ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

 
 

ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

Тарнавський Р., Микулич О. Церква св. Анни (Борислав-Волянка). Історія та сучасність. 100 років. – Борислав, 2002. – 114 с., іл. Продовження 2.



Продовження 2.


В середині 1980-х рр. тодішня міська влада готувалася до святкування 600- річчя м. Борислава. Серед ряду заходів, які пропонувалися для проведення святкування, було створення і відкриття міського краєзнавчого музею.
У рішенні Бориславської міської Ради народних депутатів від 20.03.1986 р. № 66 “Про переобладнання приміщення “Будинку трауру” по вул. Щорса в історико-краєзнавчий музей”, говориться: У зв’язку з наближенням святкування 600-річчя з дня заснування м. Борислава, виникла необхідність створення історико-краєзнавчого музею, а тому виконком міської Ради народних депутатів вирішив:
1. Зобов’язати житлово-експлуатаційну контору № 2 передати міському відділу культури будинок по вул. Щорса балансовою вартістю 159071 крб. з процентом зносу 10387 крб., який був арендований комбінатом комунальних підприємств для ритуальних послуг і використання якого в цьому напрямку на даний час не є рентабельним.
2. Зобов’язати міський відділ культури /т. Білинська Д. П./ до 1 квітня 1986 р. через Дрогобицький відділ “Укржитлоремпроект” виготовити проектно-кошторисну документацію на реконструкцію будинку ритуальних послуг під історико-краєзнавчий музей та погодити її у встановленому порядку.
3. Затвердити музейну раду в складі згідно додатку.
Список ради зі створення міського краєзнавчого музею:
1. Бойко Г. М. – секретар міськкому Компартії України.
2. Янів С. М. – зав. відділом агітації і пропаганди міськкому Компартіїї України.
3. Мельников В. В. – перший заст. голови виконкому.
4.Крижанівський М. Ф. – активіст міської організації Товариства охорони пам’яток.
3. Монастирська В. З. – відп. секретар Товариства охорони пам’яток.
4. Мирка Я. М. – директор громадського музею “Нафти і газу”.
5. Івасенко В. Д. – викладач спец-школи інтернату
6. Дмитрієнко В. С. – викладач медучилища.
7. Михайлович В. С. – головний художник міста.
8. Новицька А. С. – вчитель ВШ № 9.
9. Паздерський Ю. А. – директор ДНДІХП.
10. Ших Л. В. – секретар партійної організації УБР.
11. Соловчук Р. І. – редактор газети “Нафтовик Борислава”.
12. Білинська Д. П. – зав. відділом культури.
13. Гарасимів Д. М. – зав. міським відділом освіти.
Збором фондів музею, на громадських засадах, займався вчитель біології Микола Крижанівський. Для допомоги йому була створена музейна рада бл. 10 осіб. Частину матеріалів для музею було забрано з музею Стефана Коваліва і Івана Франка (директор Михайло Івасенко) та музею нафтогазової промисловості (директор Ярослав Мирка). Деякі жителі Борислава віддавали свої речі та документи для музею. Його фонди знаходилися у дерев’яному приміщенні старої СШ № 4, яке нині не існує, а місце для експозиції надали у костелі.
Підготовка до відкриття музею проходила в дуже напруженній обстановці. Це були обмежені терміни роботи, а також небажання робітників працювати у колишньому костелі та церкві, як релігійній споруді. Також напруження додавали ненайкращі стосунки між директором М. Крижанівським та тодішнім першим секретарем міськомом компартії України Оленою Старун. Усе це призвело до хвороби директора (інфаркту). Але музей так і не відкрили до святкування 600-річчя м. Борислава, він був відкритий у червні 1988 р., однак у рішені виконавчого комітету Бориславської міської ради яке було прийняте 22 грудня 1988 р. за № 355 зазначено: “… В зв’язку з повним закінченням робіт із оформлення музею, відкрити міський краєзнавчий музей з 01.01.89 р., підпорядкувавши його культурно-спортивному комплексу. Контроль за роботою музею покласти на завідуючу відділом культури т. Фінкіну Н. М.
1. Затвердити штатний розпис і кошторис видатків на утримання краєзнавчого музею.
2. Дозволити дирекції музею проводити платні екскурсії, одержані доходи перераховувати на рахунок культурно-спортивного комплексу.
3. Бухгалтеру культурно-спортивного комплексу т. Яремі Н. П. проводити розрахунки на утримання краєзнавчого музею за рахунок коштів культурно-спортивного комплексу, згідно кошторису.
4. Централізованій бухгалтерії міськвиконкому виплатити за рахунок культурно-спортивного комплексу Львівському художньо-оформлювальному комбінату 2594 крб. 89 коп. за виконані роботи в міському краєзнавчому музеї.”.
Після цього робота директора у музею була на оплатній основі. Тодішній керівник відділу культури Ніна Фінкіна планувала проведення в цьому музеї платних концертів через добру акустику костела. Окрім директора, у штаті музею були: прибиральниця та опалювач. Проведення екскурсій планувалося силами громадських екскурсоводів: Оксаною Дорчак, вчителя історії СШ № 1, Жанною Кропивницькою, вчителя СШ № 8 та ін. (всього було підготовлено 6 осіб). Однак через хворобу директора музею ці екскурсії майже не проводилися.
В цей час, заступник головного редактора часопису “Нафтовик Борислава” Дмитро Дмитрієв, завідувач відділу культури Бориславського виконкому Н. Фінкіна та директор музею М. Крижанівський стали ініціаторами відновлення роботи годинника на вежі. Механізм був у доброму стані на бронзових втулках. Ремонт і профілактику годинника без жодної оплати провели: Дмитро Дмитрієв, Віталій Гніденко, Орест Залокоцький та Микола Когут. Вони ж, у 1988 р., провели заміну шестерень на центральному циферблаті, відремонтували шафу, де знаходиться механізм годинника, а у Бориславському управлінні технічного транспорту електрозварники виготовили металеві гирі-противаги, для відбивання півгодини та години, замість дзвона було встановлено металевий диск від шини вантажної машини.
Згодом, через хворобу, М. Крижанівський залишив посаду директора музею. Через деякий час 12 січня 1989 р. на цю посаду було призначено Степана Сторонського. Та музей уже майже не працював у зв’язку з початком відродження релігійних свобод у м. Бориславі.


ВІДРОДЖЕННЯ

СТВОРЕННЯ, ПОВЕРНЕНЯ, РЕМОНТ, БУДІВНИЦТВО …

Незважаючи на антирелігійні заходи радянської влади, церковно-релігійне життя в місті не припинилося. Функціонували три церкви (на Потоці, Губичах, і Тустановичах), які діяли як православні. Хоча парафіяни і відвідували православні храми та більшість з них в душі залишалися вірними греко-католицькій традиції, що й проявилося наприкінці 1980-х рр.
1989 р. є роком, коли розпочинається процес відновлення церков та значної релігійної активності населення України і населення невеличкого прикарпатського міста Борислава зокрема. Тоді у місті діяли три православні церкви, які були відкриті завжди і в цьому ж році було відкрито церкву Св. Анни на Волянці як храм РПЦ, а також церкву Успення Пресвятої Богородиці м. Борислав-Мразниця, як храм РПЦ.
Наприкінці 1980-х рр. розпочалася боротьба за легалізацію УГКЦ, однієї з двох українських національних церков. 4 серпня 1987 р., у Львові, група представників церкви звернулася з заявою до Папи Римського Івана Павла ІІ та тодішнього керівника СРСР Михайла Горбачова про вихід греко-католиків України з підпілля. Заява стала початком відкритої боротьби за легалізацію УГКЦ в Україні.
Протягом 1989-90 рр. відбувалися масові віча, пікетування, голодування в краю і в Москві з вимогою визнання офіційного статусу УГКЦ в Україні. Один із авторів цієї книги (О. Микулич) 23-24 червня 1989 р., у Москві на Арбаті, був свідком пікету групи українців, (близько п’яти осіб) за відновлення УГКЦ в Україні.
17 вересня 1989 р. відбувся масовий похід вірних УГКЦ до собору Св. Юра у Львові з вимогою легалізації Церкви та повернення святинь.
1 грудня 1989 р. уряд СРСР офіційно визнав легальною діяльність УГКЦ в Україні. Це відбулося після зустрічі Папи Римського Івана Павла II з Генеральниим секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим у Ватикані. Адже ще у 1988 р. повідомлялося про 260 греко-католицьких священослужителів в Україні. А 23 квітня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила “Закон про свободу совісті та релігійні організації.”.
Ще наприкінці 1988 р. серед мешканців м. Борислава та інших міст УРСР завдяки згортанню атеїстичної політики, почав поширюватись рух за відновлення закритих християнських релігійних споруд.
Новий етап у розвитку релігійно-церковного життя наступив і в Бориславі, який був складовою частиною відповідних вседержавних процесів.
22 грудня 1988 р. група мешканців Волянки звернулися до місцевої влади про відкриття храму на Волянці.
В цей же час група віруючих з Волянки порушила питання перед тодішньою міською владою про повернення віруючим релігійної споруди по вул. Щорса, колишнього костела, релігійній громаді Руської православної церкви Московського Патріархату, оскільки офіційно в СРСР Греко-Католицька Церква та Українська Автокефальна Церква були ще заборонені.
Мотивацією цього прохання було те, що музей майже не діяв. Але питання не було вирішене.
У січні 1989 р., троє представників від мешканців Борислава – Ольга Грабаня, Надія Сороківська та Анна Лесів їздили у Москву де зустрічалися з міністорм культури СРСР. Після їхньої зустрічі, прохання було задоволено і надана позитивна відповідь.
14 квітня 1989 р. здійснилися багаторічні намагання мешканців м. Борислава-Волянки по відкритті храму Св. Анни. В цей день було прийнято рішення про реєстрацію релігійної громади в Бориславі. Тоді ж зразу, мабуть, стало про це відомо парафіянам ініціативної групи. Вона зразу ж звернулася до першого секретаря міському КП України, Олени Старун про передачу віруючим будівлі колишнього римо-католицького храму. Але було одержано відмову, адже офіційного документу в Бориславі ще не було, однак парафіяни відразу ж приступили до створення виконавчого органу храму Св. Анни. 22 квітня 1989 р. уповноваженим Радою в справах релігії по Львівській області, Ю. Ю. Решетилом було надіслано лист за № 42/7, члену ініціативної групи, Грабані О. І. з повідомленням про реєстрацію релігійної громади у м. Бориславі.
У листі читаємо наступне: “Повідомляємо, що заява віруючих міста Борислава (вул. Щорса) розглянута у встановленому законом порядку і рішенням Ради в справах релігії при Раді Міністрів СРСР від 14 квітня 1989 року, протокол № 5 релігійна громада Руської православної церкви зареєстрована і дозволено для задоволення потреб віруючих відкрити церкву.
По питанню проведення організаційних зборів по вибору виконавчого органу і ревізійної комісії, передачі віруючим культової споруди та інше просимо звернутися до виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів, куди нами надіслано відповідне роз’яснення. Нижче: /підпис/ заступника уповноваженого Ради.
Однак, як вже згадувалося вище, парафіяни активно приступили до створення виконавчих органів релігійної громади Св. Анни.
З протоколу № 1 від 15 квітня 1989 р., довідуємося про проведеня приходських парафіяльних зборів в церкві Св. Анни по вул. Щорса, м. Борислава в присутності 259 осіб. (подаємо за оригиналом). “В президії були члени двадцятки: Піцикевич Я.Й. – голова зборів, Френчко Б.М. – секретар зборів, члени- Гончак Й.І., Герман А.Л., Смакула К.В. На порядок денний виносилось три питання:
1.Про стан церкви і бувші церковні цінності, де і як зберігаються.
2. Необхідність коштів на ремонт церкви.
3. Вибори виконавчого органу церкви Св. Анни.
Інфоормацію по першому питання доповіла Грабання Ольга Ігнатівна.
Виступили: Ніклевич М.Т. Ознайомив присутніх на зборах, що частина церковних цінностей була завезена в церкву Тустановичі, які /частина – авт./ були передані в церкву с. Опака.
Пиж О. М. Про необхідність збирання коштів на ремонт церкви і строгого їх контролю.
Гончак Й. І. З проханням до всіх християн допомогти коштами та роботою.
Крисяк М. М. Звертаючись до всіх парафіян взяти активну участь в ремонті ограбленої, спустошеної церкви Св. Анни.
Піцикевич Я. Й. Пояснюючи обов”язок християнина при всіх можливостях допомагати, щоб в найближчий час церква Св. Анни була діюча в повнім розумінні.
Грабаня О. І. Про прихід коштів, придбання необхідних матеріалів, хід ремонту церкви, правила техніки безпеки, освяченя Пасхи біля церкви, виготовити і поставити Хрест на подвір”ї церкви.
По вибору виконавчого органу церкви Св. Анни виступила Бурин В.В.
Збори постановили:
… 3. Обрано виконавчий орган церкви Св. Анни.
Голова – Грабаня Ольга Ігнатівна.
Секретар – Чарнош Стефанія Юрківна.
Скарбник – Пиж Христина Микитівна. “.
Тоді ж, у квітні 1989 р., директор музею С. Сторонський отримав усне розпорядження про демонтаж і переміщення експозиції музею у сховище – приміщення старої СШ № 4, де знаходилися основні фонди музею.
Згодом релігійна громада надала транспорт (кінні вози та ручні візки) для перевезення експонатів музею. Усю ексопзицію музею в один день, після обіду, жителі перевезли за декілька годин. На цьому робота не припинилась, люди приступили до впорядкування храму, встановили погодинне чергування, побоючись, що храм буде знову закрито.
Храм був повністю запущений. Прекрасні вітражі було вибито. З колишнього церковного майна не залишилося нічого. Парафіяни, активно приступивши до ремонту храму, найперше: помалювали паркан – зеленою фарбою та привели до порядку територію храму. Згодом, встановили риштування для реставрації стін та склепіння, паяльними лампами випалювали грибок на цеглі над фундаментом та стінах храму. Виготовили решітки для вікон у паламарці та котельні, а в захрестії встановили решітку також і на зовнішні двері, встановили дверні замки, частково було замінено на конфорстах та під вікнами черепицю (дахівку). На церковній брамі Дмитро Монастирський встановив металевий хрест із нержавіючої сталі. Для бою годинника на вежі-шпилі було відлито майстром Миколою Довжанським, в ливарному цеху БЦБВО, алюмінієву чашу (діаметром 48 см., висотою 20 см.). Ним же також було відлито алюмінієві прикраси для церковної огорожі.
З наближенням християнських Великодніх Свят, громада звернулась до о. Петра Приймака, пароха с. Опака, з проханням освятити паски парафіянам храму Св. Анни, на Волянці.
На підставі цього, Канцелярія Митрополита Львівського і Дрогобицького, Московського Патріархату від 18 квітня 1989 р. за № 413 і підписом секретаря єпархіального управління, Митрофорного протоєрея о. В Романчука видає дозвіл о. П. Приймаку. В оригіналі документа читаємо: “ Вс. о. настоятелю парафії с. Опака, свящ. Приймак Петру Миколайовичу.
Канцелярія Митрополита у Львові повідомляє, що ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІЙШИЙ НИКОДИМ, Митрополит Львівський і Дрогобицький, благословляє Вам освятити віруючим пасху в м. Борислав-Волянка дня 29.04.1989 р.
Обряд освячення пасхи належить виконати біля церкви.”.
Причиною цього було те , що храм був необладнаний через ведення ремонту. Однак через те, що о. П. Приймак відмовився передати з церкви с. Опаки колишнє передане їм, церковне обладнання до нововідкритого храму Св. Анни, то парафіяни відмовили йому у проведенні ним релігійного обряду освячення пасок.
Голова релігійної громади храму Св. Анни звернулася з проханням до Дрогобицького декана о. Мізика про призначення іншого священника. Було вирішено, що обряд освяченя пасок відправить о. Микола Возняк, парох храму Собору Івана Хрестителя у Бориславі-Губичі.
У суботу, 29 квітня 1989 р., на території церкви, о. Микола Возняк здійснив обряд освячення пасок.
В цей час храм Св. Анни був порожнім – проводилися ремонтні роботи.
З протоколу № 2 парафіяльних зборів церкви Св. Анни, в присутності 312 осіб, від 4 травня 1989 р., (голова зборів Монастирський Д. М., секретар – Чарнош С. Ю.), довідуємося про хід ремонту храму, та збір коштів. З цього протоколу відомо, що планувалося підготувати храм до відкриття на Зелені Свята.Також ставилося питання першочерговості встановлення хреста на куполі храму. Цими ж зборами було призначено відповідальних, довірених осіб зі збору коштів на ремонт церкви – Громко С. А., Чарнош С. Ю., Ружанкова, Пеляк А. І., Габовська М. П., Юрківська Є., Качмарчик Д. В., Габовський А. П., Партика М., Комара П. І., Качмарчик А. М., Ванца К., Гончак Й. І., Монастирський Д. М., Герман А., Рахель А. І., Павлюк М. В., Серняк С. М., Крисяк М. І., Данило Д., Смакула Ю. В., Грабаня Ю. О., Шкурат О. Т., Бойко І. М., Ніклевич , Загірський А. М., Кармазин Є., Френцко Б. М., Пиріг К., Мрозик, Смакула М., Кантор Є., Грабаня В. І., Думич Р. Ю. та касир храму Пиж Х. М. Цікавим є те, що церковний комітет спочатку складався з двадцяти членів, то вже в другому протоколі зафіксовано його склад із тридцяти осіб. Це пояснюється великим об”ємом ремонтних робіт біля храму.
Релігійна громада церкви Св. Анни звернулася із заявою до виконкому Бориславської міської ради про надання офіційного дозволу на проведення біжучого ремонту цекркви.
Своїм рішенням від 25 травня 1989 р. за № 95 виконком Бориславської міської ради вирішив: “ … Дозволити релігійній громаді церкви Св. Анни провести біжучий ремонт церкви по вул. Щорса за рахунок релігійної громади”.
27 травня 1989 р. відбулилися чергові збори парафіян храму Св. Анни в кількості 549 осіб. Головою зборів був Ніклевич, секретарем Чарнош С. Ю. В порядку денному обговорювалось питання ремонту церкви, придбання необхідних матеріалів, чергування в церкві та ведення документації, а також створення і затвердження виконавчого органу церки. З рішення зборів довідуємося, що головою церковного комітету було обрано Грабаню О. І., заступником – Гончака Й. І., скарбником – Пиж Х. М. Було утворено та затверджено склад ревізійної комісії: голова – Ляшко М. І., члени ревізійної комісії – Пиж О. М. та Монастирський Д. М.
Парафіяни храму Св. Анни ставили питання перед вищою церковною владою про призначення на парафію священика.
За порадою декана о. Василя Мізика та рекомендацією голови комітету у справах релігії у Львівській області Ю. Решетила, делегація парафіян храму Св. Анни у кількості трьох осіб приїхали в с. Лисовичі Стрийського р-ну, де в цей час у місцевому храмі парохом був о. Роман Василів. Ці парафіяни запросили о. Романа Василіва на новостворену парафію храму Св. Анни м. Борислава.
Парох о. Роман Василів, син Івана та Февронії (з дому Кушина) народився 22 жовтня 1955 р. в с. Лисовичі-Баня Стрийського р-ну Львівської обл. Світська освіта –Дрогобицьке музичне училище. У 1980 р. закінчив Ленінградську Духовну семінарію, а в 1984 р. Ленінградську Духовну Академію. У 1982 р. одружився, а 21 листопада 1982 р. прийняв свячення. У Бориславі з 1989 р. парох і настоятель церкви Св. Анни, як храму РПЦ, у 1990 р. перейшов у лоно УГКЦ разом із переважаючою більшістю парафіян церкви Св. Анни.
У 1992-1995 рр. навчався та екстерном закінчив Люблінський Католицький Університет з титулом магістр теології, а з 1995 по 1999 р. закінчив спеціалізацію (ліценціат) і 21 грудня 1999 р. захистив докторат на тему: “Концепція церкви у Київського митрополита Петра Могили”, ставши третім доктором святого богослов’я у Незалежній Україні. Тут доречно зазначиити, що упродовж 25 років у Вищій Митрополичій духовній семінарії у Любліні навчалися понад 70 греко-католицьких священиків, які згодом служать в Україні, Польщі, США, Казахстані та інших країнах.
Дружина, Марія, (з дому Підлубна), син Павло, 1983 р.н. – студент теологічного факультету Вроцлавського університету,.
22 травня 1998 р. о. Романа Василіва було призначено Бориславським деканом.
Але повернемось до історії ремонту храму. Парафіяни оголосили збір коштів на різний будівельний матеріал для потреби ремонту храму Св. Анни. Жителі Борислава щедро давали гроші, давали різні будівельні матеріали, активно приймали участь у ремонті та облаштуванні храму. Відповідно до записів касової книги за травень-вересень 1989 р. пожертви на ремонт церкви складали:
1. 29.04.1989 р. Пожертви на ремонт церкви при освячені пасок – 3585 крб. 35 коп.
2. 09.07.1989 р. Пожертви на ремонт при відкритті храму Св. Анни – 9887 крб. 55 коп.
3. 12.07.1989 р. Пожертви на ремонт, свято Петра і Павла – 714 крб. 68 коп.
4. 16.07.1989 р. Пожертви на ремонт – 989 крб. 77 коп.
5. 23.07.1989 р. Пожертви на ремонт – 711 крб. 57 коп.
6. 30.07.1989 р. Пожертви на ремонт – 931 крб. 80 коп.
7. 02.08.1989 р. Пожертви на ремонт – 155 крб. 78 коп.
8. 06.08.1989 р. Пожертви на ремонт – 642 крб. 40 коп.
9. 13.08.1989 р. Пожертви на ремонт – 726 крб. 43 коп.
10. 19.08.1989 р. Пожертви на ремонт – 599 крб. 60 коп.
11. 20.08.1989 р. Пожертви на ремонт – 568 крб. 05 коп.
12. 27.08.1989 р. Пожертви на ремонт – 677 крб. 97 коп.
13. 28.08.1989 р. Пожертви на ремонт – 494 крб. 61 коп.
14. 03.09.1989 р. Пожертви на ремонт – 970 крб. 40 коп.
15. 10.09.1989 р. Пожертви на ремонт – 796 крб. 48 коп.
16. 11.09.1989 р. Пожертви на ремонт – 295 крб. 40 коп.
17. 16.09.1989 р. Пожертви на ремонт – 457 крб. 70 коп.
18. 21.09.1989 р. Пожертви на ремонт – 679 крб. 20 коп.
19. 24.09.1989 р. Пожертви на ремонт – 718 крб. 23 коп.
20. 27.09.1989 р. Пожертви на ремонт – 549 крб. 75 коп.
Сума усіх пожертв становила – 25152 крб. 71 коп. За цей же період витрати становили 18819 крб. 64 коп. В ці витрати входило: придбання будівельних матеріалів, транспортні видатки, обладнання для храму (ікони, підсвічники, чаші, фелони та ін.), витрати на заробітну плату, проживання та харчування майстрів, придбання релігійної літератури, канцелярського приладдя та побутової електротехніки.
Крім цих пожертв, не враховано кошти, отримані від Служб Божих, похоронів, хрещень та шлюбів. З матеріалів касової книги довідуємося, що перше хрещення у наново відкритому храмі Св. Анни, відбулося 9 липня 1989 р., а до кінця вересня було охрещено 13 дітей; перший похорон відбувся 4 серпня 1989 р., а до кінця вересня - ще 11 похоронів; перша Служба Божа за всяке прошення відбулася 8 серпня 1989 р., а до кінця вересня - ще 5; перше вінчання (шлюб) відбулося у відновленій церкві 31 серпня 1989 р., а до кінця вересня відбулося 4 вінчань.
За короткий час було зібрано коштів, за списками, на суму 117 тис. 600 карбованців. Для ведення фінансових справ релігійною громадою церкви Св. Анни 18 червня 1989 р. в Промбудбанку м. Борислава було відкрито рахунок № 701301.
На піддаші церкви Микола Желем віднайшов старий зрізаний, малий кований хрест. Саме він, вагою близько 70 кг., був першим встановлений на малий купол вежі (сигнатурці) храму, де згодом було віднайдено і кріплення для невеликого дзвону.
Згодом, за один день, на Бориславському підприємстві “РЕМА”, працівником Михойлом ??? таємно було виготовлено риштування (металеву обв’язку з двох частин), а головний великий хрест із нержавіючої сталі було виготовлено іншими працівниками, серед них: Микола Ляшко та Федір Качмарчик.
Встановлення хреста на вежу-шпиль храму Св. Анни здійснювали парафіяни: Микола Ляшко, Дмитро Монастирський, Михайло Крисяк та інші. Перед встановленням хреста, верхні частини крокв було замінено на нові, бо, як згадувалось вже вище, під час демонтажу хреста в 1960-х роках, верх шпиля обгорів на півтора метра. Також, при перекритті вежі-шпиля новою оцинкованою бляхою прислужилися: Микола Ляшко, Стефан Журав, Володимир Фірман, Богдан Френчко, Дмитро Монастирський та інші парафіяни. Бляху на вежі-шпилі малювали олійними фарбами Микола Ляшко та Михайло Крисяк. А згодом, після часткового ремонту, була помальована бляха на малому куполі (сигнатурці). Було демонтовано три циферблати годинника для ремонту та реставрації на Бориславському підприємстві “РЕМА” під керівництвом М. Ляшка, а згодом запущено вхід. В цей час зліва, при вході на територію храму, було встановлено великий дубовий хрест. Усі ці та інші ремонтні роботи здійснювалися парафіянами, як офіра на церкву.
Електромонтажні роботи у храмі здійснювали: Йосиф Моряк, Стефан Круць та Юліян Лоєк. В першу чергу для храму було замовлено 11-ть вітражів – всередині малюнок, а з обох сторін – скло. Автор проекту і виконавець цих вітражів Роман Покоцький (м. Львів). Ці вітражі було встановлено у 1992 р. Серед них: Марія Магдалина, Моління про чашу, Спокуса в пустелі, Восресіння Ісуса Христа, Христос на троні, Матір Божа сидить на троні, Христос на Хресті, Христос дає ???, Хрещення Ісуса Христа, Господнє ???, та Юрій Змієборецьа також чотири вітражі у вівтарній частині та один на хорах.
Для розпису храму спершу було запрошено групу бориславських художників серед них був Клапач ??? , вони згодилися провести малярські роботи за 7 тис. карбованців.
Однак, спочатку, розпис захрестя храму Св. Анни здійснювали: львівськй художник Богдан Балицький з групою живописців. Їм в офірі допомагав бориславський художник Стефан Кіндратишин. Ними у 1989-1990 рр. було розписане захрестя церкви Св. Анни, а завершував, згодом, розписні роботи в цілому храмі художник з м. Миколаїва, Львівської області Богдан Панчишин (писав ікони) з бригадою живописців.
9 липня 1989 р. на Волянці відбулося урочисте освячення храму Святої Анни Російської Православної Церкви Московського Патріархату. Окрім пароха о. Романа Василіва, Святу Літургію відправляли: дрогобицький декан о. Василь Мізик, о. Володимир Ільницький (Борислав-Потік), о. Микола Возняк (Борислав-Губичі), о. Михайло Мельник (Борислав-Тустановичі), о. Йосиф Дорошевич (м. Моршин), о. Юрій Свистун (с. Олексичі, Стрийського р-ну). Під час освячення храму ще проводились ремонтні роботи.
У тому ж 1989 р. було замовлено для храму іконостас, проект якого виконав архітектор Іван Мельник, доцент, викладач Львівської художньої академії. Роботи з виготовлення іконостасу та бічних престолів виконала група художників під керівництвом Богдана Панчишина (м. Миколаїв, Лвівська обл.). Дерев”янні заготовки для іконостасу виконав бориславець, житель Мразниці, Василь Барабаш. Іконостас у церкві встановлено в 1994 р.
Вхідні дубові двері, Крилос, тетрапод та казальницю (за зразком Тустановицької церкви) було виготовлено у 1990-1994 рр. майстром із Борислава Іваном Гічвою. Офіровано парафіянами 20 хоругв (10 пар), 25 фелонів, ікони: Св. Барбари (Варвари), Св. Володимира, Св. Ольги, Св. Косьми і Дам’яна.
У 1990 р. з Риму, Патріарх Кардинал Іван Мирослав Любачівський прислав антимінс із мощами священомученика Йосафата Кунцевича (1632 р.), який постійно зберігається на престолі у храмі Св. Анни.
У 1990-1991 рр. було відлито три дзвони на Бориславському Експериментальному Ливарно - Механічному заводі. Також 1991 р. бориславським майстром Миколою Должанським було відлито дзвін та офіровано храму Св. Анни.
Хресну дорогу (ікони -14 стацій) було виготовлено і придбано у Львові у 1993 р.
Кивот (за зразок було взято кивот з каплиці у с. Грушів Дрогобицького р-ну, Львівської обл.) виконав особисто Іван Мельник у 1995 р. Дерев’яний престіл, закуплено у Львові 1996 р. по вул. Підвальній у магазині-виставці (майстер Олег Залуський зі Львова) і було офіровано церкві Олександром Ковбасою, з м. Вільям-Стоун (США), родина якого проживає в Бориславі.
У 1998 р. Миколою Ляшком було реставровано двері на хорах та паламарці. Виготовлено піддашшя над вхідними дверями паламарки.
З початком виходу УГКЦ з підпілля розпочинається повернення бориславських церков із РПЦ у лоно УГКЦ. Як з’ясувалося, даний процес у різних парафіях проходив по-різному. В деяких перехід відбувався мирно, а в деяких призводив до міжконфесійних конфліктів.
У Бориславі 14 жовтня 1989 р., після ремонту, було відкрито перший Греко-католицький храм Покрови Пресвятої Богородиці у Губичах за о. Михайла Пецюха, а одним із найперших у власність УГКЦ перейшов храм Преображення ГНІХ м. Борислав-Тустановичі у листопаді 1989 р. за протоєрея о. Михайла Мельника, який також перейшов у лоно УГКЦ.
19 січня 1990 р. біля храму Св. Анни відбулося перше Водосвяття. Участь в якому, окрім пароха о. Р. Валиліва, взяли: о. Мирон Бендик – декан, о. Петро Гаврилюк-Купчинський, о. Михайло Пецюх з Губич, о. Микола Мільчаковський.
Після січневого опитування пощодо належності до віросповідань у місті Бориславі, у п”ятницю 2 лютого 1990 р. в присутності понад 3000 віруючих відбулися парафіяльні збори храму Св. Анни. На зборах головував отець Роман Василів, секретар зборів Микола Когут та обраний почесний голова Єпископ Филимон Курчаба УГКЦ. На цих зборах було оголошено про самоліквідацію релігійної громади РПЦ, за що було проглосовано одноголосно. Громада одноголосно вирішила зареєструватися, як греко-католицька. Було прийнято рішення направити делегацію в складі Когута Миколи та Монастирського Дмитра вручити копію протоколу парафіяльних зборів до правлячого архієрея у м. Львові (церква Св. Юра – РПЦ) з повідомленням про самоліквідацію громади РПЦ та перехід у лоно УГКЦ, у зв’язку з його вимогою про сплату катедратика. Збори також прийняли рішення про реєстрацію громади УГКЦ Св. Анни в органах місцевої влади, просити Єпископа Филимона Курчабу внести релігійну громаду цекви Св. Анни в список парафій УГКЦ, а також просити Єпископа Филимона Курчабу відправити Святу Літургію, як знак єдності парафії Св. Анни з УГКЦ. Після закінчення відправи Святої Літургії, Єпископом Фиолимоном Курчабою було роздано присутнім пам”ятні медалики. Згідно протоколу парафіяльних зборів церкви Св. Анни громада перейшла на греко-католицький обряд.
У приміщенні Бориславської міської ради парафіяни голосували якою бути церкві Св. Анни. Списки складалися за паспортами. Було повідомлено: яких людей буде більше, такою зостанеться церква. Греко-католиків було 900 осіб, а православних 60 осіб. Ось і залишилася церква греко-католицькою.
На першій сесії Бориславської міської ради першого демократичного скликання, яка відбулася 2-6 квітня 1990 р. також було оголошено акт про результати соціологічного опитування громадян м. Борислава з волевиявлення щодо віросповідань. При цьому було виявлено такі результати:
Храм Св. Анни (Волянка) за греко-католицьку – 1709 осіб, за православну – 128
Храм Вознесіння Господнього (Потік) греко-католики – 1949 осіб, православні – 62 осіби.
Храм Собору Івана Хрестителя (Губичі) греко-католики – 392 осіб, православних – 36 осіб.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці (Губичі) греко-католики – 179 осіб, православних - 84 осіби.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці (Мразниця) греко-католики – 634 осіби, православні – жодної особи
Храм Преображення Господнього (Тустановичі) греко-католики – 1175 осіб, православні – жодної особи.
Отож, згідно цього опитування, за віросповіданням у м. Бориславі було: греко-католиків – 6038 осіб, православних – 310 осіб.
15 березня 1990 р. виконком Бориславської міської ради прийняв рішення за № 75 про реєстрацію релігійного об’єднання громадян греко-католицького віросповідання церкви Св. Анни по вул. Щорса в м. Бориславі Львівської області.
4 квітня 1990 р. між громадою церкви Св. Анни та виконавчим комітетом Бориславської міської ради в особі його повноважного представника, заступника голови виконкому Рефця С. Й. було укладено угоду про передачу культового цегляного приміщення з залізною огорожею, розташованого по вул. Щорса, 45. Зі сторони громади, угоду було підписано головою церковного комітету Андрієм Пеляком та 24-ма членами церковного комітету.
Рішенням Бориславської міської ради, 1-ї сесії, 1-го демократичного скликання від 4 квітня 1990 р. релігійному об”єднанню громадян греко-католицького віросповідання церкви Св. Анни та іншим шести громадам УГКЦ було передано приміщення в оренду до виходу Закону про властність. Для реалізації своїх конституційних прав на свободу совісті віруючим православної общини, тимчасово, до вирішення питання про будівництво нової церкви, було запропоновано частину приміщення по вул. Леніна, 75 (колишній ЗАГС).
У 1990 р. виникла потреба задоволення своїх релігійних потребу римо-католиків міста. За дозволом пароха о. Р. Василіва декілька раз у храмі Св. Анни Кшиштоф Щегло проводив дитячу катехизацію для дітей польської національності. Хоча місцева влада запропонувала римо-католицькій громаді колишній костел на Мразниці, однак, у зв’язку із малочисельністю римо-католицької громади та задоволенням своїх потреб у Дрогобичі, вони відмовились. І тільки згодом, у 1995 р., вони почали будівництво молитовної каплиці на Волянці (на території колищнього польського кладовища).
Керуючись Законом СРСР “Про свободу совісті та релігій організацій” від 10 жовтня 1990 р., виконавчий комітет Бориславської міської ради приймає рішення за № 4 від 24 січня 1991 р. про передачу семи культових споруд у місті Бориславі і прилеглу до них територію та майно, якими вони користуються для задоволення своїх духовних потреб у власність (в тому числі храму Св. Анни, район Волянка по вул. В. Великого).
20 серпня 1991 р. виконком Львівської обласної ради видає рішення за № 430 про реєстрацію статутів релігійних громад, яким церква Св. Анни передана у власність громади УГКЦ.
З хвилею духовного відродження в Україні у Бориславі також відбувалися урочисті освячення багатьох підприємств, установ та навчальних закладів міста. Так, у березні 1991 р. відбулося посвячення центральної міської бібліотеки і зустріч із священиком храму Св. Анни о. Р. Василівим. Це була перша година духовності. Дві другі відбулися згодом на теми: “Історична і наукова цінність Біблії в житті людства” та “Роль жінки в сім”ї і суспільстві за призначенням Божим згідно Біблії”.
31 липня 1992р. Львівська обласна Державна адміністрація видала розпорядження Представника Президента України у Львівській обл. за № 392 про реєстрацію Статуту релігійної громади церкви Св. Анни.
27 серпня 1992 р. виконавчий комітет Бориславської міської ради видає рішення за № 364 про дозвіл громаді церкви Св. Анни, по вул. В. Великого, 45а на побудову дзвіниці. Тільки 18 березня 1994 р. міський відділ архітектури дає дозвіл на виготовлення проектної документації і виконання робіт з будівництва дзвіниці, каплички і надвірних туалетів на церковній території.
27 серпня 1992 р. у Львові відбулося перепоховання Блаженішого Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. Також участь у цій численній процесії також брало участь і багато парафіян храму Св. Анни м. Борислава.
Після смерті єпископа о. М. Чарнецького його наступником було обрано ігумена редемптористів о. В. Величковського. В 1963 р. з ув’язнення було звільнено Митрополита Йосипа Сліпого, 4 лютого йому дозволили виїхати на 2-й Ватиканський Собор. У лютому 1963 р. Й. Сліпий у Московському готелі таємно передав свої повноваження з особливою відповідальністю за Львівську Архиєпархію єпископу В. Величковському (виконував свої обов’язки до свого арешту 1969 р.). У лютому 1972 р., перед виїздом за межі СРСР, Й. Сліпий передав свої повноваження єпископу В. Стернюкові. З переїздом за кордон митрополита Й.Сліпого відбулась консолідація роз’єднаних діаспорних греко-католицьких єпархій в єдину Помісну Церкву. Після смерті, у 1984 р., Блаженійшого Патріарха Кардинала Йосифа Сліпого Верховним Архиєпископом УГКЦ став Іван Мирослав Любачівський (нар. 24.06.1914 р. в м. Долині, Івано-Франківська обл.), 1985 р. став кардиналом, сім років керував Церквою зі свого осідку у Римі, а 30 березня 1991 р. Патріарх повернувся в Україну до свого історичного престолу своїх великих попередників на Святоюрській горі у Львові.
Після поверненя в Україну Патріарх Іван Мирослав Кардинал Любачівський очолив процес відродження УГКЦ, коли відбудовувалися церковні структури, врегульовувалися стосунки з владними структурами й іншими конфесіями, коли відновювалася система релігійної освіти, включно з його Благословенням на відновлення Богословської академії. За ці роки утворено чотири нові Єпархії, висвячено сотні молодих священиків, налагоджено катехитичну працю, видання церковної періодики і літератури, тобто, закладено добрі основи для подальшого розвитку Церкви вже у новому, третьому тисячолітті християнства.
Синод Владик УГКЦ, який проходив на Львіській Святоюрській горі 16-31 травня 1992 р. своїм рішенням утворив, а 12 липня 1992 р. проголосив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію УГКЦ, і її адміністратором став Преосвященніший Владика Юліян Вороновський, Єпископ-Помічник Львівський, ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа. А Синод Владик УГКЦ, що проходив у Львові 20-27 лютого 1994 р., обрав першим Єпископом Самбірсько-Дрогобицьким Владику Юліяна Вороновського, як ординарія Єпархії.
17 квітня 1994 р. відбулася інтронізація першого Єпископа Самбірсько-Дрогобицького Владики Юліяна, яку звершив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Мирослав Іван Любачівський. Йому співслужили Високопреосвященніший Владика Володимир Стернюк, Преосвященніший Владика Іван Мартиняк,-Ординарій Перемишльської Єпархії, Преосвященніший Владика Филимон Курчаба,-Єпископ-Помічник Львівський, Преосвященніший Владика Михаїл Сабрига,-Єпископ Тернопільський, Преосвященніший Владика Михаїл Колтун, Єпископ Зборівський, Преосвященніший Владика Іван Маргітич,-Єпископ-Помічник Мукачівський. На урочистостях був присутній папський нунцій в Україні Їх Ексцеленція Архиєпископ Антоніо Франко.
За цей період стараннями Владики Юліяна, Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, сформованого структури та відбудовано приміщення Єпархіального управління, утворено 20 деканатів, з 1995 р. видається єпархіяльний часопис “Жива Вода”, виходить у світ щотижнева релігійна телепередача “Алилуя”, з 1999 р. до послуг молодих християн Єпархії журнал “З любов’ю у світ”, відкрито Єпархіальний Катехитичний Інститут Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі з трьома факультетами: богословським, дяківсько-регентськими та катехитичним, у 1998 р. відкрито єпархіяльний музей і т. д. На високому рівні проведено святкування 400-ліття Берестейської Унії.
Серед чернечих обителей знаними є Василіянські монастирі в Лаврові і Добромилі на Старосамбірщині. Монаші спільноти діють у Дрогобичі, Трускавці, Самборі та Верхньому Синьовидному.
Щороку сотні катехитів та вчителів християнської етики беруть участь у реколекціях, які організовує Єпархіальний катехитичний центр. Прочани Єпархії, а також вірні з інших куточків України знають і шанують відпустові місця Самбір та Грушів (Дрогобицький р-н). Відновлюються прощі в Биличі і Кальварію Пацлавську (Старосамбірський р-н). Сотні молодих людей щороку зустрічаються на деканальних та єпархіяльних духовних зібраннях – серептах, які в Єпархії вже стали традіційними.
На теренах Єпархії діє благочинна організація “Карітас”. Її осередки активно функціонують у Дрогобичі, Самборі, Старому Самборі, Бориславі та Східниці.
199 р. утворено Бориславський деканат. Виконуючим обов’язки декана було призначено о. Петра Івасівку. До Бориславського деканату увійшли:
м. Борислав – Волянка, церква Святої Анни, парох о. Роман Василів та з 3.10.1996 р. сотрудник-катехит о. Петро Підлубний;
м. Борислав – Потік, церква Вознесіння Господнього, парох о. Григорій Поворозник;
м. Борислав – Губичі, церкви Собору Івана Хрестителя та Покрова Пресвятої Богородиці, парох о. Олекса Петрів, а з 15.02.1998 р. адміністратор о. Любомир Митник;
м. Борислав – Мразниця, церква Успіння Пресвятої Богородиці, парох о. Микола Пишкович;
м. Борислав – Тустановичі, церкви Преображення Господнього та Перенесення Мощів Святого Миколая, парох о. Михайло Мельник та з 30.05.1999 р. адміністратор о. Ярослав Химин;
с. Дережичі церква Преподобної Параскевії, та с. Монастир Дережицький, церква Успіння Пресвятої Богородиці, адміністратор о. Ярослав Химин;
с. Попелі, церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці та Покрова Пресвятої Богородиці, завідатель о. Андрій Якубів.
Після проведеня поточного ремонту механізму годинника, та встановленя четвертого циферблату на вежі-шпилі, (його виготовили на Бориславському експериментальному ливарно-механічному заводі) внизу на внутрішній лівій стінці шафи механізму, зроблено напис: “27.ІV.1994 Пущено в хід. Заяць Т. Олексин М.”.
Зліва, від церкви, у 1994 р. побудовано каплицю. Фігура Матері Божої, яка знаходиться на території храму, закуплена у Львові, а виготовлена з білого каменю майстром з с. Демні Миколаївського району Львівської області. Оздоблення каплиці виготовив мразничанин Василь Барабаш.
У 1994 р.? на території храму, з правої сторони, при вході, було збудовано дзвіницю. Проектував її архітектор Володимир Гнатюк. Будували її з червоної цегли сім’ї та родини: Стефанії Чех, Вороняків, Кармазиних, Просяновських та інших їм допомагали також деякі парафіяни. У 1996-1997 рр. для у церкви виготовлено три трони бориславцем Михайлом Фецяком, який в 2002 р. також виготовив запрестольний іконостас.
Службу Божу у неділю о. Роман Василів спершу відправляв один раз о 10 годині, а згодом два рази: о 8 год. та о 10 год. Відправлялися також дитячі Богослужіння.
Хоча більшість церковної громади перейшла на греко-католицький обряд, частина громади продовжувала сповідувати православ’я. Через те не один рік тривали міжконфесійні судові справи навколо церкви Св. Анни. А почалося все з того, що невелика група православних, яких очолила Ольга Грабаня, почали домагатися у всіх можливих судових і владних інстанціях, щоб храм передати православній громаді. Так Рада у Справах Релігії при Раді Міністрів Української РСР видала Грабані О. І. довідку від 26 грудня 1991р. пр те що: “…Рада в справах релігій при Кабінеті Міністрів України отримала 57 листів, з клопотанням про повернення церкви святої Анни громаді УПЦ. По цьому ж питанню було прийнято 34 делегації віруючих”.
Уповноважений Ради в справах релігій по Львівській області Ю. Решетило направив лист Грабані О. І. від 23.01.1992 р. в якому повідомляв: “На Ваш усний запит повідомляємо, що протягом 1990-1991 років до апарату поступило понад 50(п”ядесят) усних і письмових звернень віл представників громади УПЦ про передачу церкви св. Анни у власність. Однак, ці прохання не можуть бути задоволені тому, що вказана культова споруда передана у власність громаді УГКЦ в місті Бориславі, про що Вам неодноразово усно і письмово повідомлялось”.
Рішенням голови Львівської обласної Ради народних депутатів від 15.11. 94 р. № 264 було таким, що у зв’язку з тим, що релігійна громада УГКЦ міста Борислава, вул. Володимира Великого, 45а становить 7000 осіб і богослужіння в церкві проводиться у дві зміни, а релігійна громада Української Православної Церкви Київський Патріархат (УПЦ КП) м. Борислава, яка претендує на церкву Св. Анни, є малочисельною і становить 50 осіб, то церкву надати громаді УГКЦ, а релігійній громаді УПЦ КП надати будинок цивільного призначення для реконструкції і використання його під храм, а також земельну ділянку для будівництва нового храму з обумовленням сприяння Бориславської міської Ради народних депутатів і її виконкому релігійній громаді УПЦ КП у наданні матеріальної допомоги в реконструкції та будівництві храму. Але й цього виявилося недостатньо, тому православна громада неодноразово зверталася до судових інстанцій влючаючи: рішення Вищого Арбітражного Суду від 26.06.1992 р., рішення колегії Львівського облсуду від 22.04.1994р., резолюцію Президента України через міністра Юстиції України Онопенка В.В. від серпня 1994 р.та резолюцію Президента України від лютого 1995 р., Тернопільського облсуду від 16.05.1996 р., Ухвали Верховного Суду України від 26.06.1996 р., Волинського облсуду від 12.12.1997 р., які виносили рішення на користь УПЦ КП.
Але на користь громади УГКЦ Св. Анни були винесені позитивні рішення: розпорядження голови Львівської обласної державної адміністарції від 27.08.1996 р. за № 837, Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 01.04.1998 р. за № 6-47 к 98.
Щоб вирішити цей вкрай важливий міжконфенсійнеїий спір між УГКЦ та УПЦ КП щодо використання споруди храму Св. Анни міська рада своїм рішенням від 22 вересня 1998 р. прийняла рішення про передачу колишнього приміщення СШ № 4 по вул. В. Великого, 92 для переобладнання під храм Св. Анни. Аналізуючи це рішення можна прийти до висновку, що рішення було прийняте поспішно не враховуючи деякі аспекти цієї справи. Адже будівля належала до відділу освіти і немогла бути передана під культову споруду, так як вона виконувала функції навчального закладу. Саме це рішення було прийняте депутатами Бориславської міської ради під тиском тодішнього керівництва міста. Не враховано було також і думку та протести місцевих жителів. З іншої сторони це дало позитивний резонанс – було погашено міжконфесійний конфлікт, який тривав багато років. Освоєння цієї будівлі йде надзвичайно повільно, немає коштів, щоб повністю переобладнати під храм, хоча проект виготовлено.
Варто зазначити, що тодішє керівництво Борислава в напрямку релігійного відродження на нашу та громадську думку допустили ряд сутєвих помилок. В середині 90-х рр. по вул. Коваліва в районі житлового масиву парафіяни церкви Св. Анни встановили та освятили великий дерев’янний Хрест на місці якого в майбутньому планували спорудити дочірний храм. Це зумовлено було відсутністю храму в такому густозаселеному житловому масиві. Однак місцева влада згодом мотивуючи економічним розвитком Борислава це місце надала під будівництво торгівельного ринку, платної автостоянки та автозаправки. Саме в цьому місці ця будівля мала б вигляд церковної споруди. Натомість було виділено земельну ділянку в іншому місці поруч з Житлово Експлуатаційною Конторою по вул. Коваліва. В даний час на цьому місці проводиться будівництво релігійного Катехичного Центру з молитовною каплицею.
Відповідно до рішення виконкому Бориславської міської ради від 27 серпня 1998 р. Бориславському деканату УГКЦ було виділено у безкоштвне користування триповерхову будівлю колишнього санаторію-профілакторію “Бескид”, по вул. Висока 1, загальною площею 811 кв.м., з земельною ділянкою 5653 кв.м. для облаштування там монастирської обителі монастиря Св. Теодора Студита. Але згодом це рішення було відмінено, довгий час будівля пустувала, 28 квітня та 25 липня 2000 р. виставлялась на продаж на аукціон і 9 лютого 2001 р. вона була продана баптиській громаді. Так само будинок колишньої Християнської Громади міста по вул Шевченка, 97 також в 2001 р. був переданий баптиській громаді міста.
Оскільки громада церкви Св. Анни УГКЦ є найчисленнішою, то щонеділі у храмі правиться три Служби Божі о. Романом Василівим і сотрудником храму о. Петром Підлубним, о 7. 30 год., о 9. 00 год. та о 11. 00 год.
Отець Петро Підлубний, син Степана та Анни (з дому Гусак), народився 3 червня 1968 р. в селі Великі Чорнокінці Чортківського р-ну, Тернопільської обл. Світська освіта – Львівський політехнічний інститут. У 1995 р. закінчив Івано-Франківський Теологічно-Катехетичний Духовний інститут за спеціальністю “Богословіє”. Одружився 25 листопада 1995 р. з Марією, з дому Варгас. У 1997 р. закінчила катехитичні курси в Дрогобицькому Катехетичному інституті, а згодом в 2000 р. Львівський Національний Державний університет ім. І. Франко, біологічний факультет, вчитель біології-хімії. Діти: дочка Христина 1997 р. н., син Василь 1998 р. н., син …? 17 грудня 1995 р. прийняв дияконське свячення, а 3 березня 1996 р. прийняв єрейське свячення з рук ординарія Самбірсько-Дрогобицької єпархії Єпископа Кир Юліана Вороновського. З березня по жовтень 1996 р. душспатерював на парафіях Дрогобича. 3 жовтня 1996 р. призначений сотрудником на парафію храму Св. Анни Борислав-Волянка. 4 жовтня 1996 р. о. Петро Підлубний відправив в храмі Св. Анни першу Святу Літургію. З листопада 1996 р. у храмі почали служити три Літургії. У 1997-98 р. о. Петро Підлубний навчався та працював над магістерською працею: “Новизна Заповіту в пророка Єремії 31.31-33” в Католицькому університету Любліна (Польща) ім. Іоана Павла ІІ і отримав ступінь магістра. У 1998-2000 рр. навчався на вищих леценціатських студіях в Люблінському університеті по спеціальності “Практичне пасторське богослів”я”. 14 червня 1996 р. в звязку з святкуванням 400 ліття Берестейської Віднови Єдності Української Церкви із Вселенською всечесніший отец Петро Підлубний був нагороджений ювілейним нагрудним Хрестом.
У 1998 р. о. Петро засновник та організатор осередку “Українська Молодь Христові” Борислава, сучасна назва УМХ “Молодіжне братство”, голова Василь Хомин, яким і опікується отець-катехит Петро Підлубний. В це молодіжне братство входить бл. 30 молодих осіб. Братство регулярно проводить відпочинкові та навчальні вишколи (поїздки по відпустових місцях нашого краю та за кордон, молодіжні табори відпочинку, так звані “серепти”). Цього ж року у Бориславі було створено Катехитичний осередок, для співпраці державних установ (освіти) з церквою, о. П. Пудлубного було обрано головою Бориславського Катехитичного осередку, а його заступником було обрано Орисю Лабанців.
Починаючи з 1989 р. при храмі Св. Анни діє церковний хор під керівництвом дяка регента Миколи Когута (з Дрогобича), з літа 1996 р. регентом хору стає Євген Шульц, який в 1997 р. закінчив регентсько-дяківську школу при катедральному соборі Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі.
В 1996 р. в храмі створено молодіжний хор, керівник Антоніна Кшишовська.
Раз на тиждень в храмі Св. Анни відправляється Служба Божа за Здоров”я та всяке прощення для вчителів, дітей та їхніх батьків, так звана Шкільна Свята Літургія.
З 1997 р. в храмі Св. Анни діють два Братства: Апостольської молитви, Неустанної Матері Божої. З травня по жовтень два рази в місяць, а з жовтня по травень один раз в місяць – остання п’ятниця місяця відбуваються нічні чування (молитви).
З 1999 р. при храмі Св. Анни діє Недільна Катехитична школа, яка з 1999 по 2000 рр. діяла при Бориславській державній гімназії, а з 2000 р. по даний час при СШ № 7 Борислава.
З початку 90-х років в місцевому часописі “Нафтовик Борислава” та радіоредакції “Слово” періодично друкуються статті та звучать передачі релігійної та виховної тематики. В цих виступах беруть також участь члени “Молодіжного братсва”.
Ще 15 травня 1848 р. у Галичині було скасовано панщину. У ХІХ ст. з нагоди цієї події майже у кожному селі Галичини були встановлені памятні знаки Хрести Свободи. Однак, більшість з них, були зруйновані радянською владою, в тому числі й у Бориславі. До 150 річчя святкування цієї події з ініціативи Олега Микулича вирішено було відновити зруйнований памятний знак. Ним було виготовлено проект-реконструкцію памятного знаку і за підтримки Українського товариства охорони пам’яток історії та культури м. Борислава (голова Роман Тарнавський), цей памятний знак було відновлено. Виготовлений з бетону, (майстер Євген Шуст), і встановлений за кошти бориславських парафіян та спонсорських допомог підприємств та підприємців міста.
17 травня 1998 р., по вул. Модрицькій при численній бориславській громаді відбулося урочисте відкриття та освячення відновленого пам’ятного знаку Хреста Свободи за участю Владики Юліяна Вороновського Єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії та священнослужителів Бориславського деканату.
9 травня 1999 р. в свято “День Матері”, з благословенням пароха о. Р. Василіва, з храму Св. Анни відбула група парафіян на прощу “Грушів-99”.
На початку червня 1999 р. в Польщі перебував Святійший Отець Іван Павло ІІ. На зустріч з ним відбула група прочан з храму Св. Анни в кількості 47 осіб під керівництвом духовного наставника о. Андрія Якубіва.

Дивись продовження 3.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на
авторів.


Создан 27 янв 2005



  Комментарии       
Всего 1, последний 5 лет назад
--- 07 мая 2011 ответить
Пане Олеже, дякую за цікаву інформацію !
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні