мончак Л., Бойко Г. Вказ. праця. – С. 13; Регіональний художній конверт. Виданий фірмою “Дивосвіт“ у 1997 р. на замовлення Української Нафтогазової Академії. Художник М. Маринюк, текст Г. Бойка; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 97.
Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 115; Микулич О. Іван Зег – піонер промислової нафтопереробки. // "Нафтовик Борислава". № 23 (7307), 26 березня 2003 р. – С. 2; Микулич О. Вказ. праця. – С. 29.
Dębski J., op. cit. – S. 80; PSB, op. cit. – S. 73; Гургула С. В., Павенцкий А. Л., Мончак Л. С. Вказ. праця. – С. 139; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 97.
Мончак Л. Вказ. праця. – С. 97.
Schreiner A., op. cit. – S. 8.
* Дискреція [лат. discretio – воля переможця]. 1. Який діє за власним розсудом. Розв'язання службовою особою або державним органом якогось питання на власний розсуд. 2. Уміння зберігати таємницю. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 247; Польсько-український словник… Вказ. праця. – С. 209].
Zeh J., op. cit. – S. 203; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 16-17.
* В інших публікаціях це прізвище написане як Штієрман (L. Stiermann). [Zeh J., op. cit. – S. 204; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Kronika farmaceutyczna”. R. XXXIII. № 20. 16.10.1934 r. – S. 328; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 15, 20].
Schreiner A., op. cit. – S. 8-9; Zeh J., op. cit. – S. 204; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. // „Kronika farmaceutyczna”. R. XXXIII. № 20. 16.10.1934 r. – C. 328; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 15.
Zeh J., op. cit. – S. 204; Orlewski J., op. cit. – S. 35-36; Мончак Л., Бойко Г. Вказ. праця. – С. 13; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, арк. 174-175; Zeh J., op. cit. – S. 203; Гургула С. В., Павенцкий А. Л., Мончак Л. С. Вказ. праця. – С. 137; Мончак Л., Бойко Г. Вказ. праця. – С. 12; Регіональний художній конверт. Вказ. праця; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
* Крейцер [нім. Kreuzer]. – Дрібна розмінна срібна та мідна монета в колишній Австрії, Австро-Угорщині, Німеччині та деяких інших західноєвропейських країнах до кінця ХІХ ст. [Зварич В. В. Вказ. праця. – С. 78-79; Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 426].
** Патент [нім. Patents]. – У тодішньому значенні це закон, тобто законодавчий акт, офіційний державний документ, який видавав сам монарх (імператор). [Петрів Р. Центральні і місцеві органи державної влади і управління Австрії та Східної Галичини. // http://www.pcdigest.net/cgi-bin/today/rd.cgi?Url=http%3A//www.pcdigest.net/ures/today.shtml%3F15].
* Конвертований [лат. conversio – оборот]. – 1. фін. Такий, що вільно обмінюється на іноземну валюту (про національну валюту). 2. Який має міжнародне визнання, значення. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 413].
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, арк. 174-175.
** Сірчана (сульфатна) кислота (H2 SO4) – густа, важка, надзвичайно їдка, двоскладова, безводна прозора маслоподібна рідина, густиною 1,85–1,9203 г/см³, t пл. 10,3 °С, t кип. 296,2–338 °С. З водою змішується у всіх співвідношеннях, а при поглинанні С. к. води виділяється значна кількість тепла. Концентрована С. к. реагує майже з усіма металами, утворюючи солі – сульфати. С. к. отримують розчиненням у воді SO3, утвореного при окисленні SO2; останній одержують головним чином випаленням природних сульфідів – піритів та ін. (т. зв. контактний і вежовий спосіб). С. к. – один із основних продуктів хімічної промисловості. Застосовується для очистки нафтопродуктів, у виробництві вибухових речовин, у металургії (розклад руд, напр. уранових), як осушувач, на виготовлення мінеральних добрив (суперфосфат, сульфат амонію), різних кислот і солей, лікарських та миючих засобів, фарб, штучного волокна, тощо. [Советский энциклопедический словарь. – Москва, 1989. – С. 1212; Словарь по геологии нефти... Вказ. праця. – С. 599].
*** Кальцій [лат. calx (calcis) – вапно], – хімічний елемент (Са), маючий атомну вагу 40,08, порядковий № 20 у Періодичній системі елементів Д. Мєндєлєєва, належить до лужно-земельних металів, сріблясто-білий метал, густина 1,55, т-ра плавлення 851 °С. Відзначається великою хімічною активністю. При звичайних умовах легко окисляється вологим повітрям, з'єднуючись з воднем перетворюється у гідроокис Са (ОН)2. При нагріванні на повітрі або в кисні згоряє, утворюючи негашене вапно СаО. З водою та кислотами на холоді бурхливо виділяє водень. К. міститься у всіх тваринах, рослинах та в організмі людини 1,4 %. К. поширений в осадових товщах земної кори у вигляді карбонатних порід – вапняків, крейди, мармуру, доломіту, а також у виді гіпсу, ангідриту, фосфориту та ін. Сполуки К. містяться у природних водах, обумовлюючи їхню твердість. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 379; Словарь по геологии нефти... Вказ. праця. – С. 149, 255-256].
**** Ангідрид – з'єднання, утворюється в наслідок віднімання молекули води від гідроксилвміщуючих кислот – мінеральних або органічних. Приклади: сірчана кислота H2SO4, сірчаний А. SO3, та ін. [Словарь по геологии нефти... Вказ. праця. – С. 28].
Ксерокопія опису винаходу Й. Зега до Львівського губернаторського управління за № 3952 від 27.05.1853 р. з Австрійського Державного архіву у м. Відні; Гургула С. В., Павенцкий А. Л., Мончак Л. С. Вказ. праця. – С. 138; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, арк. 176.
Там же, арк. 177.
Pawlewski B. Technologia nafty i wosku ziemnego. – Lwów, 1891. – S. 175.
Zeh J., op. cit. – S. 205; Гургула С. В., Павенцкий А. Л., Мончак Л. С. Вказ. праця. – С. 138; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
Schreiner A., op. cit. – S. 9.
Ibid. – S. 9; Zeh J., op. cit. – S. 203.
Zeh J., op. cit. – S. 203; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 16.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, арк. 62-64.
Schreiner A., op. cit. – S. 10.
Zeh J., op. cit. – S. 203.
Szajnocha W. Płody kopalne Galicyi, ich występowanie i zużytkowanie. Część II. Sole potasowe. – Kopalnie i warzelnie soli. – Wosk ziemny. – Lwów, 1894. – S. 120.
Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1939-1946. – T. V. – S. 321-322.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, арк. 81; спр. 91, арк. 88.
Schreiner A., op. cit. – S. 9.
* В даний час це комплекс будівель на пагорбі обабіч вул. Пекарської та на вул. Некрасова Обласної клінічної лікарні. Один із них, найдавніший, вражає своїми вишуканими архітектурними формами. Його побудовано в стилі барокко в 1748-1754 рр. на кошти львівського римо-католицького єпископа Самуїла Гловінського. Це знаменитий "Колегіум піарів". Тут спочатку було засновано привілейований навчальний заклад для дітей шляхти під опікою монахів з ордену піарів, а з 1783 р. декретом цісаря Йосиф ІІ організовано Загальний крайовий шпиталь (польськ. “szpital powszechny”) і передано під опіку монахів ордену боніфатів. Саме тут надавалася кваліфікована на ті часи медична допомога інфекційним хворим. Поступово виросли й інші будинки шпиталю – з часом ціле медичне містечко. [Зінчук О. М., Яворський І. Г. До 90-річчя клініки інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. http://www.infectio.lviv.ua/ history.html].
** В одному виданні помилково вказано на головний військовий шпиталь на вул. Личаківській. [Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 115]. Цей гарнізонний шпиталь № 14 (Garnisonsspitäler № 14) з аптекою на вул. Личаківській постійно там існував з 1784 р. Разом з ним розміщувався санітарний відділ № 14 (Sanitätsabteilung № 14). В австрійській армії медична та санітарна служби існували у тісному зв'язку, але окремо. [Слободянюк М. Військовий гарнізон Львова напередодні І Світової війни. // "Галицька брама". № 7-8 (151-152), липень-серпень 2007. – С. 17].
*** Піяри [лат. scholarum piarum, scolapi] – отці побожних шкіл, конґреґація, заснована 1597-1617 рр. у Римі св. Йосифом Калясанті по змозі для безкоштовного виховання молоді, з 1669 р. на правах чину. До Польщі П. прибули 1682 р. і заснували низку сер. шкіл-колеґій, які з успіхом конкурували з школами єзуїтів, особливо після шкільної реформи, яку здійснив 1754 р. піярист Станислав Конарський. На Україні П. мали монастирі й школи у Холмі, Золочеві, Львові, Межиріччі та ін. [Енциклопедія Українознавства. Перевидання в Україні. – Львів, 1996. – Т. 6. – С. 2100].
Morawski S., op. cit. – S. 53; Höfer H. Die Petroleum Industrie Nordamerika. – Wien, 1877. – S. 9; H. G. [H. Gintl]. // "Neue Freie Presse". Wien. 09.08.1878; Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 223; Zeh J., op. cit. – S. 204; Kossowski J., op. cit. – S. 21; Dębski J., op. cit. – S. 81-83; Brzozowski S., op. cit. – S. 62; Bonusiak W., op. cit. – S. 61-62; Бенюх Н. Хто засвітив лампу? Уточнюючи історичний факт. // "За вільну Україну". № 62 (578), 27 травня 1993 р.; Historia polskiego przemysłu naftowego..., op. cit. – S. 18; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
Мончак Л., Бойко Г. Вказ. праця. – С. 13; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
H. G. [H. Gintl]. // "Neue Freie Presse". Wien. 09.08.1878; Tomanek L., op. cit. – S.23; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 18; Kossowski J., op. cit. – S. 40-41; Pilecki J. Polski prometeusz..., op. cit. – S. 397; Dębski J., op. cit. – S. 83; Orlewski J., op. cit. – S. 37; Brzozowski S., op. cit. – S. 62; Janowska D., Wieliczko M., op. cit. – S. 8; Bonusiak W., op. cit. – S. 62-63; Макітра Р. Винахідник нафтової лампи. // "За Вільну Україну", від 8 жовтня 1991 р.; Mierzecki R. Przemysł naftowy..., op. cit. – S. 57; Микулич О. Іван Зег – піонер промислової нафтопереробки. // "Нафтовик Борислава". № 23 (7307), 26 березня 2003 р. – С. 2.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, арк. 170-171.
Там же, арк. 172.
Там же, арк. 164-165.
Там же, арк. 166.
* Декрет, [франц. décret < лат. decretum – постанова, ухвала, рішення]. Постанова верховної влади з якогось питання, що має силу закону; указ, закон. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 232].
Там же, арк. 162-163.
Там же, спр. 91, арк. 6, 119; Verzeichnis der im Jahre 1853 vom kaiserl. königl. Privilegien-Archive einregistrierten verliehenen, verlängen, übertragenen und auber Kraft getretenen ausschliebenden Privilegien. – Wien, 1854. – S. 40.
ЦДІАЛ. Ф. 146, оп. 80, спр. 90, арк. 167.
Там же, арк. 168-169.
Там же, спр. 91, арк. 27; Verzeichnis der im Jahre 1853 vom kaiserl. königl. Privilegien-Archive einregistrierten verliehenen, verlängen, übertragenen und auber Kraft getretenen ausschliebenden Privilegien. – Wien, 1854. – S. 49.
Schreiner A., op. cit. – S. 10; Held L. A Tyśmienica nadal płynie. – Warszawa, 1991. – S. 24.
Zeh J., op. cit. – S. 204; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 20.
Schreiner A., op. cit. – S. 10; Brzozowski S., op. cit. – S. 71-72; Bonusiak W., op. cit. – S. 65; Held L. op. cit. – S. 24-25.
Zeh J., op. cit. – S. 204.
Mściwujewski M., op. cit. – S. 133.
Schreiner A., op. cit. – S. 10.
* Ще в 1943 р. на одному з дрогобицьких нафтопереробних заводів серед групи єврейських працівників працював внук Абрагама Шрайнера. [Held L. op. cit. – S. 26].
Mściwujewski M., op. cit. – S. 132.
Morawski S., op. cit. – S. 53; Anczyc W., op. cit. Nr 875. – S. 223; Brzozowski S., op. cit. – S. 74-81; Bonusiak W., op. cit. – S. 41-44; Historia..., op. cit. – S. 20-22;
Bartoszewicz S. Przemysł naftowy w Polsce. – Warszawa, 1925. – S. 1.
** Непорозуміння різних людей у різноманітних життєвих стосунках чи спільній співпраці завжди були, є і будуть, так, як це природний людський фактор. Ось приклад подібної співпраці в промисловості на початку того ж таки XIX ст. У Росії виникнення бурякоцукрового виробництва відносять до 1802 р., коли Я. С. Єсипов і Е. І. Бланкеннагель заснували цукровий завод у селі Аляб'єво Тульської губернії – маєтку Бланкеннагеля, половина якого була у свій час продана Єсипову. Однак невдовзі між засновниками заводу виникли протиріччя, про які Єсипов згадував в одному зі своїх листів у 1803 р.: "Заснувавши таким чином цей завод і привівши його в повну дію, через вісім місяців невідповідність наших характерів змусила нас розійтися". [Філоненко С. В. Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення. // "Питання історії науки і техніки". № 1 (5). 2008 р. – S. 19].
Anczyc W., op. cit. Nr 877. – S. 230; Tomanek L., op. cit. – S. 73-74; Dębski J., op. cit. – S. 81, 86; Bonusiak W., op. cit. – S. 61, 118-120.
Brzozowski S., op. cit. – S. 15.
Held L. op. cit. – S. 24.
Bonusiak W., op. cit. – S. 46.
Historia Polskiego przemysłu naftowego..., op. cit. – T. 1. – S. 22.
Bonusiak W., op. cit. – S. 33.
Zeh J., op. cit. – S. 205.
PSB, op. cit. – S. 73.
Zeh J., op. cit. – S. 204-205.
Mściwujewski M., op. cit. – S. 133.
Bonusiak W., op. cit. – S. 65.
Tomanek L., op. cit. – S. 32, 93.
Bonusiak W., op. cit. – S. 65.
Сулим Б. Феномен Крайової виставки в Галичині 1894 року. Історичний огляд. – Львів, 2007. – С. 9-10, 17, 24; The Crystal Palace Medal of 1853: http://www.coins.nd.edu/WashToken/WashTokenText/1850-59a.html
Сулим Б. Вказ. праця. – С. 9.
Glaspalast München: http://de.wikipedia.org/wiki/Glaspalast_M%C3%BCnchen; Allgemeine Deutsche Industrieusstellung: http://de.wikipedia.org/wiki/Erste_Allgemeine_Deutsche_Industrieausstellung; Bäumler Klaus. Glaspalast, München: http://www.historisches-lexikon-bayerns.de/artikel/artikel_44720; Glaspalast München: http://de.wikipedia. org/wiki/Glaspalast_M%C3%BCnchen
Zeh J., op. cit. – S. 205; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 21; Maślankiewicz K., оp. cit. – S. 269; Гургула С. В., Павенцкий А. Л., Мончак Л. С. Вказ. праця. – С. 138; Бенюх Н. Вказ. праця. – С. 115; Мончак Л., Бойко Г. Вказ. праця. – С. 12; Микулич О. Іван Зег – піонер промислової нафтопереробки. // "Нафтовик Борислава". № 23 (7307), 26 березня 2003 р. – С. 2; Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
Allgemeine Deutsche Industrieusstellung: http://de.wikipedia.org/wiki/Erste_Allgemeine_Deutsche_Industrieausstel lung
Мончак Л. Вказ. праця. – С. 96.
* 24 січня 1848 р. у Північній Каліфорнії Джеймс Маршал знайшов великий золотий злиток, що дало поштовх до виникнення явища, котре через рік стало називатись "золотою лихоманкою".
Zeh J., op. cit. – S. 204; Estreicher T. Jan Zeh zapomniany pionier przemysłu naftowego. – Warszawa, 1935. – S. 20.
Szajnocha W. Górnictwo naftowe w Galicyi wobec ustawodawstwa górniczego. – Kraków, 1881. – S. 4; Linje wytyczne dla zamierzonej reformy prawa naftowego w Polsce. – Jasło, 1931. – S. 17; Orlewski J., op. cit. – S. 58; Mika S. Okręgowy urząd górniczy w Krakowie i jego spuścizna aktowa (1872-1939). // "Archeion". 1962. T. 37. – S. 255.
** Концесія [лат. concessio – дозвіл, згода, поступка]. 1. Договір, на підставі якого уряд або місцеві органи самоврядування передають на певних умовах громадянам своєї країни, чужоземцям або іншим державам право експлуатації лісів, надр, підприємств і т. ін. 2. Підприємство, організоване на основі такого договору. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 418].
Dziennik Ustaw Państwa (Dz. U. P.) 1854. № 2452. – S. 702-766; Szajnocha W., op. cit. – S. 4-5; Linje wytyczne..., op. cit. – S. 16; Mika S., op. cit. – S. 255-256; Orlewski J., op. cit. – S. 58; Bonusiak W., op. cit. – S. 110.
* Шелак [голл. schellak] – Смолиста, воскоподібна речовина, яку виділяють молоді пагони деяких тропічних рослин внаслідок укусів цих пагонів тропічними комахами, так званими лаковими червецями, застосовується у виробництві лаків, фарб, електроізоляційних покриттів, деяких пластичних мас та ін. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 974; Словарь по геологии нефти. Издание второе, исправленное. – Ленинград, 1958. – С. 748; Советский энциклопедический словарь. – Москва, 1989. – С. 1530].
** Трактир [лат. tractoria] – 1. Будинок із шинком для ночівлі проїжджих. 2. заст. Ресторан нижчого розряду. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 862].
Schreiner A., op. cit. – S. 10-11.
* Чан – велика посудина, що за формою нагадує бак або діжку. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 948].
** Асфальт [грец. άσφαλτος (asphaltos) – гірська смола, асфальт]. 1. Дуже в'язка смолиста маса природного (продукт фіз.-хімічної зміни бітуму) або штучного походження, виготовлена з бітумів і мінеральних наповнювачів (вапняків та ін.). Темно-бурого до чорного кольору, напівтвердий або твердий легкоплавкий бітум, повністю розчинний в органічних розчинниках. Питома вага бл. 1,0 або дещо вище. У техніці термін А. застосовується до сумішей властиво бітуму з мінеральними речовинами, до того ж бітум може бути як природний, так і одержаний штучно – залишки від перегонки нафти (залишковий А.), продукт окислення мазутів повітрям (продутий А.) та ін. А. служить для покриття доріг, тротуарів, майданів та ін. 2. Шлях, тротуар, покриті цією масою [Українська Радянська Енциклопедія. – Київ, 1959. – Т. І. – С. 348; Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 38; Словарь по геологии нефти... Вказ. праця. – С. 45].
*** Гудрон [фран. goudron] – Чорна, м’яка смоляна маса, залишок після відгонки з нафти легких і більшості масляних фракцій, використовується для одержання нафтових бітумів, як дорожньо-будівельний матеріал, пом'якшувач у гумовій промисловості, сировини для крекінгу тощо. [Сучасний тлумачний словник української мови... Вказ. праця. – С. 219; Словарь по геологии нефти... Вказ. праця. – С. 181].
Bericht der Handels – und Gewerbekammer..., op. cit. – S. 110-111.
Verzeichniss der an die k. k. Geologische Reichsanstalt gelangten Einsendungen von Mineralin, Gebirgsarten, Petrefacten u. s. w. // "Jachrbuch der k. k. Geologischen Reichsantalt". 1855. Band VI. – Pag. 652; Szajnocha W., op. cit. – S. 120; Tołwiński K. Kopalnie nafty i gazów ziemnych w Polsce. Borysław. T. II. – Warszawa-Borysław-Lwów, 1934-1937. – S. 254, 274.
Cząstka J. J. Poszukiwanie złóż ropy naftowej metodami wiertniczymi. // "Wiek nafty". № 3. 2004. – S. 11.
Historia Polskiego przemysłu naftowego..., op. cit. – T. 1. – S. 250; Ruziewicz Z., op. cit. – S. 57.
Zejszner L. Początki mineralogii. Według układu G. Rose, na krystalizacyi i składzie chemicznym opartego. – Warszawa, 1861. – S. 515-516; Encyklopedia powszechna S. Orgelbranda. – Warszawa, 1901. T. X. – S. 391; 1902. T. XIII. – S. 517.
Maślankiewicz K. Z dziejów nafty. // "Problemy". 1954. R. 10. Nr 6. – S. 383.
Molenda J. Gaz ziemny. Paliwo i surowiec. Wyd. Trzecie uzupełnione. – Warszawa, 1996. – S. 18; Братичак М. М., Ромашко І. С., Жмудзінська-Журек Б. Англо-польсько-російсько-український словник з хімії та технології переробки нафти. – Львів, 2004. – С. 170-171.
Szajnocha W., op. cit. – S. 1.

Олег Микулич,
липень, 2008 р.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на автора.


Создан 17 окт 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні