ВИДАТНІ ЛЮДИ БОРИСЛАВА

 

ВИДАТНІ ЛЮДИ БОРИСЛАВА

Віра Вовк (Селянська) - відома українська письменниця, поетеса та перекладач, доктор філософії, професор. Член Національної Спілки Письменників України. Лауреат численних премій, серед них лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2008 р.



ВІРА ВОВК. Її справжнє прізвище — Віра Селянська. Народилася вона в місті Бориславі 2 січня 1926 р., в родині лікаря та учительки й археолога. Згодом її дитинство пройшло в гуцульському містечку Кутах і середню освіту почала у м. Львові (один рік гімназії). За більшовицької окупації у 1939 р. вона з родиною емігрувала - опинилася в м. Дрездені (Німеччина), де закінчила середню школу. Після війни Віра Вовк вступила до університету в м. Тюбінґені, де вивчала германістику, музикологію, порівняльне літературознавство та славістику. Продовжувала студії в університеті м. Мюнхена, а згодом, у 1949 р., із матір’ю переїхала через Францію до Бразилії, де мешкає аж по сьогодні.

Спершу працювала гімназійною вчителькою, а відтак стала студенткою Державного Університету в Ріо-де-Жанейро. Здобула науковий ступінь доктора філософії і стала професором, а від 1957 р. головою катедри германістики в цьому університеті до 1996 р.

1954 р. побачили світ перша поетична збірка ”Юність”, книга прози ”Легенди”, а за п’ять років входить до Нью-Йоркської групи українських поетів. З членами Нью-Йоркської Групи Віра Вовк познайомилася наприкінці 1959 р., коли приїхала на рік до Нью-Йорку. Від того часу вона в постійному контакті з поетами Групи. 1966 р. уперше відвідала радянську Україну

Творчий доробок Віри Вовк — широкий і багатогранний. На еміґрації (Мюнхен, Ріо-де-Жанейро, Нью-Йорк) і в Україні (Київ) авторка видала чималу кількість книг поезій, як також і прози, театральних п’єс та перекладів (з португальської, німецької, французької мов на українську, та з української на португальську і німецьку).

Її творча діяльність була нагороджена численними визначними преміями. Між іншими, Віра Вовк отримала літературні премії імені Івана Франка в Чікаґо (1957, 1979, 1982) і Києві (1990), як також премію Благовість (2000). Віра Вовк — член Національної Спілки Письменників України.

1997 р. Віра Вовк частину своєї бібліотеки та архіву - 938 документів, 56 аркушів, 16 меморіальних предметів, 109 друкованих видань, фото, слайди передала на постійне зберігання у Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Науковій бібліотеці ім. І. Франка у Львові, Національному університету "Києво-Могилянська академія", Спілці письменників України, Національній Парламентській бібліотеці та Державний музей літератури України.

У 1998-2001 р. Віра Вовк частину своєї бібліотеки та архіву - 417 друкованих видань, 84 справи на паперовій основі, 1 справа фотонегативів, 3 музичних предмета, 337 одиниць зберігань передала на постійне зберігання у Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Національну бібліотеку України ім. Вернадського, Нац. парламентську бібліотеку України, Наукову б-ку Нац. Університету "Києво-Могилянська Академія".

У четвер, 21 лютого 2008 р., Шевченківський комітет визначив Віру Вовк (Селянську) лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка за книги: ”Поезії” (2000), ”Проза” (2001), ”Спогади” (2003), ”Сьома печать” (2005), ”Ромен-зілля” (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою.

http://www.rodovid.net/u_page_b_poez.html
http://users.belgacom.net/babowal/wowk_src.htm
http://www.archives.gov.ua/Archives/Returned_fonds.php
Газета по-українськи: http://gpu-ua.info/index.php?&id=217695&lang=rКлименко В. Лауреати. // "Україна Молода". № 037. 23.02.2008. http://www.ukrart.lviv.ua/premia2008.html


ТВОРЧІСТЬ ВІРИ ВОВК (невичерпний список)

ПОЕЗІЯ

“Юність” (Мюнхен, 1954)
“Зоря провідна” (Мюнхен, 1955)
“Елегії” (Мюнхен, 1956)
“Чорні акації” (Мюнхен, 1961)
“Любовні листи княжни Вероніки до кардинала Джованні-Баттісти” (Мюнхен, 1967)
“Каппа Хреста — Kappa Crucis” (Мюнхен, 1969)
“Меандри” (Ріо-де-Жанейро, 1979)
“Мандаля” (Ріо-де-Жанейро, 1980)
“Жіночі маски” (Ріо-де-Жанейро, 1993)
“Молебень до Богородиці” (Ріо-де-Жанейро–Женев, 1997)
“Писані кахлі” (Ріо-де-Жанейро, 1999)
“Віоля під вечір” (Київ, 2000)
“Поезія” (Київ, 2000) — підсумкова книга, до якої ввійшли всі раніше видані збірки разом із додатковими, що вперше в ній друкуються і детальний список яких знаходиться на Веб-сторінці “Список використаних видань і відповідних copyrights ©”.

ПРОЗА

“Леґенди” (Мюнхен, 1954)
“Казки” (Мюнхен, 1956)
“Духи й дервіші”, повість (Мюнхен, 1956)
“Вітражі”, повість (Мюнхен, 1961)
“Святий гай”, оповідання українською та португальською мовами (Ріо-де-Жанейро, 1983)
“Карнавал”, оповідання (Ріо-де-Жанейро, 1986)
“Проза” (Київ, 2001), підсумкове видання, до якого — крім раніше вже опублікованих творів — увійшло чимало оповідань, що появилися були в еміґраційній періодиці, як також таких, що вперше друкуються у цій книзі.

ТЕАТР

“Смішний святий” (Нью-Йорк, 1968)
“Триптих до циліндрових картин Ю. Соловія” (Ріо-де-Жанейро, 1982)
“Іконостас України” (Ріо-де-Жанейро,1988; Київ, 1991)
“Вінок троїстий” (Ріо-де-Жанейро, 1991)
“Казка про вершника” (Ріо-де-Жанейро, 1992)
“Зимове дійство” (Ріо-де-Жанейро, 1994)
“Весняне дійство” (Ріо-де-Жанейро, 1995)
“Настася Чагрова” (Київ, 2001)
“Козак Нетяга” (Київ, 2001)
“Крилата скрипка” (Київ, 2001)
“Театр” (Київ, 2002) — підсумкова книга, до якої ввійшли всі раніше видані драми разом із додатковими, що вперше в ній друкуються.

ПЕРЕКЛАДНІ ВИДАННЯ

“Antologia da literatura ucraniana”, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1959)
“Lendas ucranianas”, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1959)
“Relógio solar” (Ріо-де-Жанейро, 1964) — переклади власних творів португальською мовою.
“Зелене вино” (Нью-Йорк, 1964) — антологія модерної португальської та бразилійської поезії.
“Girassol. Antologia da Moderna Poesia Ucraniana”, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1966)
“Ґітанджалі”, Рабіндранат Тагор, з англійської мови (Мюнхен, 1966)
“Благовіщення Марії”, Поль Кльодель, драма, з французької мови (Мюнхен, 1968)
“Верхів’я Мачу Пічу”, Пабльо Неруда, поема, з еспанської мови (Мюнхен, 1970)
“Galos bordados. Contos ucranianos”, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1972)
“A canoe no mar. Contos ucranianos”, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1972)
“O Cântaro. A nova arte ucraniana” (Ріо-де-Жанейро, 1973) — антологія модерної української поезії португальською мовою.
“Гостина старої дами”, Фрідріх Дюрренмат, п’єса, з німецької мови (Мюнхен, 1974)
“Чотири драми”, Федеріко Ґ. Льорка, з еспанської мови (Нью-Йорк, 1974)
“Der Baum. Ukrainische Kunst Heute (anthologie)”, антологія поезій німецькою мовою (Ріо-де-Жанейро, 1975)
“Viburno rubo. Antologia da literatura ucraniana dos seus princípios até 1950”, антологія поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1977)
“Шість віршів”, Шарль Бодлер, з французької мови (Штутґарт, 1978)
“Fabulas”, Григорій Сковорода, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1978)
“O sohno”, Тарас Шевченко, поема “Сон” португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1980)
“Moises”, Іван Франко, поема “Мойсей” португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1981)
“Cruz de pedra”, Василь Стефаник, “Кам’яний хрест” португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1982)
“Don Juan”, Леся Українка, драма “Камінний господар” португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1983)
“Contos populares ucranianos”, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1983)
“Sombras dos ancestais equecidos”, Михайло Коцюбинський, “Тіні забутих предків” португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1985)
“Renovos de mitos”, Віра Вовк, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1986)
“Cancioneiro de natal”, збірка колядок португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1988)
“Marussia”, Марко Вовчок, “Маруся” португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1988)
“Cânticos da primavera”, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1989)
“Jarra Eslava”, Богдан Ігор Антонич, збірка поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1989)
“Dia verde”, Василь Голобородько, збірка поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1991)
“Asas”, Іван Драч, збірка поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1993)
“Colméia – O Grupo de Nova York”, антологія поезій Нью-Йоркської Групи, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1993)
“Signos”, Мукола Воробйов, збірка поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1994)
“O caminho”, Валерій Шевчук, проза португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1995)
“O fogo sagrado”, Ігор Калинець, збірка поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1997)
“Luzes na agua”, Ліда Палій, “Світла на воді” португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1997)
“O castiçal”, Василь Симоненко, Іван Світличний і Василь Стус, португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1998)
“Rio montes”, Софія Майданська, збірка поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1998)
“Estórias”, Мукола Вінграновський, оповідання португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1998)
“Solo na flauta”, Ірина Жиленко, збірка поезій португальською мовою (Ріо-де-Жанейро, 1999)

Роман Бабовал, 2002.

© Віра Вовк — авторка віршів.
© Роман Бабовал — упорядник Віртуальної Антології і редактор Web-сторінки.

http://users.belgacom.net/babowal/wowk_00.htm

Примітка від упорядника

Упорядковуючи Web-видання вибраної поетичної творчости Віри Вовк — в рамках редаґування цієї “Віртуальної антології поезії Нью-Йоркської Групи” — я покористувався її творами, що появилися окремими збірками і книгами у многих видавництвах, так на Заході, як і в Україні, від 1954-ого до 2000-ого років. Нижче подаю точний і (сподіваюся) вичерпний список (разом із copyright - застереженими правами) книжкових видань, в яких друкувалися вірші, що відтворені в цій Інтернет-публікації. З огляду на мінливість у часі авторських текстів, вірші, що передруковані на цьому сайті, походять із останнього видання поетки (“Віра Вовк. Поезії”, В-во Родовід, Київ, 2000). Однак, слід тут зазначити, що єдиною власницею copyright прав є не хто інша, як Віра Вовк, і лише вона одна, оскільки жодне видавництво не закупило цих прав, про що свідчить відсутність — звиклої на Заході — © примітки видавництв у книгах. До речі, в тотожній ситуації “власників” перебувають всі інші автори, які фіґурують у цій Антології.

Роман Бабовал, 2002


Збірка поезій Юність (1954)
© В-во “Молоде Життя”, Мюнхен, 1954
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перевидання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Зоря провідна (1955)
© В-во “Молоде Життя”, Мюнхен, 1955
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перевидання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Елегії (1956)
© В-во “Українське Видавництво”, Мюнхен, 1956
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перевидання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Чорні акації (1961)
© В-во “На Горі”, Мюнхен, 1961
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перевидання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Любовні листи княжни Вероніки до кардинала Джованні-Баттісти (1967)
© Журнал “Сучасність”, Мюнхен, ч. 8, серпень 1966
(надруковано першу половину збірки — до вірша “прийміть ці мої листи,”).
© В-во “На Горі”, Мюнхен, 1967
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — остаточне видання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Каппа хреста (1969)
© В-во “Сучасність”, Мюнхен, 1969
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перевидання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Меандри (1979)
© Віра Вовк, Ріо-де-Жанейро, 1979
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перевидання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Мандаля (1980)
© Віра Вовк, Ріо-де-Жанейро, 1980
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перевидання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Жіночі маски (1994)
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перше видання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Молебень до Богородиці (1995)
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перше видання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Писані кахлі (1999)
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перше видання у книзі “Віра Вовк. Поезії”

Збірка поезій Віоля під вечір (2000)
© В-во “Родовід”, Київ, 2000 — перше видання у книзі “Віра Вовк. Поезії”
© Віра Вовк — авторка віршів.
© Роман Бабовал — упорядник Віртуальної Антології і редактор Web-сторінки.

http://users.belgacom.net/babowal/wowk_src.htm


"Поетична ідіома Віри Вовк дійсно модерна. Без жодних мовних трюків, без жодних мовних прикрас. Вона проста й безпосередня, але така нова й така своєрідна, що, читаючи, не можна обминути почуття захоплення, яке й має створювати справжня поезія". - Богдан Рубчак.

"Для Віри Вовк - людини й поета - органічне постійне відчуття внутрішнього кровного зв'язку з Україною, відчуття себе українкою - на кожному світовому терені, яким би прекрасним він не був і як комфортно вона не почувала б себе там". - Михайлина Коцюбинська.

http://www.rodovid.net/u_page_b_poez.html


Україна має отримати премію Нобеля

Німцям подобається Валерій Шевчук

”Сфотографуйте мене так, щоб я була гарна, як рабиня Ізаура”, — просить фотографа ”ГПУ” 82-річна Віра Вовк, українська письменниця із Бразилії.

Із Ріо-де-Жанейро до Києва вона приїхала на вручення Шевченківської премії. Гостює у директорки видавництва ”Родовід” Лідії Лихач на Лютеранській. Господарів удома немає. Письменниця запрошує до вітальні. Сідає на канапу біля круглого журнального столика. Випрямляє спину, руки складає на колінах.

На урочистостях у Національній опері ви пообіцяли з грошей премії створити фонд для перекладачів української літератури світовими мовами.

— Україна має намагатися отримати премію Нобеля. Мені дивно, що Шевченківський комітет не висуває на неї своїх кандидатів. Із сучасних письменників цього можуть досягти Оксана Забужко, Софія Майданська, Ігор Римарук. Мені важко знайти в Бразилії тексти молодшого покоління. Якщо хтось із них цікавиться перекладами, хай присилає мені свої книжки для ознайомлення. Але я перекладаю лише португальською і німецькою. А треба, щоб їх могли прочитати англійською, французькою, іспанською, італійською. Аби легше було читати в нобелівському комітеті — шведською. Бо німецьку через Другу світову не дуже люблять. А Португалія — європейська провінція. Вони самі вперше отримали Нобеля з літератури лише 10 років тому.

Себе вважаєте передусім письменницею чи перекладачем?

— Я ніколи не хотіла бути перекладачем. Просто треба було комусь про ту Україну розповісти. Першою була антологія української літератури, видана 1959-го в Ріо-де-Жанейро. У місті Куритиба жила португаломовна поетеса Олена Колодій. Я перекладала дослівно, а вона вже гарною португальською. До кінця праці Олена не дожила, і мені самій довелося опанувати літературну мову.

Португальська гарна на слух. Але вона довша — у ній багато прийменників ”ди”, ”да”, замість яких в українській мові маємо відмінки. Як почну ”Отченаш” молитися — я вже давно скінчила, а вони ще до половини не дійшли.

Як із любов’ю до книги в Бразилії?

— Коли побувала у Львові на книжковому ярмарку, була захоплена відвідувачами: це прямо голод на книжку. У Бразилії люди віддають перевагу танцям, музиці. Вони особливий народ, їм не треба літо працювати, аби зиму пережити. Миску рису і якогось банана тобі кожен дасть. Ріо — небезпечне місто, дуже багато прошаків. Там щодня гине людей більше, ніж на війні у В’єтнамі. Нещодавно перед моїм будинком убили 14-річного хлопця, він торгував наркотиками. Спочатку я подумала, що це стріляють петардами на футболі.

Тим бразильцям, які читають, із української літератури що найбільше подобається?

— Особливо — ”Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського. Містичний світ цього твору близький бразильцям, бо вони, як і гуцули, мають багато всіляких вірувань. У їхньому фольклорі є свої мавки, чугайстри. Натомість німцям більше подобається Валерій Шевчук: герой його оповідання ”Хмари” пан Твардовський дуже нагадує Фауста.

Через університет мені вдалося заповнити усі бібліотеки Бразилії українськими книжками.
Коли вперше відвідали Україну після еміграції?

— У середині 1960-х. Я слухала курс із німецької літератури у Колумбійському університеті Нью-Йорка. І довідалася, що якісь люди поїхали до України і повернулися живі. У мене засвітилися очі. Я мала німецьке громадянство, їхала як турист. У Києві познайомилася з родиною Світличних, Іваном Драчем, Дмитром Павличком, Ліною Костенко, Миколою Лукашем. Василь Стус писав мені навіть із заслання. Із Іваном Світличним теж дуже довго листувалися.

За незалежності не було бажання повернутися?

— Було, але це неможливо: за які гроші я мала би жити? У Бразилії все-таки є своя велика бібліотека, маю там пенсію. Якби я переїхала сюди, втратила би її. Щороку на день мого народження мушу підписувати у бразильському університеті папери про те, що я ще живу. Інакше у мене відібрали би пенсію. Усі видання української літератури у моєму перекладі вийшли власним коштом. Сама їх оплачувала і розсилала по світу.
Взагалі, я дуже старосвітська. У мене немає комп’ютера, телевізора, радіо. Я тільки читаю книжки, пресу, пишу. Як є вільний час, граю на фортепіано. А всі ці сучасні ”відьмарства” — то не моя парафія, — сміється.

В Україні нині популярний бразильський письменник Пауло Коельйо.

— Але Бразилія має кращих письменників — Карлос Дромодендраде, Мануель Бандейра. Коельйо я не люблю. Він має надзвичайний успіх, бо грає на всілякій містиці. Серйозні письменники з того сміються. Справжня література не може бути легкою. А він пише бестселер за бестселером, бо з того живе, і дуже непогано живе. Маю подругу, яка покинула справжню літературу задля кількох порнографічних романів. Вона каже: я собі зароблю грошей, щоб потім писати серйозну літературу. Але мені здається, що це нечесно.

1926, 2 січня — Віра Вовк (справжнє прізвище — Селянська) народилася у Бориславі на Львівщині в родинні лікаря й археолога
1939 — родинна емігрує до Німеччини. У Дрездені закінчила середню школу. Студіює германістику, музикознавство та славістику в університетах Тюбінґена і Мюнхена
1949 — переїздить із матір’ю до Бразилії
1952–1996 — працює на кафедрі германістики університету Ріо-де-Жанейро
1954 — побачили світ перша поетична збірка ”Юність”, книга прози ”Легенди”, за п’ять років входить до Нью-Йоркської групи українських поетів
1966 — уперше відвідала радянську Україну
2008 — лауреат Шевченківської премії за книги: ”Поезії” (2000), ”Проза” (2001), ”Спогади” (2003), ”Сьома печать” (2005), ”Ромен-зілля” (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою.

Незаміжня, живе в Ріо-де-Жанейро. Помешкання має на 7-му поверсі багатоповерхівки. Коли від’їжджає, свого кота залишає сусідці з 12-го.

Іван СТОЛЯРЧУК

Коментарі відвідувачів

1. Сергій (Київська обл.) 29.03.2008 8:59

Приклад мужності, гідності та працездатності наших земляків просто вражає. Людині не потрібен приймач, телевізор, комп'ютор, а просто треба було розповісти про ту Україну, майже руїну, за яку ніхто не хоче і згадувати, як саме виживають, працюють та пишуть книжки наші поодинокі поети та письменники. Де мовою спекулюють на кожному кроці, що нам хтось там десь заважає бути гідними, вивчати рідну мову, і таке інше. Хочу побажати чудовій письменниці міцного здоров'я, довгих років життя, та творчої наснаги. Дякую Вам за те, що Ви зробили, та ще зробите для України.

2. Бука (Київ) 31.03.2008 0:26
як звати кота і скільки йому років?:)

3. Бука (Київ) 31.03.2008 0:28
а ще я дивувалася, звідки Віра Вовк настільки добре знає і чому так любить оперу. виявляється, це професійне. Не знала, дякую!

4. автор (ГПУ) 31.03.2008 13:36
кота звати Коць, йому більше 10-ти років

5. Бука (Київ) 31.03.2008 16:19
дякую:)

Газета по-українськи: http://gpu-ua.info/index.php?&id=217695&lang=r


Вірш зі збірки "Юність" (1954).

На довгих косах срібні зорі
І срібний місяць на чолі ..
Мені ти снишся винозора,
З ласкавим усміхом своїм.

Колись ти бігала весела
З вінком ромену і пісень,
Здавалося квіткам і зелам,
Що ти — весняний білий день.

Тепер далеко за морями
Твоя голівка запашна,
І ніч, і день — тобі лиш рями,
... І — літо вже твоя весна ...


Создан 20 июн 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні