ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

 
 

ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

Тарнавський Р., Микулич О. Церква св. Анни (Борислав-Волянка). Історія та сучасність. 100 років. – Борислав, 2002. – 114 с., іл. Початок.



Тарнавський Р., Микулич О. Церква св. Анни (Борислав-Волянка). Історія та сучасність. 100 років. – Борислав, 2002. – 114 с., іл.

Дана електронна публікація опублікована, як перша редакція авторів, без скорочення і деякого доповнення видавця при друку книги.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на
авторів.

Нехай вони спорудять святиню,
щоб я міг жити серед них”.
(Вихід 25.8)

Юліян (Юрій) Вороновський, син Івана та Ксенії (з дому Костишин), народився 5 травня 1936 р. у с. Гумниська Бузького р-ну Львівської обл. Після закінчення середньої школи поступив в Український Поліграфічний Інститут у Львові, котрий закінчив у 1961 р. за спеціальністю інженер-технолог поліграфічного виробництва. Впродовж 15 років працював на різних посадах від інженера до начальника відділу у Проектно-конструктурському Інституті м. Львова. В час, коли праця на займаних посадах стала для нього недостуною через його віровизнання, змушений був звільнитися і перейти на просту роботу в котельню, де працював до часу виходу УГКЦ із підпілля. У 1958 р. вступив до монастиря Студійського Уставу підпільної Української Греко-Католицької Церкви. Будучи монахом і працюючи на державній роботі, навчався у підпільній Духовній семінарії, що діяла у Львові. 27 жовтня 1968 р. з рук Високопреосвященнішого Митрополита Василія Величковського у Львові отримав єрейські свячення і таким чином став священиком підпільної Церкви. До Єпископської хіротонії, яку уділив у Львові Високопреосвященніший Митрополит Володимир Стернюк 30 вересня 1986 р., виконовува обов’язки підпільного священика, бувши настоятелем, а пізніше ігуменом монастиря Студійського Уставу. Традиція студитського чернецтва не перервалася і в роки підпільного існування УГКЦ, зокрема немала заслуга в цьому упродовж останнього періоду підпілля належить нинішньому Єпископові Юліанові (Вороновському). Ставши Єпископом, був призначений Єпископом-помічником Містоблюстителя у Львові. У 1991 р. Їх Блаженством Мирославом Іваном Любачівським, Главою УГКЦ, був призначений Архимандритом монастиря Студійського Уставу і ректором Львівської Духовної Семінарії Святого Духа. У 1993 р. йому було доручено адміністраторство новоутвореної Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, а 17 квітня 1994 р. відбулася його інтронізація на Правлячого Єпископа даної Єпархії, обов’язки якого виконує по нинішній день.

ПЕРЕДМОВА

Церква, Костел, Храм, Святиня, Божий Дім – якими лише словами не називає боголюбивий народ будівлю, куди приходять прославляти Бога-Творця.
В цьому році 4 грудня виповнюється 100 років з дня освячення та завершення будівництва сучасного греко-католицького храму Святої Анни, колишнього римо-католицького костела Святої Барбари (Варвари).
Історія цього храму має свою непересічну історію, історію випробувань часом, змінами режимів, воєн, віросповідань. Але він завжди виконував і виконує свою одвічну функцію – місця молитви, роздумів, прохань, переконань…
Історія храмів нерозривно пов’язана з історією міста Борислава і сягає в далеке минуле, беручи свій початок з часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Місто стало широко відомим завдяки джерелам соляних криниць, тут здавна варили сіль. Старі поселення Тустановичі з монастирем Борислав та присілками відомі в писемних згадках вже з 1387 року.
В результаті міжусобиць Галицько-Волинське князівство з другої половини ХІУ ст. перестало існувати. Землі були захоплені та приєднані до Польського королівства і на довгі віки стали власністю Польської корони. Після першого поділу Речі Посполитої (1772р.) ці землі відійшли до Австрії (з 1867 р. до 1918 р. Австро-Угорської імперії). З 1919 р. до 1939 р. знову у складі Речі Посполитої.
Звичайно, ці землі у давнину були заселені в основному українцями і переважну більшість населення складали саме вони.
У селі Борислав та довколишніх селах жителями і власникаим цих сіл, були українці. І тільки з XVI ст. їх власниками стає польська шляхта, або дрібна спольщена українська шляхта. Так, згодом у цих селах осідає незначна кількість жителів поляків (римо-католиків). Свої духовні потреби вони офіційно задовільняли у Самбірському парафіяльних костелах Дрогобича та Самбора. Будівництво костела в Дрогобичі розпочали на підставі документу виданого польським королем Владиславом Ягайлом 15 грудня 1392 р., а остаточно завершили та освятили у травні 1511 р. Однак, як дізнаємося з метричних книг, з початку 1784 р. будівництво велося у Самбірському, а з 1788 р. у Дрогобицькому парафіяльному костелі, і що з XVIII ст. релігійні потреби римо-католиків задовільнялися також і в греко-католицьких церквах Борислава та його околиць.
Згідно Йосифінської метрики у 1785 р. с. Борислав нараховувало: 267 греко-католиків (українці), 23 римо-католики (поляки), та 17 іудеїв (євреї); с. Баня Котівська: 360 греко-католиків, 30 римо-католиків, 18 іудеї; с. Губичі: 510 греко-католиків, 6 римо-католиків, 4 іудеїв; с. Мразниця: 140 греко-католиків, 20 римо-католиків, 6 іудеїв; с. Тустановичі: 595 греко-католиків, 120 римо-католиків, 16 іудеїв.
В той час поділу людей за національністю не робили, а тільки за віросповіданням. Віровизнавцям різних релігій не забороняли мішані шлюби. Офіційно це здійснювалося на підставі параграфу 6 закону від 25 травня 1868 р. за № 49.
У 1788 р. було утворено римо-католицький Дрогобицький деканат. Отож, римо-католики Борислава та околиць належали до парафіяльного костела у Дрогобичі.
Із записів у римо-католицьких метричних книгах народження і хрещення, шлюбів та смерті с. Борислава, які почали вестись у Дрогобицькому парафіяльному костелі з 1788р., довідуємося про кількість жителів римо-католиків.
В ІІ-й половині ХІХ ст. Борислав та його околиці стали осередком промислового видобутку озокериту, нафти та газу. Самі ці корисні копалини та технічний прогрес зумовили швидкий розвиток міста та зміни в національному складі населення сучасного Борислава.
Створення нових латинських парафій, філій і експозитур, а отже будівництво каплиць і костелів, почалося в 2-й половині ХІХ ст. Найактивніше велася розбудова у ХХ столітті. Головною причиною цього були душпастирські потреби осіб польської національності та німецьких колоністів.
Так, за даними 1870 р. в Бориславі з розвитком нафтової та озокеритної промисловості нараховувалось: 1166 римо-католиків (поляків), 660 греко-католиків (українців), 3204 іудеї (євреї).
В самому Бориславі та його околицях утворювалися численні фірми, спілки, товариства, яким потрібно було багато робочої сили. У Борислав за добрими на той час заробітками, прибувала велика кількість заробітчан: поляки, українці та євреї.
За даними Шематизму 1894 р. в Бориславі нараховувалось 1430 римо-католиків, 822 греко-католики, 9047 іудеїв. В самих Тустановичах: 1599 греко-католиків, 200 римо-католиків та 1000 іудеїв.
За цими ж даними в 1894 р. в п’яти населених пунктах сучасного Борислава нараховувалось 16404 осіб різних національностей. Серед них: 3740 греко-католиків, 1660 римо-католиків, та 10087 іудеїв.

РОЗВИТОК

БУДІВНИЦТВО, ОСВЯЧЕННЯ, ОБЛАШТУВАННЯ …

Якщо будівництво українських храмів у нашому місті сягає сивої давнини то половини ХУІІІ ст. римо-католицьких костелів не існувало. Тож бориславські римо-католики свої духовні потреби змушені були задовольняти в парафіяльному костелі м. Дрогобича, тому потреба побудови костела в Бориславі зі зростанням польського населення стала вкрай необхідною і першочерговим завданням римо-католицької громади.
В 1885-1888 рр. на Волянці (присілок Тустанович), була споруджена дерев’яна римо-католицька молитовна каплиця-костел. Вона існувала ще у 1913 р., про що довідуємося з листа кс. Яна Шалайки до Єпископського консистора від 16.08.1913 р. Ця каплиця-костел, мабуть, знаходилася на розі сучасних вул. В. Великого і Трускавецької, навпроти хлібного магазину (нині територія СШ № 7). Саме у цьому місці, на карті-плані нафтових копалень і земельних ділянок Борислава, Тустанович та Мразниці, виготовленої інж. Ф. Евіґом у травні 1921 р., знаходимо будівлю з позначкою хреста.
Ще під час будівництва цього дерев’яного костелика, розпорядженням латинського Єпископського ординаріату у Перемишлі, як експозита у Волянці, було призначено ксьондза Михайла Громаду. Усі записи народження і хрещення, шлюбів та смерті велись у метричних книгах, які знаходилися у Дрогобичі. У метричних книгах римо-католиків Борислава зустрічаємо записи: на початку 1880-х рр. кс. Андрія Курека, 21 лютого 1886 р. кс. Юзефа Томека, 27 травня 1888 р. кс. Адама Пєнкося, 2 лютого 1890 р. кс. Броніслава Вояниньского. Душпастирські обов’язки для римо-католиків Борислава та його околиць виконували також і греко-католицькі священики.
В 1890 році на Волянці розпорядженням Дрогобицької дієцезії встановлено римо-католицьку філію Дрогобицького деканату. У записах метричних книг Борислава, від 11 травня 1890 р. кс. А. Пєнкося, зустрічаємо слово “Wolanka”. Згодом також була виготовлена кругла печатка розміром 3,6 см. в центрі з зображенням Св. Барбари, яка в правій руці тримає чашу, а в лівій пальмову гілку. По колу напис: “ EXPOSITURA ECCL. DROH. R. LAT. * in Wolanka. * “. Отож, можна припустити, що від того часу релігійні потреби римо-католиків у Бориславі та його околицях задовільнялися у дерев’яному костелику на Волянці.
Як вище вже було сказано, населення польської національності швидко зростало і не велика дерев’яна молитовна каплиця вже не могла повністю задовольнити потреби польського населення сучасного міста Борислава. Виникла нагальна потреба побудови нового храму.
Польська громада звернулась за проектом костела до відомого в той час архітектора в Перемишльській дієцезії, Станіслава Маєрського. Він був добре відомий в колах львівських архітекторів, з яких, до речі теж походив один із найталановитіших архітекторів – Юліан Захаревич.
Здійснений С. Маєрським проект костела на Волянці є оригінальним відносно інших стандартних латинських храмів Перемиської дієцезії, а також інших костелів Польщі, які зберіглись і дійшли неушкодженими до нашого часу. Оригінальність польського польського костела на Волянці полягає в тому, що його вежа увінчана великим годинником, на усі чотири сторони, чого ми не бачимо в інших костелах. Така архітектурна композиція з чотиростороннім годиннтком зроблена архітектором, напевно, для практичного використання найвищої на той час споруди в міста. Цей годинник, безперечно, давав змогу жителям та робітникам орієнтуватися в часі.
Якщо місто Дрогобич, маючи Магдебурське право, мало в центрі збудовану міську ратушу, то Борислав такого центрального адміністративного будинку як ратуша не мав, до того ж ще не було об’єднано навколишні села в єдиний т. зв. Великий Борислав, це й спонукало архітектора С. Маєрського спроектувати такий годинник на вежі костела.
Будівництво костела здійснювалось на кошти парафіян римо-католицької громади, власників бориславських підприємств, робітників озокеритних шахт та інших мешканців міста, серед яких, безумовно, були особи різних національностей: поляки, українці та євреї.
Римо-католицький храм будувався швидко під керівництвом ксьондза Михайла Громади і був закінчений у 1900 р. В цей же час з 29 липня 1900 р. було застраховано від непердбачених аварійних випадків та стихійних лих костел та парафіяльні будинки. Про це довідуємося із пролонгаційних полісів, які було підписано 13 червня 1907 р. з Товариством взаємного страхування у м. Кракові. У римо-католицької парафії також були і різні господарські проблеми. Про це свідчить те, що 21 лютого 1901 р. відбулося судове засідання у Дрогобицькому повітовому суді у справі спірної земельної ділянки за кадастровим № 2755/2 у Тустановичах-Волянці між Ізраелем Бер-Аполло, торговцем з Дрогобича, і римо-католицьким костелом Св. Барбари на Волянці.
Обряд освячення новозбудованого костела відбувся 4 грудня 1902 р. Його здійснив дрогобицький препозит, ксьондз Михайло Сервацький у супроводі римо-католицьких та греко-католицьких священослужителів. 21 червня 1903 р. Борислав відвідує для візитації нового храму і латинської парафії перемиський суфрагат, єпископ Кароль Йозеф Фішер. Після урочистого освячення костел не був повністю обладнаний (бракувало вітражів, обладнання і т.д.). Треба було ще чимало часу та коштів, щоб довести його до такого вигляду, який би мав мати впорядкований римо-католицький храм. Мабуть, у цей же час також було встановлено годинник. Про це свідчить квитанція-розписка годинникового майстра у Бориславі Яна Мєнсовіча, видана 22 травня 1907 р. кс. Ігнацію Антонєвському, про те, що за 40 корон було проведено поточний ремонт годинника на вежі костела (замінено пружину і очищено від іржі). Годинник, мабуть, було виготовлено у м. Кросні. Розмір годинникового механізму: 52см. х 52см. х 70см., довжина маятника 135см.; шафи 60см. х 70см. х 177см.
Храм дістав назву – костел Святої Барбари. У головному вівтарі було написано образ Св. Барбари, відомим художником і скульптором Антонієм Попелем (1865–1910), одна з його відомих робіт – це пам’ятник А. Міцкевичу у Львові. Постає закономірне питання, а чому саме таку назву отримав новозбудований латинський храм. Щоб це пояснити мусимо вдатися до історії.
Великомучениця Варвара (Барбара) загинула за Христову віру у 306 р. у Нікомедії (Мала Азія). Її мощі були першими, які привезли на територію Київської Русі з Константинополя. Свята Великомучениця Варвара жила в Римській імперії за правління імператора Максиміліана, великого гонителя християн. Її батько, язичник Діоскор, був знаменитою особою в місті Іліополі Фінікійському. Побачивши, що дочка росте дуже вродливою, він заховав її від людського ока в спеціально збудованій вежі. Тим часом, чутки про красу дівчини ширилися містом, і багаті женихи стали домагатися її руки і серця. Варвара відмовилася від одруження, і батько зрозумів, що це пов’язано з її відособленістю від людей, тому дав дочці повну свободу у виборі друзів.
Невдовзі Варвара познайомилася з молодими християнками і прийняла хрещення. Про свій вибір розповіла батькові. Той розлютився і наказав катувати доньку, потім власноручно вбив її, відтявши голову мечем, однак його тут же вбила блискавка. Ще у в’язниці Варварі з’явився Ісус Христос і причастив її. Нетлінні після смерті мощі Св. Варвари привезли до Константинополя, а звідси у ХІІ ст. дочка візантійського імператора Олексія Комніна, княжна Варвара, беручи шлюб з руським князем Михайлом Ізяславовичем, привезла мощі до Києва – як частину свого приданого. Мощі Св. Варвари зберігаються дотепер у Соборі Св. Володимира.
Люди давно зауважили, що Св. Варвара оберігає від раптової і несподіваної смерті. Наражені на постійну небезпеку гірники обрали собі її за патронку, визнаючи день 4 грудня, як Свято гірників. Напевно, тому до неї молилися бориславські нафтовики та гірники перед тим, як опускатися в шахти. У Бориславі та його околицях було тисячі шахт, і дуже багато в них гинуло людей від раптової смерті (обвалу, вибуху газу та ін. аварій), тому новозбудований костел був названий в честь Св. Барбари.
На іконах Св. Варвару зображують на фоні гір та вежі (символ в’язниці) з мечем або пальмою (символ страждань), келихом (символ віри) та короною на голові (символ перемоги і влади).
Відомий український художник Антін Манастирський свого часу написав ікону, на якій Св. Варвара зображена на фоні бориславських веж (зберігається в соборі Св. Юра у Львові). Пензлю цього художника належить також розпис храму та ікон в іконостасі церкви Преображення Господнього в Тустановичах (нині околиця сучасного Борислава), а також ікони іконостасу Мразницького храму Успіння Пресвятої Богородиці. Можливо, не помилимось, коли скажемо, що Святоюрська ікона була написана художником А. Манастирським для одного з храмів сучасного міста Борислава, а вже у післявоєнний час потрапила до Львіського храму Св. Юра, де зберігається дотепер.
Наприкінці ХIХ ст. у Східниці було знайдено величезні поклади “чорного золота” – нафти, там також знаходилися численні шахти, де трагічно гинули робітники. Там також було збудовано 1895 р. дерев’яний костел, і його названо в честь Святої Кінги. Св. Кінга народилася 1234 р., була дочкою угорського короля Бели IV (1206–1270) та дружиною польського князя Болеслава V Встидливого (1226–1279), захистниця і покровителька гірників соляних шахт. Прибувши до Польщі з Угорщини, вона привезла з собою своїх гірників, які невдовзі в околицях Кракова у Бохні знайшли великі запаси солі. Померла Св. Кінга у монастирі Старого Сонча 1292 р. За свою подвижницьку працю та даний Богом дар творити чуда, вже після смерті у 1690 р. її було визнано Святою.
Сама будівля храму Св. Барбари характерна для епохи неоготики та неороманського стилю. Будували цей храм, як і інші храми цього періоду, мандрівні майстри будівничого цеху, про що свідчить вмурована на фронтоні храму цехова емблема. Це різьблений кам’яний щит із зображенням чотирьох будівельно-креслярських предметів, розташованих один на одному: циркуль, трикутник, кутник і лінійка, символізуючи герб чи символ будівельної організації. Поруч бачимо і щит, на якому зображено герб (знак) гірників – перехрещені молоток і коротке кайло (кирка). Ці два символи (герби) також були зображені на центральному (головному) вівтарі (престолі) та на вітражах у костелі. Це свідчить, що в основному цей костел побудовано на кошти бориславських робітників нафтової промисловості. Така практика, мабуть, була поширена при будівництві чи ремонті костелів, адже, ще у XV ст. підчас будівництва костела у м. Дрогобичі також було вмуровано різьблені кам’яні фігури: рука, стопа, голова, а нижче буханець хліба – традиційна пам’ятка німецьких будівничих. А на стіні Львівської римо-католицької катедри підчас ремонту, після пошкоджень завданих при артилерійському обстрілі, було вмуровано, на згадку про це, металевий снаряд (кулю). Теж саме було зроблено і на південній вежі костела Марії-Магдалини у Львові. Але кулю було підвішено на чотирьох ланцюгах з кронштейном на згадку про події польсько-українських боїв 21 листопада 1918 р. А на фасаді одного львівського будинку, сучасна вулиця Д. Вітовського, 20, над вхідними дверими бачимо геральдичний щит на якому зображена емблема – трикутник з циркулем, що можемо стверджувати, що це емблема будівельного цеху.
Костел на Волянці неоготичний, хрещатий, орієнтований на осі схід-захід, довжина 36,10 м., ширина 19,25 м., висота з хрестом 37 м. Фундамент і цоколь з тесаного каменя висотою 1,25 м. Стіни по всьому периметру підтримують контрфорси. Підлога вимощена з квадратних бетонних плит, стіни муровані з червоної шліфованої цегли розміром 7 см. х 14,5 см. х 28,5 см., у середині штукатурені. Вхід обрамлений порталом з двома напівколонами. Храм оздоблений 10-ма великими вікнами з фігурними вітражами. Дах критий дахівкою (черепицею), на яій є напис: “Patent”, na 1 m stuk 15. FABRYKA DACHOWEK w KOLOMYI”. Зверху дахівка спочатку була чорного кольору, а з часом стала червоною, вежа-дзвіниця і сигнатурка були криті цинковою помідненою бляхою. На сигнатурці також знаходився дзвін. Огорожа: від дороги бетонна підмурівка із залізними кованими прутами, брамою і хвірткою, а з боків та ззаду була дерев’яна. Поруч з костелом, з ліва, збудовано плебанію.
Костел розміщенний на площі, огороджений чавунною огорожею. Орієнтований, вимурований з цегли з використанням париродного каменню, у формі латинського хреста, довше плече якого утворює двохскатну наву та від неї вежу, двохскатну закриту з трьох боків презбітеріум (головний вівтар), а кортше плече творить односпупеневі плечі трансепту. Спереду до нави прилягає вежа, в її нижній частині знаходиться крипта і вхід на сходи та складик, у верхньому приміщені з’єднуються з хорами. По боках західного крила вівтаря містяться прямокутні приміщення: захрестія та скарбниця з також прямокутними сінями (коридорчиками).
Внутрішні стіни з’єднує цоколь, а в середині корпусу, крім того, і перекладини (балки) біля основи склепіння. Вертикальний напрям підкреслений в корпусі з допомогою лізен на котрі опускається склепіння. Міжнавові колони на перехресті, створеному доставленням псевдопілястрів з капітелями у вигляді частин балок таких же, як на стінах. Райдужна аркада з легкозагостреним перерізом з накладеним валком. До похило зрізаних кутів, підтримуючих аркаду, балок (філярів) доставлені тосканські колоночки. В наві і вівтарі склепіння перехресно-реберні з округлими пересіченями. В трансепті і західному крилі нави склепіння округлені з загостреним перерізом, а в приміщені на поверсі вежі – перехресним. Вікна в східному крилі нави, у приміщенні на поверсі вежі, у вівтарі і трансепті – прямокутні, заверешені загостреним півколом. В західному крилі нави в приміщеннях по боках крипти, а також в захрестії та скарбниці – прямокутні завершені дуги з кількох частин. Вхідний отвір до крипти завершений півколом, між криптою і навою завершений дугою в формі зрізаного трилисника. Музичний хор у формі звичайного балкону сполучається з приміщенням на другій частині вежі широкою гостродуговою аркадою.
Зовнішні покриття обігає в нижній частині цоколь з виділеним камінним підмурівком, заверешений фризом з цегли поставленої навскіс, а на горі фриз складений із загострених півколом аркадок в східній і північній частині даху вівтаря, вони замінені рядом цегол, висунутих короткою стороною за рівень стіни. На кутах і межах крил одноступеневі підпори на високому підмурівку (фундаменті). Майже цілу ширину фасаду займає квадратна в плані, складена з двох частин вежа, частково втоплена в блок нави. Нижня частина вежі обведена трьохступеневими, скісно поставленими підпорами, закінчена фризом з загострених аркадок заверешених профільованим виступом. На осі камінний портал із вхідним отвором півкруглим перерізом, обєднаний в гостроверху аркаду, підперту на колонах з камінних капітелів. Вище знаходиться загострене вгорі вікно, над яким камінні щити з гірничим та будівельним гербами та двоми загостреними вгорі віконцями. Верхня частина дещо вужча від нижньої, восьмикутної форми, завершена аркадковим фризом з чотирма малими сходковими вершками. В стінах високі гостроверхі вікна, над ними отвори (від полудня циферблат годинника). Бічне дахове перекриття трансептор завершені трикутними верхами, закінченими у верхній частині уступами. В межах верхів розміщено по два готичні (гостроверхі) віконця.
Дах над головною частною костела двохскатний, над навою від сходу додаткова площа, над абсидою багатоступеневий дах, над бічними приміщенями багатоскатні дахи, криті дахівкою. Вежу завершує гостронаметовий дах, критий дахівкою. На пересічені нави з трансептом вежечка оббита бляхою, восьмикутна, ажурна, з високим наметовим дашком.
Від храму на відстані бл. 200м. знаходився старий цвинтар розмірами: 70,50м. х 120м. х 52.20м. х 103м. Був огороджений бетонною стіною висотою 2,15м., і дерев’яними дошками висотою 1,75м.
Із збільшенням кількості жителів у той час, мабуть, було утворено новий цвинтар, площею 4 морги на так званій місцевості Гукова Гора, властність громади Тустанович. Цвинтар був огороджений дерев’яними дошками висотою 1,80м. За кожне поховання цій громаді платилася відповідна сума. В період до 1939 року ця сума становила 10 злотих за кожне поховання.
У Бориславському міському історико-краєзнавчому музеї зберігаються ряд архівних документів канцелярії колишнього римо-католицького парафіального костела. Частина тексту в деяких документах пошкоджена. Серед документів знаходимо:
1. План земельних ділянок, які належали Вільгельму Кунерлі та його спадкоємцям і римо-католицькому костелу Св. Барбари. Цей план з мірилом 1 : 2880 виконав гірничий інженер у Бориславі Пйотр М’ячиньскі 18 травня 1904 р.
2. Угоду, складену між кс. М. Громадою і Мозесом Ісааком Фельдером, де вказано, що кс. М. Громада дає йому дозвіл на будівництво житлового будинку на сусідній його земельній ділянці на відстані 21 м. від цвинтаря, але з відповідними умовами. Як свідки, цю угоду підписали: Антоній Попель, Ян Гонсьоровскі та Юзеф Матковскі 19 […] (текст пошкоджений, місяць і рік не прочитуєються).
3. Лист препозита Дрогобицького парафіяльного костела від 2 грудня 1905 р. до шановних панів гірників і дійсних власників римо-католицького обряду Волянки на руки Юзефа Рейфа на Волянці. В ньому вказується, що виконуючи їхнє прохання від 10 листопада 1905 р., підписане також кс. М. Громадою з метою придбання земельної ділянки під колишнім костеликом на Волянці-Тустановичі дає свою згоду на продаж частини земельної ділянки, але за умови, що на цьому місці буде побудовано школу для навчання молоді з польською мовою викладання, і якщо би з якихось причин ця школа була перенесена з цієї земельної ділянки, то в такому випадку, ця територія повертається до костела на Волянці без повернення коштів за цю придбану земельну ділянку…. Однак також застережено, щоб кожний римо-католицький ксьондз-експозит або парох на Волянці був головою ради цієї місцевої школи, для якої ця будівля буде збудована і якій буде належати. Окрім цього, потрібно ще дозвіл на такий продаж Найвельможнішого Єпископського Консистора римо-католицького обряду у Перемишлі та Високого цісарсько-королівського намістництва у Львові.
4. Лист цісарсько-королівського урядового комісара громадського уряду Тустанович від 27 квітня 1906 р. до кс. М. Громади, де повідомляється, що на засіданні прибічної ради прийняли рішення, щоб знайти відповідне місце під будівництво будинку школи на території присілку Волянка, громади Тустанович. В цій справі також утворена комісія, до складу якої входять із членів прибічної ради Зигмунд Ле(…) (текст пошкоджений, не прочитується), Арон Спітсман та Панько Т(...). А з-поза прибічної ради було вирішено запросити кс. М. Громаду та о. І. Дашкевича (греко-католицький парох у Тустановичах).
Згодом, таки на цьому місці, було збудовано школу. Знаходилась вона між сучасною автобусною зупинкою і будинком по вул. Трускавецькій, 2. У 1930-х рр. це була жіноча чотирикласна школа. В народі її називали “стражніца”, можливо тому, що там знаходилась пожежна частина, або під час Першої Світової війни там був пост жандармерії. І, мабуть, під час Другої Світової війни цю будівлю було зруйновано.
5. Лист із повітового відділу до римо-католицького парафіяльного уряду на Волянці від 4 лютого 1906 р., де надсилається для ознайомлення і використання відпис із листа за № 3757 відділу повітової каси, і вказується, щоб кошти з 9 % брутта виплачувалися з фондів Галицького Карпатського Нафтового Товариства на рахунок в ощадній касі м. Дрогобича для громади Тустанович у сумі 1800 корон, для безповоротної фінансової виплати однаковими частинами римо-католицькій, греко-католицькій та іудейській релігійним громадам.
6. Копія листа ц.-к. Старости у Дрогобичі від 14 лютого 1906 р. до уряду повітової каси хворих у Дрогобичі. У ньому зазначається, що на засіданні 2 грудня 1905 р. уряд каси хворих прийняв рішення, щоб на майбутнє не покривати видатків на підводу-віз для римо-католицького експозита з Волянки в разі необхідного доїзду до хворих в лікарню у Губичах. У зв’язку з виконанням обов’язку цих видатків, які остаточно не вказані у 6 параграфі закону про каси хворих та виходячи з дотогочасного звичаю, прохання католицьких робітників і відносно незначних витрат, наказую керівництву каси хворих, щоб своє рішення від 2.12.1905 р. відмінили і відновили оплату за доїзд ксьондза з Волянки, в разі необхідності, до лікарні у Губичах.
7. Лист ц.-к. урядового комісара громадського уряду Тустанович від 2 червня 1906 р. до кс. М. Громади, де повідомляється, що в додаток надсилається консенс (дозвіл) на будову будинку для грабара на земельній ділянці № 2814 і № 2815 на Волянці, а також представлення плану проектованого будинку у двох екземплярах, оплачених поштовими штемпелями по 30 гелерів.
8. Лист ц.-к. урядового комісара громадського уряду Тустанович від 2 липня 1906 р. до кс. М. Громади, де надсилається витяг вручення уряду громади Тустанович від цього ж числа за №1865, скерованого до Фізгі Фельдера на Волянці. У ньому повідомляється, що на виконання прохання від 25 травня 1906 р. №1865, після проведення комісією обстеження плану будови, уряд громади видає дозвіл на добудову до існуючого будинку з південної сторони будинку 7м. довжини, 12м. 85см. ширини, і 2м. 85см. висоти з наступними умовами: 1. [……] (опис розмірів і матеріалів будованого будинку, текст пошкоджений).
9. Лист ц.-к. Староства у Дрогобичі від 22 серпня 1906 р. до уряду громади Тустанович у справі вибору 4-х членів комітету для складання списків осіб римо-католицького віросповідання філії Тустановичі-Волянка, які мають право виборчого голосу.
10. Список 207-ми прізвищ та імен римо-католицьких парафіян, які були власниками нерухомості у Тустановичах-Волянці, згідно перепису з 1900 р., складено дрогобицьким препозитом римо-католицького уряду 10 вересня 1906 р. У ньому відмічено про сплату грошового податку цими парафіянами.
11. Список 26-ти прізвищ та імен римо-католицьких парафіян-власників нерухомості на Мразниці, згідно перепису з 1900 р., складений дрогобицьким препозитом римо-католицького уряду 14 вересня 1906 р.
12. Лист від 27 жовтня 1906 р. на фірмовому бланку Галицької Ощадної Каси у Львові до кс. Ігнація Антонєвского з Волянки, де повідомляється про пересилання 500 корон, виплачених на підставі цінного листа від 26 жовтня цього року з рахункової книжки №83780.
13. Лист від 4 листопада 1906 р. на фірмовому бланку підприємства художньої костельної та зальної різьби з дерева і каменю Юзефа Ашкляра у Кросьцєнку Вижнім, поблизу Кросна. Де він повідомляє про виготовлення малюнку готичкого пам’ятника, а через тиждень буде надіслано малюнок цілого вівтаря. Також повідомляється про питання, чи буде виконане облицювання гробу з каменю чи з бетону.
14. Лист від 15 листопада 1906 р. на фірмовому бланку підприємства художньої костельної та зальної різьби з дерева і каменю Юзефа Ашкляра у Кросьцєнку Вижнім поблизу Кросна. У ньому він повідомляє про стан своїх справ, що затримується з приїздом на місце замовлення, а також те, що обов’язково приїде, щоб виготовити точні розміри шаблонів, але прибуде через п’ять днів.
15. Лист від 8 лютого 1907 р. на фірмовому бланку платіжного товариства з необмеженою відповідальністю у Дрогобичі представництва Крайового Австро-Угорського Банку до уряду будівельного комітету римо-католицького костела на Волянці. У ньому повідомляється про фінансові справи, пов”язані з наданням кредиту, де термін дії фінансових купонів діяв до 30 червня 1906 р.
16. Лист від 12 квітня 1907 р. Гелени Баліцкої зі Львова вул. Коперника,43 з проханням до ксьондза про оголошення у костелі збірки коштів на встановлення у Бориславському костелі фігури Святого Юзефа, щоб молитися до нього, як до опікуна малолітніх дітей. Для цього вона також надсилає одну корону, бо залишилася вдовою з малолітніми дітьми.
17. Лист ц.-к. Староства у Дрогобичі від 18 березня 1913 р. до шановного римо-католицького комітету костела у Тустановичах на руки вельможного Реєнта Владислава Остоя Янішевського стосовно обміну земельних ділянок. У цьому листі повідомляється про тривалість справ комісійних витрат у справі обміну земельних ділянок між римо-католицьким костельним комітетом та спадкоємцями Вільгельма Кунерла.
18. Лист ц.-к. Староства у Дрогобичі від 15 серпня 1913 р. до кс. М. Громади з копією листа до уряду громади Тустанович, де зазначається, що на виконання подання від 18 червня 1913 р. № 5845/1913 повідомляється, що 28 серпня 1913 р. зранку о 9 годині відбудеться ексгумація трьох поховань із земельної ділянки № …38/1 з метою передачі 8,6 м.кв. території з цієї земельної ділянки під будівництво 1 км. громадської дороги Борислав – Тустановичі. (Нині вул. Героїв ОУН-УПА). Для цього громадський уряд 27 цього ж місяця готує три гроби на інше місце та дезинфікуючі препарати, які будуть потрібні під час ексгумації, а ця територія в час повинна бути закрита від громадськості.
Фінансування й утримання костела та ксьондза на Волянці здійснювалося озокеритовою шахтою (з 3000 гірників) та Банком Польським, який був власником цього підприємства. У рік виділялося 12 сажень (25,608м.) дерева з підземних штолень, 50 літрів нафти, і 300 гульденів (600 корон австрійських). Так тривало до червня 1906 р., коли кс. М. Громаду було переведено на іншу посаду. Окрім записів у метричних книгах експозита кс. М. Громади, також зустрічаємо записи інших ксьондзів, які здійснювали тут з тих чи інших причин душпастирські обов’язки. Це у 1904-1906 рр. кс. Теофіля Нєдзєльского, у 1906-1907 рр. Ігнація Антонєвского, у січні 1908 р. кс. Зєм’янского, у квітні 1908 р. кс. Домініка Жарилькєвіча, у липні, листопад-грудень 1908 р. кс. Тадеуша Остромірского.
29 травня 1907 р. експозитом костела на Волянці призначено кс. Войцеха (Адальберта) Карася (04.04.1871-04.07.1931). Він активно береться до впорядкування новозбудованого храму. Зі складок парафіян, власників копалень він закуповує: 3 вівтарі, амвон (проповідниця), орган, вітражі, два конфесіонали, престоли, захрестя, плащениці, літургійні шати та ін. обладнання. Завдяки кс. В. Карасю римо-католицький костел Св. Барбари стає одним із найкращих храмів Дргобиччини.
Ще перед Першою світовою війною у Дрогобицькому парафіяльному костелі було встановлено вітражі, які проектували краківські художники: Стефан Матейко (син Яна), Юзеф Мегоффер, Станіслав Виспяньскі і мабуть Казимір Сіхульскі, а виготовлені були краківською фірмою С. Желеньского. Отож, можливо, вітражі парафіяльного костела на Волянці також були проектовані одними із цих авторів та виготовлені цією ж фірмою.
Старанням кс. В. Карася було укладено угоду про фінансування кс. експозита з бюджету Бориславської та Тустановецької громад у розмірі 600 корон щорічно. Громада Борислава платила зарплату у 1907-1912 рр., а громада Тустанович із 1 травня 1916 р. платила персонально ще і ксьондзу вікарію. Ту саму оплату одержували і греко-католицький священик та ізраїльський равин. Так тривало до травня 1921 р., коли повітова рада у Дрогобичі заборонила їм ці виплати. Також у цей час кс. експозит з Волянки платив щороку 300 корон ксьондзу-пароху у Дрогобичі.
У 1913 р. у п”яти населених пунктах сучасного Борислава проживало 31859 осіб. З них 14446 – римо-католики; 9852 – іудеї; 7450 – греко-католики та 111 інших.
1 серпня 1914 р. розпочалася Перша світова війна. Уже через декілька днів, у Бориславі патріотично свідомі поляки оголосили мобілізацію. Близько 350 молодих осіб зголосилося до Польської Спілки Стрільців, аби стати в ряди Народного війська для боротьби за незалежність Польщі. Кошари стрільців розмістилися у Бориславській Народній школі, там же перед школою відбувалися військові навчання. 22 серпня 1914 року усі стрільці маршем прибули до костела на Святу Літургію, де вислухали проповідь ксьондза. Наступного дня було видано наказ про виїзд Першого відділу стрільців з Борислава на фронт. Відділ стрільців пройшов маршем вулицями через Волянку, де перед костелом їх шеренги поблагословив кс. А. Карась. По закінченню благословення вони відмарширували на залізничний вокзал, звідки поїздом рушили на Захід. А 30 серпня 1914 року, після відправи Святої Літургії у костелі, 2-й відділ польських стрільців пішки попрямував до Хирова.
В період Першої світової війни Бориславський римо-католицький храм, як і інші храми Борислава, не зазнав лиха від військових дій на території міста. Але два дзвони з костела вагою 129 і 34,5 кг. під час Першої світової війни було конфісковано для воєнних потреб ( на виготовлення гільз для гармат та гвинтівок). А під час російської окупації Галичини постраждало місцеве населення. У 1914-1915 рр. було заарештовано і вислано у Росію 15 тисяч галичан (серед них – 400 осіб греко-католицького духовенства).
Кожного року 4 грудня в костелі Св. Барбари відбувалась святкова літургія на честь гірничого свята. У своєму щоденнику за 1915 р. бориславський письменник, педагог Стефан Ковалів запише так: “ … бенкети, пировання, де шампани лились і все чільне інтелігенство на чолі з чиновниками гірничими пило до “положенія риз ” … ”.
В цей час син Стефана Коваліва – Стефан, успішно закінчивши теологічний факультет Львівського університету, з початком бойових дій був призначений польовим куратором на італійський фронт і після однорічної служби прибуває до батька в Борислав, чекаючи призначення на парафію, яке трохи затягнулося з причини бойових дій. Саме він приймав участь в урочистій Літургії на честь гірничого свята Св. Барбари 4 грудня 1915 р., за що одержав від римо-католицького парафіяльного уряду на Волянці грошову винагороду у розмірі 50 корон, які на той час були немалими грошми та вкрай небхідними для купівлі харчів у цей тяжкий час.
15 жовтня 1920 р. латинський єпископський ординаріат у Перемишлі видав рескрипт (постанову) про утворення провізоричної цілковито незалежної парафіяльної експозитури на Волянці з 1 листопада 1920 р., з правом власного самостійного експозита і веденням усієї канцелярії, яка до цього часу велась у Дрогобичі, з правом використання урядової печатки. Було виготовлено нову круглу печатку, розміром 3,5 см., з написом “SIGILLUM OFFICII PAROCHIALIS RIT : LAT : * IN WOLANKA * “. В середині зображено образ Св. Барбари з пальмовою гілкою в руках. А також штамп з написом у три рядки: “ Rzym.- katol. Urzad parafialny ob. lac. / WOLANKA-BORYSLAW / dnia _______ 192 __ “. А рескриптом латинського єпископського ординаріату у Пермишлі з 20 грудня 1921 р. кс. В. Карасю було надано титул пробоща (пароха) даної парафії. Пароху і одному вікарію виплачувалася дотація з єпархіального тарифу.
Із збільшенням мешканців міста, римо-католицького оюряду, наприкінці 1923 р. розпочинається процедура листування між: парафією, староством у Дрогобичі, Львівським воєводством, Єпископською латинською курією в Перемишлі, Міністерством віросповідань та загальної освіти і місцевими громадами у справі створення на Волянці самостійної римо-католицької парафії з пробощем і двома вікаріями (помічниками).
Парох кс. В. Карась у своємі листі від 24 лютого 1924 р. вказує про стан і проблеми парафії на Волянці. Подає чисельність римо-католиків у громадах, релігійні потреби яких обслуговує його парафія – 20236 осіб. З них проживало: у Тустановичах з присілками: Волянка, Гатки, Понерла, Дуброва, Буковиця – 8453 особи; у Бориславі з присілками: Потік верхній, Потік нижній, Раточин, Тарнавка – 7320 осіб; на Мразниці з присілком Городище – 3120 осіб; у Губичах – 758 осіб; на Бані Котівській – 464 осіб; у Попелях – 121 особа. Отож, на таку кількість віруючих, не вистачало повноважень експозитури та одного вікарія.
З цього опису також довідуємося про облаштування костела. В ньому, на той час, знаходилося: три вівтарі (престоли), амбона (проповідальня), хрестильня, два конфесіонали (сповідальні), дві великі лавки у пресвітерії, чотири менших у наві (нефі), пневматичні органи з 15(16) регістрами та двома клавіатурами з педалю, виготовлені на органній фабриці Рудольфа Хассе у Львові по вул. Пісковій, 9. Усе це було виготовлено з дуба у готичному стилі. Вісім хоругв, два народні прапори, одна хоругва Христова, три феретрони, вісім хоругв для похорону, три дзвони чистої ваги (без окуття) 600 кг., п’ять келихів, дві монстрації (дароносиці), дві бляшанки, шість мшат, 21 орнат (риз), сім кап та достатня кількість білизни для Святої Літургії і вівтаря та для п’ятьох ксьондзів. Того ж року повинні були розпочати розпис стін. А на території парафії з обох боків костела, знаходилися дерев’яні тиньковані будівлі: - плебанія розміром 15,30 м. х 11,30 м., крита цинковою бляхою; господарський будинок розміром 13,70 м. х 5,80 м. (пивниця, стайня та ін. приміщення), критий подвійними гонтами; вікаріївка розміром 22,20 м. х 11,40 м., крита цинковою бляхою, поділена для двох ксьонзів із заскленою верандою та окремим входом, з однією кімнатою, кухнею і коміркою для органіста, і для костельного теж саме. До вікаріївки також належав господарський будинок розміром 11,10 м. х 5,10 м., шальований деревом і критий гонтами. Старий цвинтар був уже напостійно закритий санітарною владою через брак території, а перекопувати ще не можна було. Біля нього знаходився ще один дерев”яний житловий будинок з двома кімнатами і кухнями, у доброму стані, розміром 13,50 м. х 5,15 м., критий цинковою бляхою. В цьому будинку, після ремонту, планували відкрити т.зв. “дзядувку” – притулок для бідних.
Фінансування та забезпечення ксьондза, вікарія, органіста і костельного було таким: навколо костела було 1 і 1/3 морга (0,56 і 0,73 га) городу, де вирощували городину, частина луки. Гроші, зібрані на таці у неділі і свята під час літургій, за послуги канцелярії, збори із шлюбів, похоронів та ін., йшли на утримання ксьонза, вікарія, органіста і костельного. Цього усього було замало для нормального функціонування парафії, отож відбувався процес створення окремої самостійної римо-католицької парафії. Для цього також пропонувалося надати, з ерекційних земель римо-католицької парафії у Дрогобичі 50 моргів (28 га.) землі для утримання та потреб парафії. Однак римо-католицька Єпископська Курія у Перемишлі в 1925 р. дає згоду для надання по 12 моргів (6,72 га) землі, для згодом створених окремих парафій Волянки, Східниці і Трускавця.
25 вересня 1928 р. римо-католицьким Перемиським Єпископом Анатолієм Новаком було видано декрет про надання експозитурі на Волянці рангу самостійної парафії із зміною назви на Тустановичі, бо Волянка не була окремою громадою, а входила, як присілок, до громади Тустанович, а додавання тоді до назви Волянка-Борислав створювало труднощі, бо Борислав і Тустановичі мали свої окремі поштові відділення. Також було виготовлено нову печатку і штамп, де замінено слово WOLANKA на TUSTANOWICE, змінено також зображення на печатці образу Св. Барбари. У правій руці тримає листя пальми у лівій чашу. Розмір печатки збільшено до 3,9 см.
Наприкінці 1920-х рр. для відновлення костела було створено організаційний комітет з ініціативи та участю Спілки Праці Громадських Жінок. Головою комітету була Ядвіга Войцеховська, головним її заняттям це було збирання коштів у директорів та керівників численних місцевих підприємств і організацій. Після збору відповідної суми грошей, потрібно було знайти майстра-художника, тож Ядвіга Войцеховська запропонувала Яна Генрика Розена 1891 р. н., відомого тоді автора оригінальних фресок, а згодом всесвітньовідомого митця. Він виконав стінопис у Вірменській катедрі м. Львова. Фрески на тему битви під Віднем у костелі Св. Йосафата на горі Каленберг у Відні 1930 р. У 1932 р. розробив проект і виконав оздоблення баптистерія (приміщення для хрещення дітей) у костелі Св. М. Магдалини у Львові. Розпис каплиці у Духовній семінарії м. Львова 1929-1931 рр., та Перемишля 1936 р. У 1933-34 рр. у Ватикані, на запрошення Папи Римського Пія XI, розпис палацової каплиці літньої резиденції Кастель-Гандольфо. У грудні 1937 р. отримав запрошення від польського посла у США графа Е. Потоцького оздобити розписами зал прийомів польського посольства у Вашингтоні, та художнє оформлення польського павільйону на Всесвітній виставці у Нью-Йорку.
Молодий художник добре виконав завдання, підготувавши повний проект – кількасот креслень та малюнків, виконаних на кальці. Однак цей прект був відхилений членами комітету, і чоловік голови комітету Ядвіги Войцеховської з власної кишені змушений був заплатити Розенові 4500 злотих, що на той час було величезною сумою. Ось так, сім’я Войцеховських стала власниками цього унікального проекту, який десь пропав напочатку Другої світової війни у Львові. Однак у 1930-31 рр. костел було розписано майстрами під керівництвом традиційного костельного художника з Кракова Антонія Процайловича. Професор А. Процайлович був відомим митцем, мав у своєму мистецькому доробку більше 30-ти розписанихних костелів у Польщі за співпрацею з Мєшком Яблоньским.
Відомий літератор Х. Збєжховський назвав цю працю “кольорова казка із блакиті, золота і пурпуру”. Тож, члени комітету одержали те чого прагнули: “найбільше блакитне небо з найбільш золотистими зірками у цілій Галичині”.
У 1931 р. помирає парох кс. В. Карась. У метричній книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис кс. Юзефом Слабим, катехитом Бориславської гімназії: “ Ксьондзи катехити: Міхал Вавро, Франціск Маркович та вікарій Станіслав Бучек були при останніх днях життя кс. В. Карася. Помер рано, коли задзвонив дзвінок на “Божого Ангела”. Кс. канонік Войцех Карась помер 4 липня у віці 60 років на запалення легенів, хвороби печінки і серця. Похорон відбувся з участю кілька тисячної громади та 32-ох священників. Серед них були: римо-католицькі ксьондзи – Юзеф Слаби, катехит Бориславської гімназії, Міхал Вавро, катехит у Бориславі, Анджей Осіковіч, вікарій у Бориславі, Ян Долови, адміністратор у Східниці, Антоній Шиналь з Раточина, Станіслав Бучек, вікарій з Борислава, Франциск Маркович, катехит на Волянці; греко-католицькі священники: о. Іван Ліщинський, парох у Бориславі, о. Дмитро Городиський, парох у Губичах, о. Омел’ян Мартинович, парох у Тустановичах, о. Юліан Адріянович, катехит з Борислава, та ін. римо-католицькі і греко-католицькі священники з міст Дрогобича, Трускавця, Кросна та з сіл Рихтичі, Кенігсау (Рівне), Красічина, Рокітниці та ін. “. Поховали кс. В. Карася на старому польському цвинтарі.
Варто згадати, що за кс. В. Карася на Йордан римо-католицька та греко-католицька громади в Тустановичах спільно проводили Водосвяття, чого в подальшому не було.
Після смерті кс. В. Карася парафією став керувати ксьондз Анджей Осіковіч, 1900 р. народження, с. Кобилянка Горлицького повіту.
У грудні 1931 р. відбувся перепис населення усієї тодішньої Польщі. Чисельність усього населення становила 31915800 осіб. За віросповіданнями поділ був таким: римо-католики – 20670100 осіб (64,8%), православні – 3762500 осіб (11,8%), греко-католики – 3336200 осіб (10,4%), іудеї – 3113900 осіб (9,8%), євангелисти –835200 осіб (2,6%), інші християнські віросповідання – 145400 осіб (0,5%), інші нехристиянські віросповідання 6800 осіб (0,02%), невизначених і незафіксованих 45700 осіб (0,1%).
В 1931 р. було складено інвентарний опис костела. Серед головного облаштування у костелі знаходилися: головний тридільний вівтар неороманського стилю, в центрі – образ Св. Барбари, по боках і в горі – різьблені фігури: Св. Войцех, Св. Франциск та Архангел Михаїл; вівтар Найсвятішого Серця Ісуса, в центрі – фігура Найсвятішого Серця Ісуса, позаду – образ Воскресіння, по боках – фігури ангелів, на менсі – образ Ченстоховської Божої Матері; вівтар Рожанцової Божої Матері, в центрі – фігура Рожанцової Божої Матері, позаду – образ Св. Родини, по боках – фігури: Св. Казимир і Св. Станіслав Костка; проповідальня з п’ятисторонньою корзиною, оздоблена колонами та орнаментними декораціями; балдахін з ламбрекіном і Голубом Св. Духа у піднебессі, увінчаним сліпим ліхтарем з хрестом; хрестильня, увінчана фігурою Хрещення Ісуса Христа; органи; два дубові конфесіонали; феретрони (хоругви) із зображеннями: Найсвятішого Серця Ісуса Христа, Дитятка Ісуса Христа, Божої Матері, Св. Родини, Св. Йосифа; ікони: Св. Станіслав Костка, олія на фанері, Ченстоховська Божа Матір, олія на фанері, Непорочне Зачаття Божої Матері, олія на полотні; літургійні предмети: бронзова монстрація, монстрація “стара”, шість срібних позолочених келихів, дві срібні чаші, три дзвони (два з них, мабуть, 1888 р.) вагою 85 і 15 кг.; літургійні шати: 25 орнат та дев’ять кап різного кольору; сім хоругв; два балдахіни.
Після фактичного створення у 1931 р. т. зв. “Великого Борислава”, на підставі постанови Ради Міністрів Польщі від 20 травня 1930 р., римо-католицьку парафію Тустановичі у 1932 р. було перейменовано на Борислав. Знову була змінена печатка і штамп парафії. Змінено слово TUSTANOWICE на BORYSŁAW. Діаметр печатки 3,8 см.
Було ще закуплено і виготовлено: літургійні шати, різдв’яну шопку, великодній гріб та інше облаштування для костела. Поблизу костела, зі сторони плебанії, на дворі також була дерев’яна казальниця, яка використовувалася для урочистих свят при зібранні багатьох віруючих. З права від костела була вікаріївка, де проживали вікарії та катехити.
Адреса костела і його парафіального уряду тоді була: вул. Мосьціцького, 23 і 25 (плебанія і костел). Телефон: 83. З правої сторони костела знаходився церковний магазин (нині вул. В. Великого, 49). Там продавалася релігійна література. Про закупівлю якої довідуємося з листа від 26 липня 1932 р., з книгарні та магазину костельного обладнання Товариства “Бібліотека релігійна”, що знаходилося у Львові по вул. Рутовського, 5.
Навпроти старого цвинтаря, що знаходився на розі вул. Мосьціцького і 11 Листопада (нині вул. В. Великого і Вояків ОУН-УПА), була вул. Св. Барбари до травня 1959 р. (нині вул. Весела). А Польське Товариство Народних Шкіл у Бориславі наприкінці 1920-х рр. побудувало польський дитячий сиротинець імені Св. Барбари поблизу вул. Дрогобицької (нині вул. Є. Коновальця, 2), там знаходилася римо-католицька каплиця, а ще три молитовні каплиці були у школах. Також, по колишній вул. Голувки (нині вул. Трускавецька, 35) знаходився польський дитячий сиротинець (захоронка), де дітьми также опікувалися римо-католицькі Сестри Служебниці.
В цей час частина ксьондзів була симпатиками польської партії християнських демократів. Наприкінці 1920-х рр. голова Польського Товариства Народних Шкіл в Бориславі за співпрацею з Вацлавом Островським та катехитом кс. Юзефом Домборовським заснували Професійну Школу ПТНШ для дівчат. Ксьондз А. Осіковіч також займався громадською діяльністю, був радним (депутатом) Бориславського міського управління у 1930-х рр.
Поруч на Волянці (нині вул. В. Великого, 24) у 1932 р. було побудовано греко-католицьку молитовну каплицю Св. Анни у приміщенні церковної дитячої захоронки-сиротинця. Відкрили його ще 6 листопада 1918 р. для дітей-сиріт (бл.60 діт.), якими опікувалися Сестри Служебниці, які, мабуть, належали до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Вони займалися катехизацією і навчанням співу старших дівчат, доглядом за хворими, харчуванням найбідніших дітей. За спогадами мешканців Тустанович цей будинок для дитячої захоронки купив українець, господар-вибушник Теодор Турів, якого з приходом радянської влади було вислано у Сибір, він загинув під час перевезення поїздом. Із греко-католицького шематизму на 1938/39 рр. довідуємося, що дітьми опікувалися три Сестри Служебниці, серед них настоятелькою була Амврозія Андрущак. Із спогадів жителів однією із сестер була Пелагія Куцина. До захоронки і каплички приходив з Тустанович катехит о. Юліан Адріянович і відправляв Св. Літургії, Хресні дороги, різні молитви як дітям, так і мешканцям Волянки, які не могли з різних причин відвідати церкву у Тустановичах.
Також українська громада зібрала будівельний матеріал (цеглу, дошки, крокви, бляху та ін.) для побудови церкви на Волянці. ЇЇ планували побудувати на розі сучасних вул. В. Великого та Трускавецької – між сучасними будинками по вул. В. Великого, 18 і Трускавецької, 1. Але з приходом радянської влади у Борислав, у 1940 р. будівельні матеріали були забрані на побудову сучасної СШ № 1 та ремонт приміщень військової частини, а в будинку захоронки, де знаходилася каплиця Св. Анни було відкрито суд, у якому засуджували бориславців на вивезення у Сибір.
А на Потоці, по колишній вул. Нарутовіча (нині Горницького, 12), знаходилася Трирічна Консеціонована Школа для шиття та крою в Бориславі при українській Захоронці, у будинку Сирітського Захисту фундації Християнської Громади міста, під управою СС. Служебниць Пречистої Діви Марії Непорочно Зачатої. Опікою та навчанням дітей займалися п’ятеро греко-католицьких Сестер Служебниць.
Із збільшенням у Бориславі римо-католиків виникло питання побудови філіальних костелів. Спершу філіальний костел Ісуса Христа було побудовано й освячено на Мразниці у 1934 р. Архітектор Ян Семкевич. Місце під будову костела подарувала родина Лінденбаумів. Другий філіальний костел Марії Матері Божої було побудовано та освячено в Губичах у 1936 р. Архітектор Вавринець Даушак (1882-1968).
У 1930-х рр. в Бориславі, окрім пароха та вікаріїв, також душпастирювали катехити: кс. Адам Хлєбіньскі, кс. Юзеф Домборовскі, кс. Антоній Шиналь, кс. Франциск Маркович, кс. Юзеф Мєзін, кс. Юзеф Слаби та кс. Станіслав Солтисік, катехит Бориславської гімназії, який проживав у будинку по вул. Бобровського (нині вул. Трускавецька, 2).
У римо-католицьких метричних книгах парафіяльного уряду за 1930-1944 рр., окрім записів місцевого пароха, вікаріїв та катехитів, також зустрічаємо записи і прізвища інших ксьондзів та греко-католицьких священників (близько 35), які з тих чи інших причин виконували душпастирську працю у парафіяльному та філіальних костелах. Цікавим фактом є також часті записи і довідки, що зустрічаємо у метричних книгах та архіві костелу про перехід з греко-католицького обряду на римо-католицький. В основному це робили жінки при одруженні з поляками. Хоча також зустрічаються і записи про зміну римо-католицького обряду на греко-католицький, однак дуже рідко.
Також тут потрібно зазначити, що в польських костелах та Римо-католицькій Церкві взагалі усі Святі Літургії, різні відправи та канцелярійне діловодство проводилося на латинській мові аж до 1963 р. А в так званому сектанському – “Польському народному костелі”, що з 1920-х рр. діяв у м. Бориславі по вул. Зеленій, (з 1946 р. до 1988 р. там знаходився бабтиський “Дім молитви”), усе проводилося на польській мові.
З фінансового звіту пароха кс. А. Осіковіча довідуємося про бюджет парафіяльного костела у 1935 р. Прибутки (з п’яти пунктів) складали 7073 злотих і 88 грош, а видатки (по дев’яти пунктах) 6855 злотих і 84 гроші.
Згідно греко-католицького шематизму на 1938/39 рр. у Бориславі разом з с. Папелі усього проживало 48254 особи. З них 12113 греко-католики, 22846 римо-католиків, 13047 іудеїв, 248 німецьких протестантів, євангелістів та інших віровизнань.
Наприкінці 1938 р. або на початку 1939 р., знову було змінено зображення Св. Барбари на печатці парафії. Її образ було збільшено, видозмінено і знаходився він уже не в центрі еліпса, а у колі. Діаметр печатки – 3, 9 см.
В цей же час також римо-католицькі парафіяни жертвували частину грошових заощаджень та майнових речей на користь костела. Про юридичне оформлення цих речей довідуємося із збереженої копії протоколу Дрогобицького гродського суду від 6 червня 1939 р.

Дивись продовження 1.

© Усі права застережено.При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на
авторів.


Создан 27 янв 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні