ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

 

ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА

Микулич О. Найдавніший Борислав (походження топоніма, перші писемні згадки). // Дрогобицький краєзнавчий збірник. / Ред. Кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), Л. Зашкільняк, Я. Ісаєвич та ін. – Дрогобич, 2001. – Вип. V. – С. 46-58.



Микулич О. Найдавніший Борислав (походження топоніма, перші писемні згадки). // Дрогобицький краєзнавчий збірник. / Ред. Кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), Л. Зашкільняк, Я. Ісаєвич та ін. – Дрогобич, 2001. – Вип. V. – С. 46-58.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на авторa.

БОРИСЛАВ ТА МРАЗНИЦЯ

Село Борислав виникло на перехресті давніх торгових доріг. Одна з них проходила вздовж Карпат, інша з м. Дрогобича, одна гілка через с. Губичі (що може свідчити назва Горішня Брама у Дрогобичі), інша через с. Тустановичі, присілок Волянка, дальше через с. Мразницю на Бухівський перевал, і через Карпати в Угорщину.
Через центр Борислава протікає річка Тисмениця, права її притока потік Ропний.
У міжгір’ї – східній частині Борислава вздовж дороги та річки Тисмениці виник присілок Мразниця, який в середині XVI століття став окремим селом.
Також, у Мразниці протікають притоки річки Тисмениці – праві: Міланів і Жидів, ліві: Тисьмянка, Лепкі, Спіне.
В XVI столітті Борислав і Мразниця були невеликими селами і мали спільних власників. Тому в пізніших документах зустрічаємо їх спільно.
Як було згадано вище, назва Борислав вперше зустрічається 19 березня 1387 року в дарчій грамоті польської королеви Ядвіги на село Тустановичі і монастир Борислав (villam Thustanowicze cum manastiro dicto Borzislaw) братам Юркові та Ананію Доброславичам. Місцезнаходження монастиря Борислав невідоме. Однак, ряд дослідників вважають його розташування над річкою Тисменицею на горі Городище 646 м. над рівнем моря – південно-західна частина Борислава. На цій горі дослідники локалізують сліди давнього городища в Бориславі. Подібне населення – городище мало бути і в іншій частині міста – Мразниці. Я. Пастернак на карті городищ Перемиського князівства також позначає городище у Бориславі.
Мешканка м. Борислава Данута Вацик з дому Штайнер 21.02.1919 р. н. згадує, що близько 1933 року під час навчання у Бориславській гімназії, їх учнів, приблизно 25 чоловік, вчитель географії та природи Леонард Горбулевич водив у м. Бориславі на гору Городище (північний захід), і там їм показував залишки руїн давнього городища.
Про давність поселень або торгових шляхів на території Борислава свідчить і такий факт, що: "В м. Бориславі 1971 року діти знайшли п’ять срібних античних монет Стародавньої Греції. Одна з них випадково попала до мешканця м. Дрогобича Бориса Фура. Можливо, якраз ця знахідка підтверджує думку про давність заснування цього населеного пункту. Донині серед місцевих бойків побутує прислів’я "Давній, як Борислав", "Старий, як Борислав".
Можна припустити, що давній монастир Борислав і давні укріплення на горі Городище – це одне й те ж саме. Однак, побутують інші версії: гора над річкою Раточиною називається "Чернече". Про неї говориться ще в акті розмежування сіл Борислава і Попелів у так званій Йосифінській метриці 1787 року. Існує також переказ, що монастир Борислав знаходився на Гуковій горі, яка розмежовувала села Губичі і Тустановичі та 1525 року називалась "Сторожня".
На нашу думку, монастир Борислав знаходився десь у цих місцях, адже більшість монастирів, церков навіть до XVIII століття виконували й оборонні чи сигнальні, під час нападів ворогів, функції.
В. Тарас пише: "Протягом багатьох століть населення Галичини змушене було захищатися від татаро-монгольських орд, пізніше кримських татар і турецьких військ. За такої політичної ситуації монастирі в ХІІІ столітті потребують оборони від ворожих нападів, ... Будують монастирі в природно недоступних місцях, на горах, які, по можливості, обмивають потоки або в недоступних лісах, в урочищах, улоговинах, ярах. Найчастіше для будівництва монастиря вибирали гору, що виходила рогом або мисом до двох ярів, які сходилися в тому місці. Монастир відгороджували ровом і валом, а навкруги ставили стіни, спочатку дерев'яні, потім муровані. Монастир представляв собою ансамбль споруд, які були оточені фортечними стінами, з вбудованими бойовими вежами".
У літописах та писемних джерелах з того часу згадуються у Карпатах укріплені монастирі: у Розгірчі на правому березі річки Стрий та Синевидську. "Монастир, – пише М.Грушевський, – часом потрібував укріплень і ставав оборонним замком."
Свідченням того, що монастирі ототожнюються з городищами, вказує такий факт. 6 березня 1414 року у Самбірському дистрикті на межі з Дрогобицьким, король Владислав ІІ для мельника Солецького надає ряд поселень, серед них і монастир Городище (Monasterz dictum Grodzisko).
Однак, і сам топонім монастиря Борислав зустрічається згодом у писемних джерелах, як однойменне поселення. Це може розглядатися як ототожнення монастиря з городищем, оборонним двором чи поселенням, яке вже існувало.
Найпоширеніші з народних пояснень походження назви Борислав – від словосполучення "славних борів", "славних борців" або від назви особи "славний з борів". Однак, ці твердження, при відсутності дальшого обґрунтування, аж ніяк не можуть бути прийняті при більш прискіпливому дослідженні. Також є спроби пояснити походження назви Борислав від короткої форми субстантивованого давньоруського прикметника бруслав – "кам'янистий", та від давньоруського слова брение, що, за певних умов, могло служити означенням нафти, яка тут споконвіку виступала із земних надр. Однак, і ці припущення вимагають глибшого дослідження.
І, нарешті, найбільш поширеним, - пише Я. Ольховий, - а також, зважаючи на виявлений на даний час джерельний матеріал, найбільш обґрунтованим виглядає пояснення походження назви Борислав від давньоруського імені Борислав, яке начебто відносилося спочатку до тутешнього монастиря, навколо якого акумулювалась підлегла йому людність. Можливо, саме тому в давніших документах тутешнє поселення нерідко фігурує під назвами Бориславичі, Бориславиці, Бориславці, форми яких більш схожі на власні (збірні) назви людей, аніж на означення поселення ними замешканого.
Висловлена гіпотеза також потребує уточнень. Передусім, потрібно з'ясувати достовірність "монастирської" генеалогії назви Борислав, яка, на наш погляд, викликає деякі застереження. Можливо, не монастир, а замок, із яким інколи ототожнювалися давні монастирі, отримав свою назву від імені світської особи – князя, посадника чи навіть тивуна. Адже в давньоруському пантеоні святий з таким іменем не зустрічається.
Натомість ім'я особи Борислав та Бориславич неодноразово зустрічається на сторінках давньоруських літописів, що стосуються найдавнішої історії Києва. В тій же функції особового світського імені воно виявлене і серед написів на берестяних грамотах Новгорода. І ніде воно не зустрічається як ім'я монаха, угодника чи святого.
Н. Полонська-Василенко пише: "Недалеко від собору Святої Софії стояв палац митрополита, а далі – княжі палаци. ...В цій же частині міста знаходились двори високих сановників: Борислава, Воротислава, Гліба, Чудина, Ратьші, Путети та інших." Один з них двір Бориславль був боярина Ярослава Мудрого Борислава.
Також, під 1152 і 1153 роки у київському літописі згадується посол Петро Бориславич або Борисович з грамотами від князя Ізяслава ІІ (1146-1154) до галицького князя Володимирка.
Слов'янське ім'я Борислáв походить від бор - "боротися, боротьба" і слав - (слава). А слов'янське ім'я Борис* - скорочене від Борислáв.
Монастир Борислав міг скоріше отримати свою назву від назви місцевості, аніж навпаки. Саме в такий спосіб виникли найменування чи не всіх стародавніх відомих нам монастирів . У писемних джерелах зустрічаються назви монастирів не тільки від імен святих, але й різних світських назв. Наприклад, 1469 року львівський суддя представив надання короля Владислава Ягайла на село Волоща (кол. Самбірський повіт) з іншими маєтностями, і серед них монастир Барче (monaster Barcze). Нині такий топонім біля с. Волощі не існує, проте залишилося село Монастирець.
В усіх слов'янських землях відомі поселення, назви яких утворилися від особових імен. Наприклад: місто Ярослав чи село Гориславичі (від імені Горислав) у колишньому Перемиському князівстві.
Я. Ольховий пише: "Поруч із поселенням охоронців Тустанської фортеці, як засвідчує документ, датований 1387 роком, функціонував стародавній монастир Борислав, у якому в молитвах і мирському покаянні, за давнім звичаєм, доживали віку "уславлені боріннями" пристарілі, а також окалічені в боях хоробрі захисники карпатської фортеці – бориславичі. Назва "бориславичі", що стосувалася спочатку монастирської братії, як засвідчують записи в стародавніх актах, деякий час виступала навіть як означення самого поселення, котре природно почало акумулюватись навколо згаданого монастиря. Із плином часу, услід за занепадом фортечної застави, адміністративні функції в примонастирському поселенні продовжив виконувати Бориславів монастир, у зв’язку з чим його назва остаточно закріпилась і за самим поселенням та утрималась після цього, як діяльність самого монастиря теж припинилась. У цій формі, витіснивши давнішу назву Бориславичів, назва Борислав збереглася до нашого часу,... Між тим подібність, але підкреслюємо, не достеменна тотожність ойконіма Борислав (при варіанті Бориславичі) до давньоруської особової назви Бориславъ полягає в тім, що в першому випадку назва монастиря і поселення Борислав/Бориславині пов’язана була із збірною характеристикою насельців цього монастиря і першопоселення, тоді як у другому випадку – вона становить вже лиш своєрідний мовний штамп, назву, що закріплюється за окремою особою в основному задля відрізнення її від інших членів спільноти. Сам зміст такої назви, особливо коли вона надавалась новонародженій дитині, становив лиш добре побажання її батьків, яке могло, але не обов’язково мусіло знайти собі виправдання у її подальшому житті. Оскільки ж конкретної особи з такою назвою, яка мала би певне відношення до заснування згаданого монастиря та примонастирського поселення, документально не виявлено, то і надалі залишається найбільш ймовірною гіпотеза, за якою назва цих стародавніх поселенських об’єктів, яка опісля закріпилася за сучасним містом Бориславом, виводиться від означення загальної характеристики хоробрих першопоселенців і сторожких захисників тутешнього краю, уславлених боріннями Бориславі" .
М. Худаш та М. Демчук вважають, що: "Посесив на суфікс *-jь, первісно, мабуть з закономірним давньоруським топоформантом на - (в)ль (Бориславль) із значенням "Бориславл (дворъ або ін.)". Згодом, внаслідок морфологічного вирівняння до ойконімних субстантивів називного відмінку, виник новий варіант цієї назви Борислав .
В. Макарський виводить походження назви Борислав з архаїчного типу словотворення та із старого типу основи топоніму (слов'янська складена особова назва). Спільна з староруським ім'ям Боріслав > українське Борислав, і утворилась ця назва ще перед 1340 роком.
Також, топоніми тотожні або споріднені назві Борислав знаходилися і в інших місцевостях. На території Польщі: село Борислав (Borysław), повіт Скерневицький, громада Глухів, парафія Яниславиці. Давніша власність гнєздівського архиєпископа, згадується в документах з 1359 року; село Бориславиці (Borysławice) згодом Божеславиці (Borzeslawice); села Бориславиці костельні (Borysławice kościelne) і Бориславиці замкові (Borysławice zamkowe), над річкою Ргелівка, повіт Кольський, громада Кжикоси, парафія Бориславиці. Бориславиці костельні згадуються в документах з 1384 року, Бориславиці замкові, з руїнами замку, посілість Сженявитів (Шренявитів) Бориславських (Srzeniawitów Borysławskich), під кінець ХІІІ століття перейшли у власність Ястжебців (Jastrzębców). Серед підтримуваних королеви Ядвіги, виступає з 1384 року Миколай Ястжебець "de Borzisłavice". На Україні, Львівська область, село Бориславка (Borysławka), повіт Добромильський, 2 км від с. Риботичі. Згадується з 1494 року, нині не існує.
Підсумовуючи, припускаємо, що назва села Борислав походить від слов'янського ім'я Борислав, яке, до речі, і сьогодні часто зустрічається.
Першу писемну згадку (з відомих нам джерел) знаходимо про село Борислав у судовій справі від 24 лютого 1438 року. У ній сказано, що Яцько з Тустанович (Iaczco de Thustanowicze) заставляє шляхетному Ілі (Ilie), брату рідному, батьківські частки у селах Тустановичі, Бориславичі (Thustanowicze, Borislauicze), Кропивниця, Уличне, Клодниця, Манастир, Довголука за 30 марок.
У справі від 7 квітня 1438 року читаємо: Костко, Сенько і Федько (Costco, Syenko et Fyedco) троє рідних братів, заставляють відомі батьківські частки шляхетному Іванові (Iwano) стрійному, на 50 марок у селах: Борислав (Borizlaw), Клодниця, Манастир і Довголука.
У справі від 3 січня 1447 року згадується шляхетний Грицько (Hriczconi) з села Борислав (Borzislaw).
У справі від 4 грудня 1448 року фігурує Лацко з Тустанович (Laczko de Thustanowicze), який заставляє половину села Борислав (Borislaw) шляхетному Мацькові (Maskovi) також із Тустанович, рідний брат, за 1/8 марки.
У справі від 7 жовтня 1460 року читаємо, що шляхетний Петро з Гроховче та Ігнат з Тустанович (Ihnath de Thustanowicze) поручилися двадцятьма марками за шляхетного Грицька з Борислава (Hryczkone de Borziskow) і шляхетного Дмитра з Боланович. Ще до кінця того ж року, у п’яти справах згадуються шляхетні з Борислава. У справі від 24 березня 1461 року виступає шляхетний Грицько з Борислава (Hryczko de Borzyslaw). В одній справі від 1465 року зустрічаємо Борислав (Burzislauicze). Під 1471 роком згадується Грицько з Борислава. Під 1507 роком у селі Борислав згадується церква.
1508 року у Перемиській землі було складено реєстр сплачених податків – четвертої частини з доходів приватних шляхетських маєтків. Так, Климко Бориславський (Climko Boryslawski) гербу (Srzeniawa?) з власних дідичних сіл: Борислав (Boryszlaw) і Улично платив податку 18 грош.
Згідно податкового реєстру 1515 року, платили податок у селі Борислав (Borziszlaw), із 4 ланів і млина, священик був тимчасово відсутній .
В акті розмежування сіл Губич і Тустанович з 1525 року згадується границя дідичного села Борислав (ad parietem bonorum villae Borysław).
У жовтні 1558 року державною фінансовою комісією було складено інвентар Самбірських соляних жуп. В цьому документі згадуються села Борислав і Мразниця (Boryslaw et Mraznycza) у власності шляхтичів Попелів. А також і те, що в Бориславі і Мразниці давніше згідно із звичаєм вирубували дерево у лісах так довго, що ліси стали порожні, і більше дерева на вивіз немає, тому ці села платять тільки гроші за перевезення дров на паливо до соляних жуп з інших місць. Це практично перша згадка села Мразниця.
Щодо походження назви Мразниця, існують декілька варіантів. За одним із них, вона походить від слова "мразь". На Бойківщині так називали туман . Донині існує легенда, згідно якої монахи, які жили у монастирі Борислав на горі Городище. спостерігали як вранці у міжгір’ї спадав мороз і говорили "мразь ниць" (мороз внизу, мороз малий). Інший варіант, що Мазниця походить від слова мразь-мочари, "болото, багно, змішане з нафтою", яка з давніх-давен виступає на поверхню землі цих гірських схилів.
В. Макарський пише: "Мразниця назва фізіографічна від карпатсько-польської Мражьниця (mraźnica) "багно, болото" (укр. mraznyc'a "так само"), також можливо балканського арелятивного походження, що виходить у зв’язку з напрямком волоської міграції на досліджувану місцевість." Відомі також і інші села зі спорідненою назвою. У Карпатах на етнічній території Лемківщини є село Мразівці (Mrázovce), сучасний Стропківський повіт, Словаччина; а також село Мрозовиці (Mrozowice), на Холмщині, Польща; та село Мрозовичі (Mrozovicze), перша згадка у джерелах з 1473 року у Самбірському повіті.
Із поборового реєстру 1589 року довідуємося, що у Бориславі (Borysława) була земельна частка Івана Бориславського (Iwan Borysławski) на 2 ланах, млин з одним колом, селян загородників 1. Частка Станіслава Бориславського (Stanislai Borysławski) на 2 ланах, священик, корчма, млин з одним колом і 1 селянин загородник. Частка Сенька Бориславського (Sienkonis Borysławski) та Івана Попелевич Петельчич на ½ лана і ½ селян загородників.
У Мразниці (Moraznicza) була частка Івана Бориславського (Iwan Borysławski) на 1 лані та 1 селян загородник. І частка Станіслава Бориславського (Stanislai Borysławski) на ½ лана.
17 травня 1595 року протестували дрогобицькі міщани проти дій магістрату у зв’язку з закриттям церков і ув’язненням міщан, які вимагали збереження прав українського населення. Там, зокрема, читаємо: "До уряду і перемишльських громадських актів особисто прийшовши, генеральний возний королівства Польського, обачний Федина з Борислава, урядові добре відомий, з двома шляхтичами – Павлом Терлецьким Петровичем і Васьком Рудницьким, явно і добровільно зізнали, що у великодний понеділок за старим календарем їм було заявлено шляхетним і побожним..."
Підсумовуючи, можна стверджувати, що нащадки Доброславичів, оселившись в Тустановичах, володіли і селом Борислав, згодом тут оселившись, придбали прізвище Бориславські.
В. Лозинський відносить дрібну українську шляхту Бориславських до родового гербу Сас (h. Sas). Адже вони були нащадками Тустанівських, гербу Сас, які володіли с. Бориславом. Однак, в інших джерелах дослідники вказують шляхту
Бориславських родового гербу Шренява (h. Sreniawa). Можливо, що хтось пізніше із родини шляхтичів Бориславських, з тих чи інших обставин, прийняв герб Шренява.
З середини XVI століття у селах Борислав і Мразниця були земельні частки шляхти Попелів.

Використана література та джерела:

SG. – 1885. – T. VI. – S. 761.
MRPS. – S. 362; Makarski W. Op. cit. – S. 42; Тарнавський Р. Вказ. праця. – С. 5, 6 та ін.
Гарилюк М. Історична топографія сердньовічного Дрогобича // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 1998. – Вип. ІІІ. – С. 164; Ратич О. Древньоруські археологічні пам'ятники на території західних областей УРСР. – К., 1957. – С. 77-78; Низовий Д. Вказ. праця. – С. 10; Borysław w okruchach wspomnień. – Warszawa-Bóbrka-Kraków, 2000. – Cz. I. – S. 119, 129 та ін.
Пастернак Я. Княжий город Перемишль // Перемишль західний бастіон України. – Ню Йорк – Филаделфія, 1961. – С. 9.
Спогади записав автор 17.05.1998 р. від жительки м.Борислава Данути Сигізмундівни Вацик з дому Штайнер (Steiner), її дідо Алойзи Штайнер, професор Дрогобицької гімназії, викладав польську, грецьку, німецьку та латинську мову і навчав Івана Франка.
Лішнянський П. Нумізматичні знахідки // Дрогобицький колекціонер. – Ч. 1 (2). – 1993, січень. – С.10.
Низовий Д. Вказ. праця. – С.11.
Тарас Я. Аспекти генези,типології споруд для дзвонів та їх розміщення на церковному подвір'ї // Народознавчі зошити. – Зошит 2 (32). – 2000, січень. – С. 307.
Тарас В. Принципи розташування монастирських садів Східної Галичини в ландшафті // Народознавчі зошити. – С. 284, 285.
Устиянович К. Вказ. праця. – С. 202; Грушевський М. Історія України-Руси. – 1992. – Т. ІІ. – С.580, Т.ІІІ. – С. 421.
MRPS. – 1915. – Pars IV. – Vol. 3. – S. 374.
Ольховий Я. Борислав: походження назви // Нафтовик Борислава. - № 138 (4747). – 18 листопада. – 1982. – С. 4; Рудницький Я. Як нарід пояснює собі місцеві назви // Життя і знання. – Ч. 12(123). – 1937, грудень. – С. 361.
Ольховий Я. Борислав6 походження назви. – С. 4; Альманах Українського Народного Союзу на рік 1975. Річник 65-й. – Джерзі Ситі – Ню Йорк, 1974. – С. 33.
Ольховий Я. Борислав: походження назви. – С. 4.
Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993. – Т. 1. – С. 133, 257, 535, 568.
Там само. – С.257; Коструба Т. "Повість про Ізяслава" та її автор // Життя і знання. – Львів, 1938. – Ч. 1. – Січень. – С. 14, 15.
* Борис – деякі дослідники виводять це ім'я від Богорис – так звали болг. царя, який хрестився у 864 р. і запровадив християнство в Болгарії; монг. bogori – малий.
Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. Словник-довідник. – К., 1996. – С. 43; SG. – T. I. – S.332.
Ольховий Я. Борислав: походження назви. – С.4.
SG. – T. XV. – Cz. II. – S. 701.
Пастернак Я. Вказ. праця. – С. 22.
Ольховий Я. Тустановичі та Борислав[ичі]. - № 9 (234). – С. 6, № 10 (235). – С. 11.
Худаш М.Л., Демчук М.О. Вказ. праця. – С. 60.
Makarski W. Op. cit. – S. 42, 334, 374, 386.
SG. – T.I. – S. 332, 334; T.XV. – S.219; Makarski W. Op. cit. – S.42.
AGZ. – T. XIII. – 1888. – S. 61.
Ibid. – S. 61; Makarski W. Op. cit. – S. 42.
AGZ. – T. XIII. – 1888. – S. 224.
Ibid. – S. 270.
Ibid. – S. 345, 346; Makarski W. Op. cit. – S. 42.
AGZ. – T. XIII. – 1888. – S. 362.
Makarski W. Op. cit. – S. 42.
Materiały do dziejów. – S. 13.
Слободян В. Вказ. праця. – С.32.
Zdz. – T. XVIII. – Cz. I. – 1902. – S. 116; SG. – T. XV. – 1900. – S. 219; Makarski W. Op. cit. – S. 42; Худаш М.Л., Демчук М.О. Вказ. праця. – С. 60.
Zdz. – T. XVIII. – Cz. I. – 1902. – S. 143; SG. – T. XV. – 1900. – S. 219; Makarski W. Op. cit. – S. 42.
Gątkiewicz F. Op. cit. – S. 50.
Turska J. Op. cit. – S. 304, 306.
Пільків Л. Наша мала історія з географією. // Нафтовик Борислава. - № 2 (6874). – 1999. – 6 січня. – С. 3.
Makarski W. Op. cit. – S. 177, 343, 407, 412.
Карти: Шевчик Т.Т. Лемківщина. Масштаб 1:250000. Без року; Województwo Krośnieńskie. Mapa topograficzno-turystyczna. 1:200000. – Warszawa, 1993; Kołbuk W. Op. cit. – T. 3. – S. 109; Makarski W. Op. cit. – S. 177.
Zdz. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 37; Makarski W. Op. cit. - S. 177; Materialy do dziejów. – S. 23.
Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – поч. XVII ст.): Зб. док. і матеріалів. – К., 1988. – С. 121, 122.
Пачовський В. Вказ. праця. – С. 308; Волчко-Кульчицький І. Вказ. праця. – С. 153.

© Усі права застережено. При копіюванні чи передруку обов’язкове посилання на авторa.


Создан 26 янв 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
free counters Locations of visitors to this page Погода в Україні