ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

 
 

ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

Тарнавський Р., Микулич О. Церква св. Анни (Борислав-Волянка). Історія та сучасність. 100 років. – Борислав, 2002. – 114 с., іл. Продовження 3.



Продовження 3.

Після проведеня поточного ремонту механізму годинника, та встановленя четвертого циферблату на вежі-шпилі, (його виготовили на Бориславському експериментальному ливарно-механічному заводі) внизу на внутрішній лівій стінці шафи механізму, зроблено напис: “27.ІV.1994 Пущено в хід. Заяць Т. Олексин М.”.
Зліва, від церкви, у 1994 р. побудовано каплицю. Фігура Матері Божої, яка знаходиться на території храму, закуплена у Львові, а виготовлена з білого каменю майстром з с. Демні Миколаївського району Львівської області. Оздоблення каплиці виготовив мразничанин Василь Барабаш.
У 1994 р.? на території храму, з правої сторони, при вході, було збудовано дзвіницю. Проектував її архітектор Володимир Гнатюк. Будували її з червоної цегли сім’ї та родини: Стефанії Чех, Вороняків, Кармазиних, Просяновських та інших їм допомагали також деякі парафіяни. У 1996-1997 рр. для у церкви виготовлено три трони бориславцем Михайлом Фецяком, який в 2002 р. також виготовив запрестольний іконостас.
Службу Божу у неділю о. Роман Василів спершу відправляв один раз о 10 годині, а згодом два рази: о 8 год. та о 10 год. Відправлялися також дитячі Богослужіння.
Хоча більшість церковної громади перейшла на греко-католицький обряд, частина громади продовжувала сповідувати православ’я. Через те не один рік тривали міжконфесійні судові справи навколо церкви Св. Анни. А почалося все з того, що невелика група православних, яких очолила Ольга Грабаня, почали домагатися у всіх можливих судових і владних інстанціях, щоб храм передати православній громаді. Так Рада у Справах Релігії при Раді Міністрів Української РСР видала Грабані О. І. довідку від 26 грудня 1991р. пр те що: “…Рада в справах релігій при Кабінеті Міністрів України отримала 57 листів, з клопотанням про повернення церкви святої Анни громаді УПЦ. По цьому ж питанню було прийнято 34 делегації віруючих”.
Уповноважений Ради в справах релігій по Львівській області Ю. Решетило направив лист Грабані О. І. від 23.01.1992 р. в якому повідомляв: “На Ваш усний запит повідомляємо, що протягом 1990-1991 років до апарату поступило понад 50(п”ядесят) усних і письмових звернень віл представників громади УПЦ про передачу церкви св. Анни у власність. Однак, ці прохання не можуть бути задоволені тому, що вказана культова споруда передана у власність громаді УГКЦ в місті Бориславі, про що Вам неодноразово усно і письмово повідомлялось”.
Рішенням голови Львівської обласної Ради народних депутатів від 15.11. 94 р. № 264 було таким, що у зв’язку з тим, що релігійна громада УГКЦ міста Борислава, вул. Володимира Великого, 45а становить 7000 осіб і богослужіння в церкві проводиться у дві зміни, а релігійна громада Української Православної Церкви Київський Патріархат (УПЦ КП) м. Борислава, яка претендує на церкву Св. Анни, є малочисельною і становить 50 осіб, то церкву надати громаді УГКЦ, а релігійній громаді УПЦ КП надати будинок цивільного призначення для реконструкції і використання його під храм, а також земельну ділянку для будівництва нового храму з обумовленням сприяння Бориславської міської Ради народних депутатів і її виконкому релігійній громаді УПЦ КП у наданні матеріальної допомоги в реконструкції та будівництві храму. Але й цього виявилося недостатньо, тому православна громада неодноразово зверталася до судових інстанцій влючаючи: рішення Вищого Арбітражного Суду від 26.06.1992 р., рішення колегії Львівського облсуду від 22.04.1994р., резолюцію Президента України через міністра Юстиції України Онопенка В.В. від серпня 1994 р.та резолюцію Президента України від лютого 1995 р., Тернопільського облсуду від 16.05.1996 р., Ухвали Верховного Суду України від 26.06.1996 р., Волинського облсуду від 12.12.1997 р., які виносили рішення на користь УПЦ КП.
Але на користь громади УГКЦ Св. Анни були винесені позитивні рішення: розпорядження голови Львівської обласної державної адміністарції від 27.08.1996 р. за № 837, Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 01.04.1998 р. за № 6-47 к 98.
Щоб вирішити цей вкрай важливий міжконфенсійнеїий спір між УГКЦ та УПЦ КП щодо використання споруди храму Св. Анни міська рада своїм рішенням від 22 вересня 1998 р. прийняла рішення про передачу колишнього приміщення СШ № 4 по вул. В. Великого, 92 для переобладнання під храм Св. Анни. Аналізуючи це рішення можна прийти до висновку, що рішення було прийняте поспішно не враховуючи деякі аспекти цієї справи. Адже будівля належала до відділу освіти і немогла бути передана під культову споруду, так як вона виконувала функції навчального закладу. Саме це рішення було прийняте депутатами Бориславської міської ради під тиском тодішнього керівництва міста. Не враховано було також і думку та протести місцевих жителів. З іншої сторони це дало позитивний резонанс – було погашено міжконфесійний конфлікт, який тривав багато років. Освоєння цієї будівлі йде надзвичайно повільно, немає коштів, щоб повністю переобладнати під храм, хоча проект виготовлено.
Варто зазначити, що тодішє керівництво Борислава в напрямку релігійного відродження на нашу та громадську думку допустили ряд сутєвих помилок. В середині 90-х рр. по вул. Коваліва в районі житлового масиву парафіяни церкви Св. Анни встановили та освятили великий дерев’янний Хрест на місці якого в майбутньому планували спорудити дочірний храм. Це зумовлено було відсутністю храму в такому густозаселеному житловому масиві. Однак місцева влада згодом мотивуючи економічним розвитком Борислава це місце надала під будівництво торгівельного ринку, платної автостоянки та автозаправки. Саме в цьому місці ця будівля мала б вигляд церковної споруди. Натомість було виділено земельну ділянку в іншому місці поруч з Житлово Експлуатаційною Конторою по вул. Коваліва. В даний час на цьому місці проводиться будівництво релігійного Катехичного Центру з молитовною каплицею.
Відповідно до рішення виконкому Бориславської міської ради від 27 серпня 1998 р. Бориславському деканату УГКЦ було виділено у безкоштвне користування триповерхову будівлю колишнього санаторію-профілакторію “Бескид”, по вул. Висока 1, загальною площею 811 кв.м., з земельною ділянкою 5653 кв.м. для облаштування там монастирської обителі монастиря Св. Теодора Студита. Але згодом це рішення було відмінено, довгий час будівля пустувала, 28 квітня та 25 липня 2000 р. виставлялась на продаж на аукціон і 9 лютого 2001 р. вона була продана баптиській громаді. Так само будинок колишньої Християнської Громади міста по вул Шевченка, 97 також в 2001 р. був переданий баптиській громаді міста.
Оскільки громада церкви Св. Анни УГКЦ є найчисленнішою, то щонеділі у храмі правиться три Служби Божі о. Романом Василівим і сотрудником храму о. Петром Підлубним, о 7. 30 год., о 9. 00 год. та о 11. 00 год.
Отець Петро Підлубний, син Степана та Анни (з дому Гусак), народився 3 червня 1968 р. в селі Великі Чорнокінці Чортківського р-ну, Тернопільської обл. Світська освіта – Львівський політехнічний інститут. У 1995 р. закінчив Івано-Франківський Теологічно-Катехетичний Духовний інститут за спеціальністю “Богословіє”. Одружився 25 листопада 1995 р. з Марією, з дому Варгас. У 1997 р. закінчила катехитичні курси в Дрогобицькому Катехетичному інституті, а згодом в 2000 р. Львівський Національний Державний університет ім. І. Франко, біологічний факультет, вчитель біології-хімії. Діти: дочка Христина 1997 р. н., син Василь 1998 р. н., син …? 17 грудня 1995 р. прийняв дияконське свячення, а 3 березня 1996 р. прийняв єрейське свячення з рук ординарія Самбірсько-Дрогобицької єпархії Єпископа Кир Юліана Вороновського. З березня по жовтень 1996 р. душспатерював на парафіях Дрогобича. 3 жовтня 1996 р. призначений сотрудником на парафію храму Св. Анни Борислав-Волянка. 4 жовтня 1996 р. о. Петро Підлубний відправив в храмі Св. Анни першу Святу Літургію. З листопада 1996 р. у храмі почали служити три Літургії. У 1997-98 р. о. Петро Підлубний навчався та працював над магістерською працею: “Новизна Заповіту в пророка Єремії 31.31-33” в Католицькому університету Любліна (Польща) ім. Іоана Павла ІІ і отримав ступінь магістра. У 1998-2000 рр. навчався на вищих леценціатських студіях в Люблінському університеті по спеціальності “Практичне пасторське богослів”я”. 14 червня 1996 р. в звязку з святкуванням 400 ліття Берестейської Віднови Єдності Української Церкви із Вселенською всечесніший отец Петро Підлубний був нагороджений ювілейним нагрудним Хрестом.
У 1998 р. о. Петро засновник та організатор осередку “Українська Молодь Христові” Борислава, сучасна назва УМХ “Молодіжне братство”, голова Василь Хомин, яким і опікується отець-катехит Петро Підлубний. В це молодіжне братство входить бл. 30 молодих осіб. Братство регулярно проводить відпочинкові та навчальні вишколи (поїздки по відпустових місцях нашого краю та за кордон, молодіжні табори відпочинку, так звані “серепти”). Цього ж року у Бориславі було створено Катехитичний осередок, для співпраці державних установ (освіти) з церквою, о. П. Пудлубного було обрано головою Бориславського Катехитичного осередку, а його заступником було обрано Орисю Лабанців.
Починаючи з 1989 р. при храмі Св. Анни діє церковний хор під керівництвом дяка регента Миколи Когута (з Дрогобича), з літа 1996 р. регентом хору стає Євген Шульц, який в 1997 р. закінчив регентсько-дяківську школу при катедральному соборі Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі.
В 1996 р. в храмі створено молодіжний хор, керівник Антоніна Кшишовська.
Раз на тиждень в храмі Св. Анни відправляється Служба Божа за Здоров”я та всяке прощення для вчителів, дітей та їхніх батьків, так звана Шкільна Свята Літургія.
З 1997 р. в храмі Св. Анни діють два Братства: Апостольської молитви, Неустанної Матері Божої. З травня по жовтень два рази в місяць, а з жовтня по травень один раз в місяць – остання п’ятниця місяця відбуваються нічні чування (молитви).
З 1999 р. при храмі Св. Анни діє Недільна Катехитична школа, яка з 1999 по 2000 рр. діяла при Бориславській державній гімназії, а з 2000 р. по даний час при СШ № 7 Борислава.
З початку 90-х років в місцевому часописі “Нафтовик Борислава” та радіоредакції “Слово” періодично друкуються статті та звучать передачі релігійної та виховної тематики. В цих виступах беруть також участь члени “Молодіжного братсва”.
Ще 15 травня 1848 р. у Галичині було скасовано панщину. У ХІХ ст. з нагоди цієї події майже у кожному селі Галичини були встановлені памятні знаки Хрести Свободи. Однак, більшість з них, були зруйновані радянською владою, в тому числі й у Бориславі. До 150 річчя святкування цієї події з ініціативи Олега Микулича вирішено було відновити зруйнований памятний знак. Ним було виготовлено проект-реконструкцію памятного знаку і за підтримки Українського товариства охорони пам’яток історії та культури м. Борислава (голова Роман Тарнавський), цей памятний знак було відновлено. Виготовлений з бетону, (майстер Євген Шуст), і встановлений за кошти бориславських парафіян та спонсорських допомог підприємств та підприємців міста.
17 травня 1998 р., по вул. Модрицькій при численній бориславській громаді відбулося урочисте відкриття та освячення відновленого пам’ятного знаку Хреста Свободи за участю Владики Юліяна Вороновського Єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії та священнослужителів Бориславського деканату.
9 травня 1999 р. в свято “День Матері”, з благословенням пароха о. Р. Василіва, з храму Св. Анни відбула група парафіян на прощу “Грушів-99”.
На початку червня 1999 р. в Польщі перебував Святійший Отець Іван Павло ІІ. На зустріч з ним відбула група прочан з храму Св. Анни в кількості 47 осіб під керівництвом духовного наставника о. Андрія Якубіва.
11 липня 1999 р. в храмі Св. Анни відбулася соборова урочиста Літургія з нагоди 10-ї річниці відкриття цього греко-католицького храму. На ювілейну подію прибуло вісім священиків з інших парафій. Окрім головного винуватця торжества- бориславського декана о. Романа Василіва і о. Петра Підлубного, у святковому Богослужінні взяли участь синкел Роман Войцехівський і о. Михайло Підлубний із Стрия, трускавецький декан о.Петро Івасівка, отці: Володимир Лужецький із Стебника, Андрій Якубів із Попелів, Любомир Митник із Губич, Ярослав Химин із Тустанович, Володимир Будзян із Дережич.
Багато добрих слів прозвучало цього дня і на адресу о. Романа, і всієї церковної громади, найбільшої в Бориславі. На цю урочистість прибула також і мати Романа Василіва, яка проживає в с. Лисовичі на Стрийщині. Усім – і обом священикам, і громаді, і неньці отця Романа – звучало “Многая літа”.
На початку грудня 1999 р. в міському кінотеатрі “Каменяр” відбувся фестиваль релігійної пісні у виконанні церковних хорів Борислава. Вступне слово виголосив бориславський декан о. Р. Василів. На закінчення фестивалю виступив хоровий колектив храму Св. Анни (диригент Євген Шульц). З великим піднесенням сприйняв зал у його виконні пісню “Пречистая Діва”, а також “Святий Боже”, “Як сильний, славний”, за що нагородив хористів бурхливими оплесками. На завершення фестивалю о. Роман Василів вручив кожньому дирегентові і в його особі хоровому колетивові грамоти за підписом Владики Юліана Вороновського, а також Ікони Різдва Христового.
29 грудня 1999 р. Бориславська міська рада прийняла рішення про передачу у власність громади Св. Анни квартири № 1 в будинку № 49 по вул. В. Великого (колишньої римо-католицької плебанії).
До 2000-ліття Різдва Христового у Бориславі проводилися масові святкування під гаслом “Бог і Україна”, які надовго запам’ятаються багатьом бориславцям.
2 січня 2000 р. в м. Трускавці, на сцені санаторію “Мир” відбувся конкурс хорів міських парафій Самбірсько-Дрогобицької єпархії, присвячений 2000 ліття Різдва Христового. Перше місце було присуджено хоровому колективу церкви Св. Анни м. Борислав, диригент Антоніна Кшишовська. Про це свідчить диплом, що знаходиться на хорах храму. У ньому сказано: “Диплом. За участь у фінальному турі єпархіального конкурсу церковних хорів нагороджується хор церкви Св. Анни м. Борислав (дир. Антоніна Кшишовська). Печатка. Підпис + Юліан Вороновський Єпископ Самбірсько-Дрогобицький”.
9 січня 2000 р. у приміщені міського кінотеатру “Каменяр” відбувся Різдвяний концерт “Радуйся, земле, Син Божий народився”. Одним із учасників святкового концерту був хор храму Св. Анни.
8 лютого 2000 р. у Бориславі по вул Грущевського 26, у колишньому дитячому садку № 7 відбулося урочисте відкриття міжнародної католицької організації “Карітас” (“Caritas”), що в багатьох країнах світу допомагає бідним і знедоленим. Міський осередок цієї благодійної організації щодня забезпечує безкоштовними обідами до 60 осіб. Службу Божу та освячення приміщення міського “Карітасу” провели Єписком Самбірсько-Дрогобицький Юліан Вороноавський та священики УГКЦ Борислава. Адміністратором-організатором було призначено о. Михайла Олексяка,, пароха храму Св. Петра та Павла смт. Східниця, який передчасно помер у літку 2002 р.
12-13 лютого 2000 р. у Бориславі з нагоди 2000-ття Різдва Христового в храмі Св. Анни Бориславського деканату відбулися урочиста ювілейна Свята Літургія за участю правлячого Архиєрея Єпископа Юліана Вороновського, а також 10-ти священиків Бориславського деканату та м. Дрогобича. Після закінчення Світої Літургії Юліан Вороновський відзначив церковними нагородами священиків Бориславського деканату: декана о. доктора Романа Василіва – нагрудним Хрестом із прикрасами; сотрудника-катехита о. Петра Підлубного – Набедриником; о. Любомира Митника – пароха Борислав-Губичі – Набедреником; а о. Володимиру Пудзану, пароху с. Дережичі та о. Андрію Якубіву, пароху с. Попелі було надано титул протієрея.
В цей же день, у міському кінотеатрі “Каменяр”, відбувся великий святковий концерт, вечір духовності, який провели: міський відділ культури та деканат УГКЦ міста Борислава.
13-14 травня 2000 р. відбулася проща у с. Грушів, у якій взяли участь сотні священиків і тисячі прочан. 110 молодих прихожан із бориславського деканату пішки вирушили на прощу. Окрім відправ Святих Літургій, молебнів, акафісту і молитов, виголосили проповіді: Владика Любомир Гузар - помічник Глави УГКЦ Мирослава Івана Кардинала Любачівського, Єпископ Кир Юліан Вороновський, перший в Україні доктор богослов”я, віце-ректор Львівської духовної семінарії Святослав Шевчук, Єпископ Греко-католицької Церкви із Тернополя Михаїл Саприга. Також відбулась мистецька програма, у якій взяли участь дует “Писанка”, ансамбль “Верховина”, хори “Відлуння”, “Софія” та молодіжний хор із м. Сколе, театр “Благовіст”.
У відпустовому місці селища Зарваниця, Тернопільської області, з нагоди 2000- ліття Народження Ісуса Христа, 22-23 липня 2000 р. відбулися урочистості та святкові літургії, в яких взяли участь тисячі людей з України та прочани з інших країн. Серед них були присутні парафіяни бориславського деканату. Забезпечення перевезення прочан із храму Св. Анни, Губич та Тустанович відбулося декількома автобусами. Варто додати, що бориславська молодь, ще раніше долучилася до колони прочан із Дрогобича, які вирушили до святої Зарваниці пішки, від церкви Св. Трійці. Бориславці, що побували в Зарваниці, а серед них було понад 80-ть молодих людей, повернулися із прощі духовно оновленими, ніби осяяні тим животворним світлом, що випромінює це святе місце.
15.08-15.09.2000 р. у Бориславському істрико-краєзнавчому музеї проходила виставка “Ікона на склі”, художника Володимира Луканя, присвячена 2000 –літтю Різдва Христового.
14 грудня 2000 р. у Львові помирає Глава УГКЦ Мирослав Іван Кардинал Любачівський. 20 грудня вірні УГКЦ в тому числі парафіяни храму Св.Анни відпровадили в останню путь третього у цьому столітті Главу Церкви. Він знайшов вічний спокій у крипті собору Св. Юра у Львові поруч із Митрополитом Андреєм Шептицьким та Патріархом Йосипом Сліпим.
8 січня 2001 р. в міському палаці культури проводився великий Різдвяний концерт. Програма була різноманітною: вертепне дійство, коляда, хореографічні композиції, декламації та духовні пісні. З вітальним словом до присутніх виступив декан Борислава, доктор теології о. Роман Василів.
У нове третє тисочоліття християнства УГКЦ вступила під проводом уже нового Глави. Після смерті (14.12.2000 р.) Блаженнійшого Мирослава Івана, нею керує Блаженніший Любомир Гузар. Народився 26.02.1933 р. у м. Львові. Після Другої світової війни його родина опинилася на Заході. Навчався він спочатку у США, де отримав ієрейські свячення. Продовжував студії у Римі, завершені докторатом. Вступив до згромадження оо. Студитів, після чого Блаженнійший Йосип Сліпий призначив його архимандритом, висвятивши одночасно у 1977 р. на єпископа, вбачаючи в ньому свого майбутнього спадкоємця. У 1993 р. повернувся в Україну разом із спільною очолюваного ним студитського монастиря. Згодомм став першим Єпископом-Екзархом Києво-Вишгородським, але невдовзі, зважаючи на хворобливий стан Блаженнішого Мирослава Івана, Синод УГКЦ призначив Владику Любомира Гузара єпископом-помічником Глави УГКЦ. 28 січня 2001 р. у соборі Св. Юра, у Львові, відбулася інтронізація його вже як Глави Церкви. У цей же день Апостольський нунцій в Україні, Архиєпископ Никола Етерович проголосив, що Святійший Отець Іван Павло ІІ підніс Верховного Архиєпископа Львова Любомира Гузара до кардинальської гідності. Для львів’ян ця новина була тим більше прикметною, що одночасно було проголошено і про вивещення до кардинальської гідності також Мар’яна Яворського–Архиєпископа Львівського, латинського обряду, зверхника Митрополії Римо-Католицької Церкви в Україні. Він також народився у Львові 21.08.1926 р., навчання його у Львові і Кракові завершилося двома докторатами, тривалий час був секретарем Конференції католицьких єпископів Польщі, єпископом став 1984 р., а 1991 р. призначений першим за повоєнні роки Архиєпископом-Митрополитом Львівським.
За його участю в м. Бориславі по вул. В. Великого, на колишньому польському кладовищі, 7 червня 1998 р. відбулося освячення і відкриття римо-католицької каплиці Матері Божої Неустанної Помочі, яку обслуговують ксьондзи-редемптористи.
23 лютого 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ вручив АРхієпископам Мар”яну Яворському та Любомиру Гузару кардинальські відзнаки.
З Різдв’янним посланням до вірних звернувся Владика Юліян Вороновський, Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії: “Сьогодні, на порозі третього тисячоліття Різдво Господнє знову постає перед нами як велична і радісна подія, що сталася 2000 років тому. Вона започаткувала нову світлу епоху, нову еру в історії людства. Прихід Спасителя на землю не лише установив нові стосунки між Богом та людьми, а й також утвердив нові засади і підніс гідність знедолених, скривджених, смиренних й принижених, визначивши пріоритет блаженств. З приходом на світ Богочоловіка надія на спасіння стала для людства зримою і реальною …”.
У Дрогобичі при Катедральному соборі Пресвятої Трійці 18 лютого 2001 р. Преосвященніший Владика Юліян, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький видав звернення з нагоди беатифікаційного процесу Слуг Божих Єромонахів Северіяна Бараника, Якима Сеньківського та Віталія Байрака, ЧСВВ.
31 грудня 2000 р. грамотою за № 2000/1962 о.Тарас Коцюба був призначений відповідальним у справах беатифікації і канонізації мучеників єромонахів Северіяна Бараника, Якима Сеньківського та Віталія Байрака, ЧСВВ, у Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії. А 20 лютого 2001 р. у м. Трускавці Преосвященніший Владика Юліян видав декрет де було сказано: “ У зв’язку з початком процесу у справі беатифікації Слуг Божих єромонахів Дрогобицького монастиря оо. Северіяна Бараника, Якима Сеньківського та Віталія Байрака, Чину Святого Василія Великого, які загинули мученицькою смертю внаслідок репресій, заподіяних комуністичним режимом, зобов’язую усіх священиків і дияконів Самбірсько-Дрогобицької Єпархії у сугубій єктенії на Святій Літургії виголошувати окреме прохання: “Ще молимось Тобі, Господу Богу нашому, за прославу на Твоїх Святих Престолах ісповідників і мучеників за Христову віру та єдність із Святою Вселенською Церквою Твоїх вірних слуг єромонахів Северіяна, Якима і Віталія та інших Слуг Божих нашої Церкви, благаємо Тебе, Господи, вислухай нас грішних, що молимось Тобі, і помилуй”.
Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії уже декілька років працює над збиранням свідчень про мучеників УГКЦ – репресованих священиків, монахів, монахинь та мирян. Ще 21-22 квітня 1999 р. у Львівській Богословській Академії відбулася конференція “Християнське мучеництво – свідчення героїв Церкви”, де було розглянуто мучеництво з боку теологічного, канонічного, аскетичного, психологічного, історичного та духовного.
13 травня 2001 р. в селі Грушові, біля відпустового місця-церкви Пресвятої Трійці, де знаходиться криниця з цілющою водою відбулася чергова, щорічна проща та Святі Літургії, у яких взяли участь прочани бориславського деканату.
23-27 червня 2001 р. в історії України та усієї Християнської Церкви відбулася важлива історична подія. Вперше із своїм візитом 263-тій Глава Католицької Церкви Папа Римський Святіший Отець Іван Павло ІІ відвідав Україну. Це була 94 подорож Святійшого Отця країнами світу.
Кароль Войтила – майбутній Папа Римський – народився 18 травня 1920 р. у польському містечку Вадовіцах у родині Войтилів – Кароля і Емілії, (з греко-католицької родини Качоровських на Тернопільщині, її родина була змушена переселитися з Холмщини на рідну Тернопільщину). Його батько, поляк, був професійним австрійським військовим, підстаршиною, спершу служив у Галичині, потім у м. Лінці (Австрія), а вже згодом – у Вадовіцах (Польща), працював постерунковим поліцейським недалеко від с. Порохника, а мати, українка, займалася домашнім господарством. У сім’ї був ще один син Едмунд, на 14 років старший від брата, який народився в м. Лінці. 13 квітня 1929 р. померла їхня мама. Ця трагедія глибоко вразила малого Кароля, зранила його душу на все життя. 18 лютого 1941 р. помер батько Кароля. 21-річний хлопець повністю осиротів. Після закінчення навчання на теологічному факультеті Ягеллонського університету у м. Кракові 1 листопада 1946 р. його висвятили на священика, і невдовзі він поїхав навчатися до Рима. 30 червня 1948 р. він захистив дисертацію і отримав в Ангелікумі звання доктора Святої Теології. А після повернення до Польщі здобув також польський докторський диплом. Спершу душпастирював на парафії с. Нєговіць коло Бохні, згодом у м. Кракові. Займався науковою працею. Незабаром о. Кароль зайняв посаду керівника кафедри етики Католицького Університету в м. Любліні. 1958 р. о. Кароль Войтила був іменований Єпископом. 8 березня 1964 р. у Кракові відбулися урочистості, з нагоди піднесення Єпископа Кароля Войтили до гідності Митрополита. А ще через три роки – 26 червня 1967 р. – Папа Павло VI іменував його Кардиналом. 16 жовтня 1978 р., після смерті Папи Римського Івана Павла І, канонічним конклавом Кардиналів у Римі, Краківського Митрополита Кароля Войтилу було обрано Папою Римським, Главою Католицької Церкви.
23 червня 2001 р. у Києві, після привітання Президента України та Дипломатичного корпусу Святішого Отця Івана Павла ІІ, в Маріїнському палаці, відбулася зустріч з представниками культури, науки, політики і підприємництва.
24-25 червня Святіший Отець побував у Києві, де на летовищі “Чайка” відправив Святі Літургії за латинським та візантійським обрядами з участю понад 180 тисяч прочан.
Ще другого червня 1991 р. у м. Перемишлі (нині Польща), закінчуючи свою проповідь українською мовою у тодішньому костелі о.о. Єзуїтів (тепер катедральний собор Івана Хрестителя УГКЦ), Святійший Отець пообіцяв: “Якщо мені Бог дозволить колись приїхати до Львова, то буде більше української мови”. І це сталося.
26-27 червня Святійший Отець Іван Павло ІІ відвідав Львів. Першого дня Папа Римський на львівському іподромі відправив латинську Святу Літургію з участю близько 400 тисяч прочан, де було беатифіковано римо-католицького Архиєпископа Йосифа Більчевського та священика Зигмунда Гораздовського. Після цього освятив місце під побудову у Львові по вул. Стрийській Українського Католицького Університету.
А ввечері, у мікрорайоні Сихів, на площі перед новозбудованим греко-католицьким храмом Різдва Пресвятої Богородиці зустрівся з молоддю, до якої звернувся словами: “Слава Ісусу Христу! “Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного!” (Ів. 6, 68). Дорога молоде України, апостол Петро промовив ці слова, звертаючись до Ісуса, який представив себе народові як хліб, що зійшов з неба, щоб дати людям життя (пор. Ів. 6, 58). Сьогодні з радістю повторюю ці слова серед вас, і мало того, повторюю їх у вашому імені й разом із вами. …Дорога молоде, твій народ переживає тяжкий і складний перехід від тоталітарного режиму, що пригнічував його протягом стількох років, до нарешті вільного й демократичного суспільства. Свобода, однак, потребує сильного, відповідального й зрілого сумління. Свобода вимоглива, і в певний спосіб коштує більше, ніж неволя. … Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки – ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення. Зможете довести до кінця зобов’язуючі починання, іти проти течії, як, наприклад, щоб з довір’ям залишитись у своїй Батьківщині, не піддаючись мареву легкого щастя за кордоном. Тут потрібно вас, молодих, готових зробити свій внесок для поліпшення суспільних, культурних, економічних і політичних умов життя країни. Тут потрібно талантів, якими ви багаті, потрібно для майбутнього вашої землі, що має таке славне минуле.
Майбутнє України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Бог не забариться, щоб поблагословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині й суспільству, ставлячи спільне добро вище від особистих інтересів. … Дорога молоде! Дякую Богові, що дав мені радість зустрітися з тобою. Перед тим, як покинути вас, хочу додати останнє слово: любіть Церкву! Вона є вашою родиною й духовним храмом, живим камінням якого ви, молоді, покликані бути. … Нехай на цій дорозі вас супроводжує Пресвята Богородиця, яку дуже шанують на українській землі. Любіть Її і слухайте Її. … Христос буде вашою силою й вашою радістю. Дякую вам, дорогі друзі! Папа вас дуже любить і дивиться на вас, як на сторожів нової зірниці надії. Він складає подяку Богові за вашу великодушність, з любов’ю молиться за вас і від усього серця вас благословить. Слава Ісусу Христу!”
Зранку наступного дня Святійший Отець Іван Павло ІІ прибув на львівський іподром для відправлення Божественної Літургії за візантійським обрядом. Усі прочани голосно заскандували: “Вітаємо, вітаємо, … !”, “Україна любить Папу!”. Незважаючи на його насичену вівторкову програму, Святійший Отець був бадьорий. Коли папамобіль почав об’їжджати сектори, прочани знову і знову вітали Папу, дехто заплакав від радості, дехто вигукував: “Наша мрія здійснилася. Сталося чудо”. Через кілька хвилин приїхав Президент України Л. Кучма, то прочани почали кричати: “Україна любить Папу”. Коли глава держави йшов від авта до свого місця (цього разу він сидів не в окремому кріслі, а на дерев’яній лавці), поодинокі прочани почали свистіти, а дехто й закричав: “Ганьба!”. Натовп обурювався тим, що Президент приїхав після Папи. “Краще було, коли б він приїхав ще до нього”. Також люди були обурені на керівника держави через поганий соціально-економічний, культурний та політичний стан в Українській державі. Саме тоді до слухачів звертався ректор Богословської Академії Борис Гудзяк, закликаючи Президента нарешті визнати богослов’я як науку.
Всі українські Єпископи УГКЦ співслужили на Божественній Літургії. Серед них і Ординарій Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Кир Юліян Вороновський.
Під час Божественної Літургії Святійший Отець Іван Павло ІІ беатифікував 28 мучеників Української Греко-Католицької Церкви, зокрема, Єпископа Миколу Чарнецького та ще шістьох Єпископів, шістьох єпархіальних священиків, сімох ієромонахів, трьох монахинь і одного мирянина. “Як пшеничне зерно, кинуте в землю, вмирає, щоб дати життя колосу, так і вони пожертвували своїм життям, аби Божа нива приносила новий і щедрий врожай”, – сказав про нових Блаженних УГКЦ Святійший Отець. Беатифікація (у буквальному перекладі з латинської – “оголошення блаженним”) – обряд, під час якого урочисто оголошується, що та чи інша людина, яка прожила достойне або мученицьке життя, гідна називатися Блаженною. Після цього особа стає Блаженною – Святою для даної Помісної Церкви. Її ім’я назавжди вноситься до церковних календарів даної Помісної Церкви, пишуться ікони з її ликом, біля цих образів проказують молитви, ставлять свічки. Згодом, Блаженна особа може бути канонізована, тобто оголошена Святою для всієї Вселенської Церкви.
Серед беатифікованих Слуг Божих, синів та дочок Української землі, були у також і з Дрогобича: о. Северіан Бараник, о. Яким Сеньківський та о. Віталій Байрак.
Слуга Божий о. Віталій Байрак народився 24 лютого 1907 р. в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині в релігійній сім”ї. В 1922 р. поступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, активним організатором громадської роботи. 4 вересня 1924 р. вступив до монастиря оо. Василіан. Після новіціаяту у Крехові та підготовки при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) глибоко вивчав філософію та богослов”я. 26 лютого 1933 р. склав схизму (довічні обіти). Рукоположений на священика 13 серпня 1933 р. у Жовківському монастирі.
Свою першу Службу Божу відправив о. Віталій у рідному селі в присутності батьків, братів і сестер, родини й односельчан.
У Жовкві ієромонах В. Байрак докінчив свої студії та одночасно провадив парафіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також призначили заступником ігумена Жовківського монастиря, доручивши йому парафіяльну канцелярію. Він став провідником Марійської Дружини й очолив товариство Апостольства молитви гідної смерті. Увесь свій час і сили молодий монах віддав молитві й праці.
Незважаючи на свою зайнятість ієромонах Віталій виїжджав також на місії у різні місця Західної України. Багато жителів сіл Гадинківців, Пробожної, Товстенького, Чорнокінців, Колиндян, Косова пам”ятають його запальні й переконливі проповіді під час місій та реколекцій.
27 червня 1941 р., за волею настоятелів, ієромонах заступив замученого 29 червня 1941 р., під час першої більшовицької окупації, ігумена Дрогобицького Свято- Троїцького монастиря ієромонаха о. Якима Сеньківського. Будучи вже ігуменом Дрогобицького монастиря, о. Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність, став провідником тих же товариств, що й у Жовкві.
Після приходу радянських військ, 8 серпня 1944 р., в Борислав, з кінця цього ж року о. В. Байрак душпастирював у м. Бориславі.
Однак, такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 р. у Бориславі працівники Управління НКВС Дрогобицької обл. арештували ієромонаха о. Віталія Байрака (в миру – Володимира Васильовича Байрака). Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 р. брав участь у богослужінні в с. Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також “… написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре “Миссионар” за 1942 год”. – З особової справи В. В. Байрака в архіві МВС.
Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької обл. 13 листопада 1945 р. його було засуджено за ст. 54-10 КК УРСР до 8-ми років позбавлення волі у ВТТ з конфіскацією майна (якого у нього в дійсності не було).
Після сильного побиття у дрогобицькій тюрмі помер 16 травня 1946 р., як мученик за віру. Із свідчень Ольги Коцюби довідуємося: “… Перед самою Пасхою 1946 р. п. Василенко з с. Гаїв, який підтримував зв’язок з о. Віталієм (мав передати для отця у в’язницю свячені страви) сказав, що “нашого отця вже немає”. Переповідав, також, що “їх так били, що пізніше заносили до камери на простирадлі, що поховані вони під парканом “на Бригідках” … Ще будучи в церкві Святої Трійці вони мені казали: “Я довго запитував себе, що робити? А мені наче щось шептало на вухо: мільйони терплять, а ти хочеш спастися. Я ніде непоїду, щоб там не було!” … ”.
Отак у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької обл. або т. зв. тюрмі “на Бригідках” закінчив своє земне життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак.
У документі, виданому Управлінням Служби Безпеки України від 30 січня 2001 р. зазначено, що Байрака Володимира Васильовича реабілатовано 14.08.1995 р., а це значить, що звинувачення за ст. 54-10 КК Радянської України визнано помилковими і ієромонах Віталій Байрак визнається невинним.
Отож світла пам’ять про нього навіки осіла в пам’яті вірних, що з вдячністю, любов’ю та жалем у серці згадують це славне ім’я.
Слуга Божий о. Северіян Бараник народився 18 липня 1889 р. у с. Угневі. 24 вересня 1904 р. вступив до чину Святого Василія Великого в Крехові. Там, після закінчення новіціяту, склав свої перші чернечі обіти (16 травня 1907 р.), а 21 вересня 1910 р. – схизму (довічні обіти). Святу Тайну Священства прийняв на чужині 14 лютого 1915 р.
Після повернення на рідну землю його було призначено до Жовківського монастиря. У школі катехит-ієромонах Северіян відкривав дітям очі на Божу любов. Окрім того, редагував дитячий журнал “Наш приятель”. Активно працював на парохії. Він очолював Марійське Товариство для молоді й ремісників, Товариство Апостольства Молитви гідної смерті, був настоятелем сиротинця, давав науку монахам та реколекції для вірних. Усюди та завжди він – сам радісна душа й радість для інших.
У 1932 р. його призначили ігуменом монастиря оо. Василіян та парохом церкви Святої Трійці у м. Дрогобичі.
Будучи великим приятелем молоді, ієромонах С. Бараник постійно цікавився і спортивним життям Дрогобиччини, він був також енергійним громадським діячем і членом Міської Ради.
З приходом радянських військ у Дрогобич, у вересні 1939 р., а згодом з початком бойових дій у червні 1941 р.органи НКВС заборонили ієромонахам Баранику та Сеньківському виходити поза монастирську обитель, мотивуючи це вимогами військового часу. Вірні радили отцям як найшвидше вийти з монастиря і перечекати гарячий час, але ієромонахи не хотіли цього слухати, відаповідаючи: “Як нас не застануть, можуть на всіх помститися, краще вже ми потерпимо”. – Із свідчень ієромонаха Дам’яна Богуна, ЧСВВ.
26 червня 1941 р. був заарештований НКВС і ув”язнений у Дрогобицькій тюрмі. Після відступу більшовиків, у червні 1941 р., спотворене тортурами тіло отця знайшли на території в”язниці. Як згадує очевидець Йосип Ластов”як “… я бачив як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди її розгортали руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло о. Северіяна Бараника, василіянина, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в”язниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице. Батько пізніше розповідав, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о. Бараника я бачив на відстані 10-15 метрів”.
Місце захоронення ієромонаха остаточно невідоме, але численні свідчення вказують на те, що він був похований разом з іншими у спільній “братській” могилі на цвинтарі по вул. М. Грушевського у м. Дрогобичі.
Слуга Божий о. Яким Сеньківський народився 2 травня 1896 р. в с. Гаях Великих на Тернопільщині у багатодітній сім”ї селян Семена й Антоніни (із Кардубів) Сеньківських. Батько виховав своїх дітей у християнському та національно-патріотичному дусі. О. Яким Сеньківський завершив богословські студії у Львові у 1921 р., а 4 грудня 1921 р. був рукоположений на св”ященика у катедральному соборі Св. Юра. Богословські студії продовжував у м. Інсбрук (Австрія), де здобув ступінь доктора богослов”я. До Чину Святого Василія Великого вступив 10 липня 1923 р. у Крехові. Перші чернечі обіти склав о.Сеньківський 1 березня 1925 р., і після них його перевели з Крехова до монастиря у с. Краснопуща Бережанського повіту Тернопільського воєводства. З 1927 р. отець-професор Яким Сеньківський працював в окружній вищій духовній школі Свято-Онуфріївського монастиря у с. Лаврові на Старосамбірщині.
З 1932 по 1938 рр. о. професор Сеньківський призначений у Свято-Онуфріївський монастир ОО. Василіян у Львові, де він провадив Марійське товаритсво та Третій Василіянський Чин. Часто, особливо під час Великоднього Посту, проводив реколекції, а серед року – місії. Опікувався дітворою і молоддю, організувавши Євхаристійне лицарство. Написав хроніку Львівського монастиря.
У 1939 р. призначений протоігуменом монастиря в м. Дрогобичі. Із спогадів о. Ореста Купранця довідуємося: “ Від перших днів його перебування у Дрогобичі він став улюбленцем усього міста. Симпатії населення здобув він собі своїм блискучим проповідницьким хистом, вмінням пристосовувати себе до інтелігента й робітника, до старшого й молодого навіть до маленької дитини. Завжди увічливий та з сердечною усмішкою на обличчі. Душею відчувалося, щро в цій людині немає ніякої злоби, а за вродженими скромністю та гідністю криється справжній Христовий слуга …”.
Ранком 26 червня 1941 р. ієромонах Я. Сеньківський відправив останню у своєму житті Святу Літургію, а перед обідом більшовики заарештували його, разом із ієромонахом С. Бараником, ігуменом дрогобицького монастиря, а 29 червня, як розповідають, зварили в казані у Дрогобицкій тюрмі. Декілька днів перед арештом вірні намовляли отців, щоб вони якнайшвидше вийшли з монастирської обителі і перечекали небезпеку. На це ієромонах Яким відповів: “Ховатися не буду, а без волі Господньої ні один волосок не впаде з моєї голови”… – Із свідчень Дарії Лялюк.
29 червня 1941 р., у неділю вранці, ще до вступу німців у місто, населення кинулося до суду й прилеглої до нього в’язниці з надією звільнити своїх рідних, але прикрим було їх розчарування – вони знайшли лише сотні закатованих тіл! В одній із підвальних келій суду, поміж іншими речами, було знайдено Часослов о. Бараника та світлину-поштівку о. Сеньківського. Однак тіло ієромонаха Якима Сеньківського ЧСВВ, ніхто не знайшов, очевидці говорили, що його зварили в казані і дали їсти в’язням. Вірогідність цього велика, бо люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, якою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті.
За своє праведне життя о. Яким Сеньківський став для вірних взірцем служіння Церкві і народові. Помер як мученик за віру.
Блаженні Мученики о. Віталій Байрак та Северіян Бараник мають і до Борислава пряме відношення.
Із греко-католицьких метричних книг Бориславського РАГСУ, довідуємося, що 01.06.1934 р. в м. Бориславі на Потоці, під час похорону Ольги Ліщинської, (з дому Лепка), рідної сестри відомих українських письменників Богдана та Лева Лепких, серед 22 священиків жалобну панахиду співслужив о. Северіян Бараник, з Дрогобича. А 01.08.1934 р. під час похорону Теодори Глібовицької, рідної сестри, вже покійної, Домни Глібовицької, дружини покійного о. Лепкого, о. С. Бараник також, серед 12 священиків, жалобної панахиди.
29.10.1939 р. о. С. Бараник, ЧСВВ ігумен та парох із Дрогобича, у м. Бориславі доповнив обряд хрещення та миропомазав сестер Ірину та Ксенію Шелевич, дочок бориславського архітектора Лева Шелевича, який 1929 р. будував греко-католицький храм Успіння Пресвятої Богородиці на Мразниці.
Під час відступу німців, з Борислава, в середині 1944 р. також виїхали: о. Нестор Яців з Потоку та Мразниці, о. Юліян Адріянович та о. Омелян Мартинович з Тустанович, то ж на парафію у Борислав на Потік було призначено з м. Дрогобича о. Віталія Байрака. Його власноручні записи зустрічаємо в метричній книзі № 7 реєстрації актів про народження і хрещення на Потоці за 1933-1944 рр., а саме про: 30.07.1944 р. Любомира Чорного, проживав по вул. Панська, 52; 11.08.1944 р. Анни Врубель, проживала по вул. Лукасевича; 17.08.1944 р. Володимира Ожубка, проживав по вул. Панська, 10 В. В метричній книзі № 15 реєстрації актів про народження і хрещення на Мразниці за 1918-1944 рр., – 13.08.1944 р., зазначено про: Володимира-Зенона Кочергу; 28.08.1944 р. Ярослава Савчина, Андрія Добоша, Марію Рентюк та Марію-Теодору Андрушків. Та один запис у метричній книзі № 18 реєстрації актів про смерть на Мразниці за 1901-1944 рр., – 24.07.1044 р. Івана Смеречака.
Отець Віталій Байрак також одночасно обслуговував вірних і на парафії Тустанович. Його власноручні записи від 20 та 24 серпня 1944 р. зустрічаємо в метричній книзі № 47 реєстрації актів про смерть у Тустановичах за 1937-1944 рр. А наприкінці метричної книги № 38 реєстрації актів про народження у Тустановичах за 1927-1944 рр., зустрічаємо такий запис: “Дня 9.ІХ.1944 р. метрикальні книги перебрав від священиків державний уряд: Бюро Запису Актів громадського стану в скороченні “ЗАГС”.
Також, у документах Бориславського державного міського архіву збереглася власноручно заповнена анкета та автобіографія о. В. Байрака, датована 4 травнем 1945 р.
Отож усі бориславці та дрогобичани повинні молитися до цих трьох дрогобицьких Блаженних мучеників УГКЦ, які були пов’язані з нашим краєм тілом та добрими ділами, і назавжди залишаться поміж нас своїм Блаженним Духом.
24 березня 2002 р. в м. Дрогобичі по вул. Є. Коновальця було відкрито та освячено каплицю Дрогобицьких священомучеників Северіяна, Якима та Віталія.
Після Святої Літургії, на львівському іподромі, серед численних дарів, Святішому Отцю найбільш вагомий подарунок зробила львівська мерія: керівництво міста подарувало Івану Павлу ІІ старовинну українську ікону Попелівської Богоматері, знайдену в с. Попелі (Дрогобиччина) ієромонахом о. Севастіяном (Дмитрухом), яка іконографічно є Богородицею з Дитям (Одигітрією).
Назва Одигітрія з грецької мови – Провідниця, що провадить людину істинною життєвою дорогою і акцентує на Божественній сутності маленького Ісуса, вирізняючись маєстатичним характером трактування образу, коли їх обидвох зображено фронтально або ж ледь зверненими до себе.
Ця ікона знаходилась у горішньому храмі Покрови Пресвятої Богородиці с. Попелі, до неї молилися, як жителі с. Попелі, так і жителі Борислава, що проживали в той час у колишньому с. Баня Котівська, сучасна територя м. Борислава.
Ікона Богородиці Одигітрії з Попелів останні роки зберігалася у колекції “Студіон” (збірка оо. студитів у Львові-Уневі). Ідея подарувати Папі Римському Іванові Павлові ІІ саме цю ікону належить засновнику цієї колекції о. Севастіянові. Ікону Богоматері-Одигітрії після консервації-реконструкції та виготовлення копії-реконструкції оригіналу помістили в коштовний саркофаг, у якому й піднесли Папі. Реконструювали ікону фахівці науково-реставраційної майстерні “Студіон”. Консервацію-реконструкцію виконали Віолетта Радомська, Ліля Чайківська, Дем’ян Кравчик та А. Тирпич, а копію-реконструкцію – Ярослав та Андрій Мовчани.
Співав на Божественій Літургії зведений хор із 550 осіб, у складі якого були 15 провідних і церковних хорів.
На завершення своєї зустрічі з прочанами Папа Римський Іван Павло ІІ подякував українцям за доброту і щирість, за любов і вірність. Адже на усіх своїх зустрічах Святіший Отець Іван Павло ІІ звертався до прочан прекрасною українською мовою, і це у багатьох українців викликало справжню радість, адже мама Папи Римського була українкою.
Ця зустріч із Святійшим Отцем Іваном Павлом ІІ на львівському іподромі зібрала понад 1,5 мільйона прочан, які з’їхалися з усього світу (зокрема, з Австралії, США, Бразилії, Білорусії, Польщі та ін. країн), щоб здійснити давню мрію – побачити Папу та взяти участь у Божествених Літургіях, які Святійший Отець відправляв. Такої кількості людей Львів за свій довгий вік іще не бачив. На Святих Літургіях також були присутні тисячі бориславців. Тільки парафії храму Св. Анни з Волянки було надано 11 автобусів для прочан, а інші прибули своїми силами.
27 червня 2001 р. назавжди закарбується в пам’яті тих, хто побував на львівському іподромі на зустрічі з Папою Римським Святійшим Отцем Іваном Павлом ІІ. Аура святості й величі ще довго витатиме над древнім містом та українським народом.
29-30 червня 2001 р. в м. Дрогобичі та Катедральному Соборі Пресвятої Трійці відбулися вшанування святотроїцьких священомучеників Северіяна, Якима та Віталія.
У серпні 2001 р. парафіяни: Микола Ляшко, Стефан Журав та його син Юрій на вежі-шпилі, розпочали під головним хрестом, встановлювати невеликий купол з латунної бляхи та розпочали ремонтні роботи з перекриття хромо-нікелевою бляхою шпиля, перед тим частково замінивши зігнилі крокви та платви. Роботи були завершені 6 листопада 2001 р.
16-19 липня 2001 р. у м. Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, згідно з канонами 235-236 Кодексу Канонів Східних Католицьких Церков і уставами Помісної УГКЦ відбулася ІІ сесія Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії на тему “Ідентичність священика”. Згідно з регламентом вступну доповідь на ІІ Сесії Собору виголосив доктор, о. Роман Василів, під назвою “Відлуння Божих дій в історії спасіння”.
19 серпня 2001 р. у храмі Св. Анни вперше було оголошено про збір коштів на будівництво Християнського Молодіжного Катехитичного центру та молитовної каплиці по вул. Коваліва. В цей день було встановлено та освячено дерев”яний Хрест, поряд з яким наприкінці серпня було розпочато будівництво Центру.
4-14 листопада 2001р. Єпископом Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Владикою Кир Юліаном Вороновським здійснювалася візитація Бориславського деканату. В процесі візитації, окрім Святих Літургій, відбувалися зустрічі з місцевою владою та парафіянами храмів.
16-19 серпня 2002 р. тріумфіально пройшов чотириденний візит Папи Римського Святішого Отця Івана Павла ІІ до Польщі. Понтифік провів тригодинну месу просто неба в м. Кракові, на якій, окрім поляків та інших іноземців-прочан, були також численні християни з України, яких Папа Римський тепло привітав українською мовою. “Бог – милосердний!”, – нагадала ця світла людина пастві. Люд співав улюблені пісні Івана Павла ІІ, скандував: “Любимо тебе! Лишайся з нами!”.
Значна частина парафіян, які відвідують храм Св. Анни - переселенці з Лемківщини. Тому кожного року до храму на недільну співслужбу - приїздить з м. Івано-Франківська громадський діяч, Митрополичий делегат і синкел для лемків України отець-мітрат Анатолій Дуда.
Неодноразово у цьому храмі відправляв Святі Літургії також і колишній бориславець, о. доктор теології Іван Мостівський, нині викладач в універсимтеті м. Торонто (Канада).
В храмі Св. Анни періодично відбуваються молебені до живої вервички Св. Філомени з ініціативи та під керівництвом монаха-брата Гліба (в миру Богдан Тимків, 1962 р.н., колишній житель міста). В даний час брат Гліб перебуває в Гошівському монастирі Преображення Господнього, де є провідником живої вервички Св. Філомени.
Також неодноразово правив Службу Божу у храмі колишній бориславець о. Олег Смерека. Прислуговував при Службах Божих також бориславець о. Роман Сікора. В даний час душпастерює на парохії у Східній Україні. У червні 2002 р. у Бучацькій Єпархії був висвячений на диякона бориславець о. Тарас Огар, який з 30 червня 2002 р. неоднарозово відправляв Служби Божі у храмі Св. Анни. За рекомендацією о. Р. Василіва навчався у Івано-Франківському Духовному Інституті також і бориславський поет Богдан Драгуш, який у храмі св. Анни, 1958 р. прийняв тайну хрещення. З о. Р. Сікорою та о. Т. Огаром, о. О. Смерекою, о. П. Підлубним, Богдан Драгуш вчився одночасно у Івано-Франківському Духовному інституті на богословському факультеті, який успішно закінчив 26 травня 1996 р., але на священника не висвячувався, працював у цьому інституті у редагуванні для видання книг та іншої друкованої продукції.
Багато також бориславців навчаються на катехитичних та боголовських факультетах у різних навчальних закладах України та за кордоном.
25 червня 2002 р. Стефаном Журавом та його сином Юрієм на даху над захрестією було виготовлено третій найменший шпиль з маленьким куполом. Хрест було виготовлено, як офіра Бориславським підприємством ЦБВО, директор Олександр Шмідт. Ними також 21 серпня було розпочато ремонтні роботи зі зміни дахівки (черепиці) над захрестією із заміною трухлявих дерев’яних крокв та платв.
8-11 липня 2002 р. парафіяни храму Св. Анни відбули на прощу до м. Львова, церкви, де напередоні було перенесено із Личаківського кладовища мощі Блаженного Єпископа Миколи Чарнецького.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Архівні матеріали:

1. Центральний Державний Історичний Архів України у м. Львові (далі ЦДІА України у м. Львові).
Ф. 618, оп. 2, спр. 2301. – 179 арк. (Метрична книга № 76 реєстрації актів римо-католиків Борислава: шлюби 17.08.1788 – 06.1890 рр., народження і хрещення 1810 – 05.08.1886 рр., смерті 15.01.1806 – 17.03.1893 рр.).
2. Державний архів Львівської області (далі ДАЛО).
Ф. Р–2084, оп. 1, спр. 4, арк. 101-104 зв.
Ф. 1, оп. 14, спр. 2600, арк. 1-11.
Ф. 1, оп. 14, спр. 2604, арк. 1-20.
3. Бориславський державний міський архів.
Ф. МВК, спр. 819 і 819а.
Ф. № 1, оп. 2-прод., спр. 902, арк. 141.
Ф. № Р-2084, оп. 2-прод., спр. 1489, арк. 258; спр. 1547, арк.13; спр. 1556, арк. 19.
4. Бориславський міський РАГС. Метричні книги реєстрації актів громадського стану: шлюби, народження і хрещення та смерті.
5. Документи фондів Бориславського міського історико-краєзнавчого музею.

Друковані праці:

1. Буклет. Дрогобицькі Святотроїцькі мученики. УГКЦ, Самбірсько-Дрогобицька Єпархія. Дрогобич, 2001.
2. Буклет. Ювілей Р.Б. 2000. УГКЦ Самбірсько-Дрогобицька Єпархія Бориславський деканат. Борислав, 2000.
3. Великий А. Г. Нарис історії згромадження СС. служебниць П.Н.Д.М. 1892-1967. – Рим,1968. – С. 630.
4. Гайда Ю. Турківщина: від перших згадок до наших днів. – Коломия,1997. – С. 38-40, 49.
5. Гайда Ю. Турківщина: природа і люди. Монографічний опис. – Ужгород,1998. – С. 92, 94, 96, 109.
6. Газета “Арка” Ч. 12 (22), червень 2001.
7. “Галицька брама” № 11-12, 1999 р.
8. Там же, № 5-6 (77-78), травень-червень 2001. – С. 5, 7, 19, 28, 32.
9. Дмитрієв Д. Тут ожила історія. Фоторепортаж із відкриття історико-краєзнавчого музею в Бориславі. // “Нафтовик Борислава”. № 77(6707) від 28 червня 1988 р.
10. Довідник з історії України. – Київ,2001. – С. 357, 431, 912-915.
Дрогобиччина земля І.Франка. Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1973. – Т. 1. – С. 153-154.
11. “Жива вода”. Газета Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. № 3 (73), березень 2001 р.; № 7 (77), липень 2001 р.; № 9 (79), вересень 2001 р.
12. Історія села Мацина Велика 1337-1997. Опрацювали Микола та Олесь Мушинки. – Пряшів,1997. – С. 25, 41, 42.
13. Календар “Світла” на Божий 1997 рік. Річник LVIII. Видавництво оо. Василіян. – Торонто-Львів,1997. – С. 169, 170.
14. Мученики – джерело чудотворної сили. Місія “Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ”. – Львів, 2001.
15. Павлюх М., Миськів М. Церква Святої Анн – наша святиня! // “Нафтовик Борислава” 62 (6717), 3 серпня 1996 р.
16. Папа та Україна. Релігійно-пізнавальне видання. Упорядник Володимир Громик. Львів-Київ, 2001.
17. Процюк В. Книга пам’яті. – Львів, 1996. – С. 17, 173-178.
18. Сидор О. Українська ікона – дар Папі. // “Галицька брама” № 5-6 (77-78), травень-червень 2001. – С. 8-10.
19. Сов’як П. У дитинстві Папу Римського навчали української мови. // “Високий замок” плюс Дрогобиччина від 29 червня 2001 р. – С. 1-2.
20. Теодорович Н. Ліквідація греко-католицької церкви в СРСР. // Український збірник. Мюнхен,1960. – Кн. 17. – С. 81.
21. Токаренко Я. Про партійне керівництво антирелігійною пропагандою. // “Безбожник”. 02.11.1940 р.
22. Тижневик “Суботня пошта” № 26 (312), 28 червня 2001 р.
23. Тижневик “Поступ” № 94 (752), 21-27 червня 2001 р. – С. 1-2.
24. Федьків З. Я. Віросповідна статистика сучасної Польщі. // “Життя і знання”. Ч. 11 (122), листопад,1937. – С. 328.
25. Церква мучеників. Упорядник Олег Турій. – Львів, 2002. – 56 с.
26. Часопис “Високий замок” № 140-141 (1973-1974), 29 червня – 5 липня 2001 р.
27. Часопис “Високий замок” плюс Дрогобиччина від 11.05.2001 р. та від 06.07. 2001 р. – С. 1-2.
28. Часопис “За Вільну Україну” Число 60-61 (1628-1629), 11 серпня 2000 р.
29. Там же. Число 70 (1747), 30 червня 2001 р.
30. Часопис “Нафтовик Борислава”: № 37 (6133), 26.03.1991 р., № 49 (6704),18.06.1996 р., № 50 (6922), 25.06.1999 р., № 54 (6926), 10.07.1999 р., № 55 (6927), 14.07.1999 р., № 99 (6971), 15.12.1999 р., № 2 (6977), 06.01.2000 р., № 3 (6978), 12.01.2000 р., № 5 (6980), 19.01.2000 р., № 11 (6986), 09.02.2000 р., № 12. (6987), 11.02.2000 р., № 13 (6988), 16.02.2000 р., № 15 (6990), 23.02.2000 р., № 38 (7013), 17.05.2000 р., № 47 (7022), 16.06.2000 р., № 58 (7033), 26.07.2000 р., № 60 (7035), 02.08.2000 р., № 62 (7037), 09.08.2000 р., № 64 (7039), 18.08.2000 р., № 83 (7057), 25.10.2000 р., № 100 (7074), 23.12.2000 р., № 2 (7078), 05.01.2001 р., № 3 (7079), 11.01.2001 р., № 9 (7085), 31.01.2001 р. та інші.
31
32. Шематизм Перемиської епархії. 1894. – С. 86-87.
33. Borysław w okruchach wspomnjeń. Część pierwsza. Antologia. Autorzy albumu Lesław Będkowski, Adam Krupa, Bogusława Krupa. – Warszawa-Bóbrka-Kraków, 2000. – S. 216, 310, 311.
34. Borysław w walce o Niepodległość! 1912-1932. Borysław, 1932. – S. 73.
35. Bóbrka naftowe dziedzictwo. Praca zbiorowa pod redakcją Józefa Sozańskiego. – Krosno, 1996. – S. 68, 69.
36. Ilustrowany przewodnik zagłebia naftowego Karpat Wschodnich. – Stryj, 1938. – S. 120.
37. Giza S. Na ekrane życia. – Warszawa, 1972. – S. 24.
38. Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego Województwa Ruskiego. Redakcja naukowa Jan K. Ostrowski. Tom. 6. Część 1. – Kraków, 1998. – S. 13-19, 24, 167-169.
39. Księga adresowa Małopolski. Lw w. Stanisław w. Tarnopol. Rocznik 1935/36. – Lwów-Kraków, 1936. – S. 111.
40. Księga pamięci ziemi Drohobyckiej 1939-1945. Opracowali: Roman Lorenz, Jerzy Pilecki. – Legnica, 1995. – S. 36.
41. Przewodnik po Borysławiu wraz z mapką ulic i placów. – Borysław, 1933. – S. 2, 3.
42. Wojciechowski B. Bronisław Wojciechowski żołnierz legionów, działacz gospodarczy i polityczny. // “Wiek nafty”. № 1 (18), marzec 1997. – S. 14, 15.

Спогади жителів м. Борислава: Романа Тарнавського, Олега Микулича, д-ра о. Романа Василіва, о. Петра Підлубного, Миколи Ляшка, Ольги Швед, Георгія Сухарева, Дарії Вельгуш, Орисі Добош, Володимира Гери, Марії Партики, Мирослави Павлюх, Лідії Сип’як, Стефанії Ясінської, Ярослава Турчиновича, Віри Когут, Степана Сторонського, Ореста Залокоцького, Данути Вацик, Віктора Гніденка, Йосифа Желема, Ольги Яцків.
А також у книзі використано ілюстрації фотографій і документів з приватних збірок: Романа Тарнавського, Олега Микулича, д-ра о. Романа Василіва, Михайла Висоцького, Ігоря Шохи, Миколи Ляшка, Ольги Швед, Орисі Добош, Володимира Гери, Марії Партики, Марічки Валаги, Орисі Оліяр, Мирослави Павлюх, Лідії Сип’як, Стефанії Ясінської, Віри Когут, Йосифа Желема.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на
авторів.


Создан 27 янв 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні